Віталіан

Віталіа́н (Віталій; лат. Vitalianus, італ. Vitaliano; дата народження невідома, м. Сеньї, тепер регіон Лаціо, Італія — 27.01.672, м. Рим, тепер Італія; похований у базиліці Святого Петра в Римі) — церковний діяч, Папа Римський у 30.07.657 — 27.01.672, канонізований Католицькою церквою як святий.

Віталіан (Vitalianus)
Місце народження	Сеньї
Смерть	27.01.672
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Собор Святого Петра в Римі
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	політика, дипломатія, церковне управління
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Достеменні відомості про життя Віталіана до сходження на папський престол майже відсутні (окрім місця народження та імені батька — Анастасій).

Його діяльність припала на період, коли імперська влада вдавалася до репресій супроти очільників Римської церкви. Так, було піддано переслідуванням папу Мартина І: за наказом візантійського імператора Константа ІІ (правив у 641–668) папу вивезли з м. Рима, зрештою відправили на заслання до м. Херсонеса в Криму, де той і помер у 655. Невдалими видались і зусилля папи Євгенія І досягти компромісів із імператором.

Віталіан був обраний на Апостольський престол невдовзі по смерті папи Євгенія І. Інтронізацію здійснено 30.07.657. Зберіг світське ім’я, отримане при хрещенні.

В історію папства увійшов прагненням вирішити богословську суперечку щодо походження Духа Святого (відома як «монофелітська») і водночас відновити порозуміння з імп. Константом ІІ. Особливою заслугою вважають навернення до християнства германського племені лангобардів (671).

Понтифікат

Дипломатична ініціатива новообраного понтифіка — розіслати синодальні листи Константинопольському патріарху та імператору — призвела до першого обережного зближення між Римським престолом і Візантією. Реакція імператорського двору і патріарха була позитивною: папі відправлено коштовні подарунки і рескрипт про підтвердження привілеїв Римського престолу, а його ім'я внесено в диптихи Константинопольської церкви. Імператор після поразки у війні з арабами вже й сам схилявся до компромісу з Римом.

663 Констант ІІ відвідав м. Рим, був прийнятий Віталіаном із великими почестями (папа запровадив урочистий церемоніальний прийом, вирушив на зустріч імператора до передмістя з усім духовенством). Натомість Констант ІІ, відбуваючи, вивіз зі столиці твори мистецтва, бронзові покриття з усіх стародавніх пам’яток міста (зокрема, й бронзові плитки з купола Пантеону), чим обурив римлян. Під час перебування в новій резиденції в м. Сиракузах імператор без узгодження з Віталіаном вивів з-під юрисдикції Риму церкву Равенни і надав їй автокефального статусу (666). Папа на знак протесту проти сваволі імператора відлучив від церкви архієпископа Равенни Мавра. Той, своєю чергою, виголосив анафему Віталіану. Залежність Равеннського престолу була відновлена вже за папи Лева ІІ.

За напружених обставин внутрішньої політики, утисків підімперської частини Італії Віталіан прагнув робити все можливе, щоби зміцнити Римську церкву. Узяв курс на новий рівень діалогу з Англійською церквою. Переконав запровадити римські звичаї замість кельтських, зокрема й дату святкування Великодня (664). З благословення папи 25.03.668 на Кентерберійську архієпископську кафедру був зведений вірний Римській церкві монах Теодор Тарсійський (див. Теодор Кентерберійський). Багаторічна діяльність останнього посприяла реформам, піднесенню монастирської освіти й духовної культури, формуванню вірної Риму церковної ієрархії, усталенню міцної римської культурної та духовної присутності в Англійській церкві; здобрювала ґрунт для Каролінгського Відродження.

666 папа Віталіан офіційно закріпив у літургійній практиці використання органу, реорганізував практику церковних співів.

Після смерті Константа ІІ (668) папа підтримав у боротьбі за візантійський трон законного спадкоємця — Костянтина IV. Своєю чергою, сперся на підтримку нового імператора в боротьбі з монофелітами. У відповідь Константинопольський патріарх Феодор І (прихильник монофелітизму) видалив ім’я Віталіана з диптихів. Після Шостого Вселенського собору (681), який засудив монофелітизм, ім’я Віталіана було повернуто в диптихи.

Зберіглося декілька послань Віталіана, в яких він захищає репресованих єпископів, хоча деякі історики церкви дотепер піддають сумніву його авторство.

Пам’ять про святого Віталіана за Римським мартирологом відзначають 27 січня.

Література

Monachino V. I tempi e la figura del papa Vitaliano (657–672) // Storiografia e storia: Studi in onore di Eugenio Duprè Theseider : in 2 vol. Roma : Bulzoni, 1974. Vol. 2. Р. 573–588.
Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. URL: https://www.treccani.it/enciclopedia/santo-vitaliano_(Enciclopedia-dei-Papi)/
Aherne, sister Consuelo Maria, SSJ. Vitalian, Pope, St // The New Catholic Encyclopedia : in 15 vol. 2nd еd. Detroit : Gale, 2003. Vol. 14. Р. 568.
Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1: Римські єпископи (папи) від перших століть християнства до розділення Східної і Західної церков у 1054 році. 390 с.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Віталіан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Віталіан (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.05.2023