Гнатюк, Дмитро Михайлович

Гнатю́к, Дмитро́ Миха́йлович (28.03.1925, с. Старосілля, тепер с. Мамаївці, Чернівецького району Чернівецької області, Україна — 29.04.2016, м. Київ, Україна) — оперний і камерний співак (баритон), оперний режисер, педагог. Заслужений артист УРСР (з 1958), народний артист СРСР (з 1960), народний артист України (з 1999). Герой України (з 2005). Академік Академії мистецтв України (з 1996). Чоловік Г. Гнатюк.

Гнатюк, Дмитро Михайлович
Народження	28.03.1925
Місце народження	Мамаївці
Смерть	29.04.2016
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	музичне мистецтво, педагогіка

Відзнаки
Ордени	Леніна, Дружби народів, Князя Ярослава Мудрого (V ст., ІV ст., ІІІ ст.)
Премії	Ленінського комсомолу, Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі, Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Державна премія СРСР
Почесні звання	Почесний громадянин міст Києва, Чернівців, Чернівецької області

Життєпис

Походив із багатодітної селянської родини. Початкову освіту здобув у місцевій школі. Співав у церковному хорі, під керівництвом священника опанував ази музичної грамоти. Під час Другої світової війни пішов на фронт. Після контузії лікувався в госпіталі в Свердловській області Росії.

1945−1947 працював у Чернівецькому державному українському музично-драматичному театрі (тепер Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської).

1946–1951 навчався в Київській консерваторії (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) у класі сольного співу І. Паторжинського. Одночасно (1947–1951) був солістом Оперної студії при консерваторії.

1975 закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого), курс із режисури В. Неллі (1895–1980; тепер Україна) та М. Крушельницького.

Від 1951 працював у Київському театрі опери та балету (див. Національна опера України): соліст (1951–1988), директор (1979–1980), режисер (1980–1988), головний режисер і художній керівник (1988−2011), з 2011 — режисер. 1983–1993 — завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії (з 1985 — доцент, з 1987 — професор).

Депутат Верховної ради СРСР 8–10-го скликань (1972–1984), народний депутат України 3-го скликання (1998–2002), заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (1998–2002).

Член Всеукраїнського об’єднання «Громада» (1997–1999).

1976–1996 — член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. 1979–1985 — голова Київського міжобласного відділення Українського театрального товариства (тепер Національна спілка театральних діячів України), 1985–1990 — голова Музичного товариства України (тепер Національна всеукраїнська музична спілка). Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.

Творчість

Мав сильний голос, рівний у межах усього діапазону, гнучкий за динамічними відтінками. Володів високою технікою вокального мистецтва, бездоганною виразною дикцією, майстерністю акторської гри.

У репертуарі були різні в хронологічному, географічному, національному, стильовому аспектах партії. Створив понад 40 музично сценічних образів, частина з яких стала класикою українського оперного виконавства. Серед таких, зокрема, Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Остап («Тарас Бульба») та Еней («Енеїда», обидві — М. Лисенка), Микола («Наталка Полтавка» І. Котляревського — М. Лисенка), Мазепа (однойм. опера П. Чайковського), Петруччо («Приборкання непокірної» В. Шебаліна), Фігаро («Севільський цирульник» Дж. А. Россіні), Ріголетто (однойм. опера Дж. Верді) та ін.

У концертному репертуарі — понад 200 творів національної та зарубіжної класики, зразки сучасного популярного солоспіву, старовинні українські й російські романси, понад 70 українських пісень народних. Серед них композиції: В. Заремби, С. Воробкевича, М. Лисенка, О. Нижанківського, Д. Січинського, М. Леонтовича, Я. Степового, К. Стеценка, Л. Ревуцького, А. Кос-Анатольського, П. Майбороди, Г. Майбороди, О. Білаша, М. Глинки, П. Чайковського, О. Бородіна, М. Римського-Корсакова, С. Рахманінова, Й. Гайдна, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Й. Брамса та ін. Популярними у виконанні Гнатюка стали твори: «Пісня про рушник» (музика П. Майбороди, слова А. Малишка), «Дивлюсь я на небо» (музика Л. Александрової, слова М. Петренка), «Летять, ніби чайки» [музика Ю. Рожавської (1923–1982), слова Л. Реви (1925–2006; обидві — Україна)], «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (музика А. Кос-Анатольського, слова І. Франка), «Осіннє золото» (музика І. Шамо, слова Д. Луценка), «Сніг на зеленому листі» і «Ясени» (слова М. Ткача), «Цвітуть осінні тихі небеса» (слова А. Малишка, усі — музика О. Білаша), «Черемшина» [музика В. Михайлюка (1929–2003), слова М. Юрійчука (1937–1997; обидва — Україна)], «Сміються, плачуть солов’ї» (музика народна, слова О. Олеся) тощо.

Записав понад 30 грамофонних платівок, 6 компакт-дисків. Має фондові записи на Всесоюзному та Українському радіо і телебаченні.

Гастролював у Німеччині, Австрії, Португалії, Франції, Іспанії, Італії, Угорщині, Польщі, країнах Скандинавії, США, Канаді, Новій Зеландії, КНР, Австралії тощо.

Основні партії виконавця

Іван («Катерина» М. Аркаса (старшого)), Князь Ігор (однойм. опера О. Бородіна), Демон (однойм. опера А. Рубінштейна), Раєвський («Війна і мир» С. Прокоф’єва), Мурман («Абесалом і Етері» З. Паліашвілі), Папаґено («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Амонасро («Аїда»), граф ді Луна («Трубадур»), Жермон («Травіата»), Ренато («Бал маскарад», усі — Дж. Верді), Ескамільйо («Кармен» Ж. Бізе), Сільвіо («Паяци» Р. Леонкавалло), Валентин («Фауст» Ш. Ф. Гуно), Тельрамунд («Лоенґрін» Р. Вагнера) тощо.

Режисер-постановник

Як режисер поставив понад 20 опер.

Вистави в Київському театрі опери та балету: «Князь Ігор» О. Бородіна (1975), «Тихий Дон» І. Дзержинського (1977), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака Артемовського (1978), «Севільський цирульник» Дж. А. Россіні (1981), «Наталка Полтавка» І. Котляревського — М. Лисенка, «Мазепа» П. Чайковського, «Тоска» Дж. Пуччині (усі — 1989), «Золотий обруч» Б. Лятошинського (1990), «Тарас Бульба» М. Лисенка (1992), «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського (1993), «Травіата» Дж. Верді (1994), «Пікова дама» П. Чайковського (1996), «Аїда» Дж. Верді (1998), «Війна і мир» С. Прокоф’єва (2003) тощо; у Державному дитячому музичному театрі (тепер Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва): «Зима і весна» М. Лисенка (1985); в Оперній студії при Київській консерваторії: «Фауст» Ш. Ф. Гуно, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (обидві — 1984), «Майська ніч» М. Римського Корсакова, «Севільський цирульник» Дж. А. Россіні (обидві — 1988), «Вернісаж на ярмарку» В. Кирейка (1989); у Донецькому академічному державному російському театрі опери та балету (тепер Донецький національний академічний театрі опери та балету імені Анатолія Солов’яненка): «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака Артемовського (1989).

Нагороди та визнання

Премії: Ленінського комсомолу (1967), Грузинської РСР ім. З. Паліашвілі (1972), Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1973), Державна премія СРСР (1977).

Герой Соціалістичної Праці (1985).

Ордени: Леніна (1967, 1985), Дружби народів (1975), Князя Ярослава Мудрого V ст. (2000), ІV ст. (2009), ІІІ ст. (2015) та ін.

Почесні нагороди Казахської (1966), Білоруської, Азербайджанської РСР (1979). Почесна відзнака Президента України (1995).

Почесний громадянин міст Києва (з 1997), Чернівців (з 2002) та Чернівецької області (з 2015).

Ім’ям митця названо Чернівецьку обласну філармонію та музичну школу в с. Мамаївцях.

У м. Києві 2017 відкрито кімнату-музей у будинку, де мешкав Гнатюк, на фасаді встановлено меморіальну дошку (2020).

Праці

• Гнатюк Д. Спогади про вчителя // Музика. 1976. № 2. С. 26.
• Мелодика слова // Культура слова. 1978. Вип. 15. С. 20–29.
• Академік співу І. С. Паторжинський // Мистецькі обрії. 1999. № 1. 428 с.
• Надихаючи до праці // Тарас Шевченко в моєму житті. Київ : Фенікс, 2004. 479 с.
• Видатний український бас // Мистецькі обрії. 2005. № 7. С. 399–401.
• Зоряний шлях: альбом. Київ : Мистецтво, 2012. 352 с.

Література

1. Стефанович,М. П. Дмитро Михайлович Гнатюк. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. 22 с.
2. Головащенко М. Коли співає душа // Мистецтво. 1964. № 1. С. 23–26.
3. Кагарлицький, М. У пісні життя його // Вітчизна. 1983. № 12. С. 162–167.
4. Станішевський Ю. Дмитро Гнатюк: Популярний нарис. 2-ге вид. Київ : Музична Україна, 1991. 168 с.
5. Станішевський Ю. З Україною в серці // Музика. 2000. № 4–5. С. 8–10.
6. Станішевський Ю. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка: Історія і сучасність. Київ : Музична Україна, 2002. 736 с.
7. Туркевич В. Дмитро Гнатюк: «Опера — моя радість і любов, а пісня — то душа» // Українська культура. 2005. № 3–4. С. 8–9.
8. Туркевич В. Д. Дмитро Гнатюк (До 85-річчя від дня народження) // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки (Мистецькі обрії). 2010. Вип. 3. С. 70–75.
9. Дмитро Гнатюк. Зоряний шлях / Упоряд. В. Туркевич, Г. Гнатюк. Київ : Мистецтво, 2012. 351 с.
10. Фольварочний В. На вершинах орлиного лету. Чернівці : Букрек, 2015. 428 с.
11. Бондарчук В. Оперна студія НМАУ як площина втілення режисерського методу Д. Гнатюка на прикладі постановки опери Ш. Гуно «Фауст» // Аспекти історичного музикознавства. 2017. Вип. 10. С. 285−296.
12. Бондарчук В. Дмитро Гнатюк: оперний співак, музичний режисер, педагог. Кам’янець-Подільський : Зволейко Д. Г., 2018. 615 с.
13. Бондарчук В. О. Постать Дмитра Гнатюка в українській оперно-режисерській практиці // Художня культура. Актуальні проблеми. 2021. Вип. 17 (2). С. 116–121.

Автор ВУЕ

О. М. Немкович

Покликання на цю статтю: Немкович О. М. Гнатюк, Дмитро Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гнатюк, Дмитро Михайлович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.02.2025