Січинський, Денис Володимирович

Січи́нський, Дени́с Володи́мирович (02.10.1865, с. Клювинці, тепер Тернопільського району Тернопільської області, Україна — 26.05.1909, м. Станиславів, тепер м. Івано-Франківськ, Україна) — композитор і хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог.

Січинський, Денис Володимирович
Народження	02.10.1865
Місце народження	Клювинці
Смерть	26.05.1909
Місце смерті	Івано-Франківськ
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Місце діяльності	Україна, Польща
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Автор музики до пісні-маршу «Не пора» — одного з найпопулярніших українських гімнів початку 20 століття на слова І. Франка.

Життєпис

Батько за фахом був учителем, фінансовим управителем панського маєтку. Сім’я часто переїжджала у пошуках роботи. Січинський рано осиротів. Початкову освіту здобув у м. Станиславові.

Основи музичних знань здобув 1879–1887 у Тернопільській класичній гімназії під керівництвом учителя музики, співу Л. Левицького (1863; тепер Україна — 1928; Польща). 1886–1887 брав приватні безкоштовні уроки у піаніста, органіста і композитора В. Вшелячинського (1847–1896; тепер Україна). Під його керівництвом написав перші твори. Навчання у нього стало підвалиною, на якій побудовано композиторську та музичну діяльність.

Працював дрібним урядовцем у містах Львові та Коломиї (тепер Івано-Франківської області), де заснував чоловічий вокальний квартет. У цей час почав писати для цитри (була одним із найпопулярніших музичних інструментів у колі інтелігенції).

1888 вступив на юридичний та теологічний факультети Львівського університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). З другого курсу залишив навчання, оскільки не зміг за нього сплатити.

Навчався у консерваторії Галицького музичного товариства (1890–1892) під керівництвом професора, учня Ф. Шопена К. Мікулі (1821–1897; тепер Україна), клас гармонії та контрапункту.

У консерваторський час познайомився з С. Крушельницькою.

Один з організаторів заснування музичного товариства «Боян» у м. Львові (1891). Йому композитор присвятив в’язанку народних пісень «Було не рубати зеленого дуба» і кантату «Дніпро реве» (1892 твір здобув І премію на конкурсі «Львівського Бояна»).

Від 1892 мандрував Галичиною у пошуках роботи. 1893 організував у м. Коломиї співацьке товариство «Боян» (працював у ньому диригентом).

1894 разом з І. Франком, М. Павликом, О. Роздольським, Ф. Колессою, О. Нижанківським брав участь у створенні у м. Львові Комітету для збирання й публікації українських народних пісень. Діяльність Комітету стала основою, на якій базувався розвиток фольклористики на Західній Україні.

Працював учителем гри на фортепіано, диригентом хорів у м. Перемишлі (тепер Польща, 1895–1896), капельмейстером оркестру при сирітському притулку в с. Дроговижі (тепер Стрийського району Львівської області, 1896).

Переїхав 1899 до м. Станиславова. Диригент «Станиславівського Бояна», 1902 — засновник першої української музичної школи на Прикарпатті та видавництва «Музична бібліотека». Організатор і керівник сільських хорів в Угорниках, Микитинцях, Вікторові, Яйківцях, Серафинцях.

Один з ініціаторів Союзу співочих і музичних товариств Галичини (1903).

Січинський став першим професійним композитором у Галичині. Проте був змушений переписувати ноти, аранжувати популярні твори, керувати хором і військовим оркестром, давати уроки та лекції, працювати рахівником і бухгалтером.

Заповів усю творчу спадщину у власність Українському музичному видавництву «Торба». Після смерті передано Науковому товариству ім. Шевченка у м. Львові.

Жив у бідності, не маючи житла. Помер від раку горла. Похований у меморіальному сквері м. Івано-Франківська.

Творчість

Опери: «Будка» (за драмою І. Франка, 1900–1904; рукопис загублено); «Роксоляна» (історична опера, лібрето І. Луцика; від кінця жовтня 1907 до квітня 1908).

Музика до театральних п’єс: «Заволока» (1902), комедій Б. Грінченка «Нахмарило» та Л. Лопатинського «Свекруха» (обидві — 1905). Кантати: «Дніпро реве» (слова Б. Грінченка, 1892), «Його Преосвященству Єпископові Станиславівському о. Др. Григорію Хомишину» (1904), «Лічу в неволі» (1903) і «Минули літа молодії» (1907; обидві — на слова Т. Шевченка). Хорові твори:

для мішаного хору — «Не пора», «Пісне моя» (1902; обидва — слова І. Франка);

для чоловічого хору — «Над гори до хмар» (слова В. Пачовського; 1896–1905), «Один у другого питаєм» (слова Т. Шевченка; поч. 20 ст.), «Нудьга гнітить» (слова М. Вороного; 1901), «Коби» (слова І. Грабовича; 1902), «Даремне, пісне», «Непереглядною юрбою» (обидва — слова І. Франка; 1903);

для жіночого хору — «Чом, чом, земле моя», «Січ у поході» (1907; обидва — слова К. Малицької).

Духовні твори: Служба Божа.

Прелюдія Ф. Шопена (рукопис Д. Січинського, оригінал).
Титульна сторінка клавіру кантати «Лічу в неволі» Д. Січинського на текст Т. Шевченка (оригінал).
Перша сторінка рукопису клавіру кантати «Лічу в неволі» Д. Січинського на текст Т. Шевченка (оригінал).

Солоспіви: «У гаю, гаю» (слова Т. Шевченка; 1888), «Дума про Ничая» (слова народні; 1889), «Кілько дум ту переснилось» (слова У. Кравченко; 1891), «Як почуєш вночі» (слова І. Франка), «Не співайте мені сеї пісні» (слова Лесі Українки), «Finale» («Розжалобилася душа»; усі — 1902), «Із сліз моїх» (переклад А. Кримського), «У мене був коханий край» (обидва — слова Г. Гейне), «І золотої, й дорогої» (слова Т. Шевченка; усі — 1903), «Бабине літо» (слова М. Гавалевича; 1905).

Фортепіанні твори: «Похоронний марш» (1893), марш «Сагайдачний» (1898), «Мої спомини. Пісня без слів» (1901), вальс «На хвилях Дністра» (1902).

Збірники обробок народних пісень: «152 українські народні і патріотичні пісні для фортепіано зі словами», «Збірник народних і патріотичних пісень на голоси діточі в супроводі фортепіано» (обидва — 1904).

Визнання

Надмогильний пам’ятник Д. Січинському у формі бандури роботи відомого художника і скульптора Михайла Зорія.

У меморіальному сквері м. Івано-Франківська на його могилі 23.05.1943 встановлено пам’ятник у формі бандури [скульптор М. Зорій (1908–1995; тепер Україна)].

1955 у Київській державній консерваторії (тепер Національна музична академія України) С. Павлишин захистила кандидатську дисертацію «Творчість композитора Дениса Січинського». 1956 вона видала першу музикознавчу працю про життєвий і творчий шлях композитора.

До 100-літнього ювілею його ім’я присвоїли Станиславському музичному училищу (тепер Івано-Франківський фаховий музичний коледж імені Дениса Січинського). 1985 на фасаді закладу встановлено меморіальну дошку.

Барельєф Д. Січинському на фасаді музичного училища.

До 125-річного ювілею підготовлено програму з творів композитора та організовано науково-теоретичну конференцію.

Від 1991 проводять обласний, з 1995 — Всеукраїнський конкурс хорової музики імені Д. Січинського.

06.10.2000 у м. Івано-Франківську відкрито меморіальну дошку на вулиці Лесі Українки, де у готелі «Брістоль» композитор провів останні дні.

Від 2002 присуджують Івано-Франківську обласну премію імені Д. Січинського в галузі музичного мистецтва.

До 150-річного ювілею композитора відбувся концерт; біля могили — панахида за участі хорового колективу.

На честь Січинського названо вулиці у містах Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Калуші (Івано-Франківської області) та селищі Гусятині (Тернопільської області).

Додатково

Вивчаючи творчість М. Лисенка, Січинський перебував під значним впливом використання ним фольклору в своїх творах.

1903 кантату «Лічу в неволі» вперше виконано у м. Чернівцях на концерті, приуроченому до 100-річчя з дня народження Т. Шевченка (диригував Січинський).

13.01.1909 у м. Бережанах уперше пролунала опера «Роксоляна» (Січинський був у залі, але через хворобу не зміг диригувати). Згодом оперу редагували М. Кузан, М. Скорик.

Цитати

«Творча і музично-громадська діяльність Дениса Січинського являє собою важливий етап в історії розвитку української музичної культури. У період її становлення, в 80–90-і роки ХІХ століття, Січинський сміливо став на важкий шлях музиканта-професіонала і своїм виступом проклав шлях для дальшого розвитку української професіональної музики».
Цит. за: Павлишин С. Денис Січинський. Київ : Музична Україна, 1980. С. 46.

«Найсильнішою сторінкою мистецької спадщини Січинського є солоспіви, в котрих він виявився справжнім майстром драматичного монологу, створив неповторний індивідуальний почерк, позначений глибоким внутрішнім неспокоєм, експресією».
Цит. за: Кияновська Л. Денис Січинський як центральна постать української композиторської богеми // Українська музика. Львів, 2015. Ч. 3 (17). С. 72–73.

Література

Денис Січинський : матеріали до біобібліографії діячів української культури. Львів : Каменяр, 1966. 59 с.
Павлишин С. Денис Січинський. Київ : Музична Україна, 1980. 48 с.
Січинський Д. Хорові твори / Упоряд. Г. Карась. Івано-Франківськ, 2000. 91 с.
Черепанин М. Трагізм і лірика Дениса Січинського на тлі сучасної доби (у 135-ті роковини народження композитора) // Musica Galiciana. Музика Галичини. Т. 6 / Ред.-упор. О. Зелінський. Львів : ЛДМА ім. М. Лисенка, 2001. [Наук. записки ЛДМА ім. М. Лисенка. Вип. 5]. С. 133–140.
Ciчинський Д. Вокально-хоровi твори : навчально-методичний посібник / Автор-упоряд. Г. Карась. Iвано-Франкiвськ : Фоліант, 2015. 156 с.
Кияновська Л. Денис Січинський як центральна постать української композиторської богеми // Українська музика. Львів, 2015. Ч. 3 (17). С. 67–79.
Карась Г. В. Хорова родина «Первоцвіт» (до 130-річчя заснування народного аматорського хору «Первоцвіт» Народного дому села Микитинці) : монографія. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2020. 288 с.
Канвою життя і творчості Дениса Січинського : на відзначення 160-річчя від дня народження композитора : навчальний посібник з музичного краєзнавства / [Уклад. Г. В. Карась]. Івано-Франківськ : Прикарп. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2025. 223 с.

Автор ВУЕ

Г. В. Карась

Покликання на цю статтю: Карась Г. В. Січинський, Денис Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Січинський, Денис Володимирович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.03.2026