Виборча система

Ви́борча систе́ма — упорядкована сукупність норм, правил і процедур, що регулюють виборчий процес; порядок формування й обрання посадових осіб до державних, представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яку вважають достатньою для визначення результатів виборів легітимними.

Визначення поняття

Існують два підходи до визначення цього поняття — вузьке, нормативно-правове й широке, за якого виборча система це:

1) спосіб (мажоритарний і пропорційний) переведення голосів виборців у депутатські мандати і владні посади;

2) порядок формування виборних органів держави, спосіб розподілу депутатських мандатів;

3) сукупність суспільних взаємовідносин, взаємодій, процесів, інститутів, цінностей, норм, які зумовлюють формування виборних органів держави.

Характеристика

Виборчу систему встановлює законодавство держави (конституція, спеціальний виборчий закон), її характер визначає політичний досвід країни, політична культура її громадян, особливості політичного структурування суспільства, партійної системи й політичної системи, розподіл політичних сил у суспільстві.

Виборча система є складником політичної системи держави і включає такі структурні компоненти: виборче право (теоретично-юридичний компонент) і виборчу процедуру (виборчий процес) (практично-організаційний компонент). Виборче право — це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з формуванням якісного й кількісного складу органів державної влади й органів місцевого самоврядування шляхом голосування, а також порядок відкликання вибраних представників, що не виправдали довіру виборців. Виборча процедура є заходами держави з організації і проведення виборів, визначена юридичною нормою, що має легальний характер («виборчий закон у дії»). Вона складається з таких елементів: призначення виборів; утворення виборчих органів, відповідальних за їх проведення; організація виборчих округів, районів, дільниць; реєстрація кандидатів у депутати (чи інших претендентів); фінансова підтримка виборів з бюджету державного; охорона порядку під час проведення виборів; визначення результатів голосування.

Найпоширенішими у світовій практиці є станово-представницька (куріальна), мажоритарна (див. Виборча система мажоритарна), пропорційна (див. Виборча система пропорційна) й змішана (див. Виборча система змішана) виборчі системи. Різноманітність виборчих систем (близько 350) у світовій виборчій практиці зумовлена тим, що в кожній демократичній державі вона є результатом компромісу значущих суспільно-політичних сил і підноситься до рангу конституційної.

Ефективність виборчої системи залежить від низки економічних, соціальних, правових, культурних і моральних умов, відсутність яких може перетворити вибори в антисоціальний механізм. В економічній сфері це розвинуті відносини власності, які передбачають ринкові механізми і волю до підприємництва. Серед соціальних чинників — існування економічно заможного середнього класу, який забезпечує стабільність суспільну. Сталість проживання більшості населення на своїй території, міцність сімейних підвалин, суспільних інститутів і загальновизнаних соціальних цінностей та гарантій забезпечують стійкий суспільний порядок. Серед політико-правових умов поряд із демократичними традиціями варто відзначити існування сильного громадянського суспільства зі структурованими інститутами; розвинуту багатопартійність як відображення різноманітності соціальних інтересів (див. Інтерес соціальний); сталу владу законодавчу; незалежне від держави функціонування ЗМІ. Ефективна виборча система передбачає відчуття народом своєї історично-національної спільності, поваги до закону, почуття державної відповідальності, наявність суспільно-політичного консенсусу щодо державного устрою та його інститутів, загальновизнаних хоча б на рівні еліти політичної законів, зафіксованих у Конституції й Виборчому кодексі.

Принципи організації

Загальноприйнятими принципами виборчої системи є загальність, рівність і безпосередність, проте при конкретному упровадженні їх можуть обмежувати цензи виборчі.

Існують дві групи чинників, які впливають на вибір виборчої системи: суб’єктні — політична заангажованість депутатів, які обирають систему, яка полегшить їм перемогу на майбутніх виборах; об’єктні — трансформація політичних систем, що визначає необхідність зміни виборчої системи. При виборі оптимальної виборчої системи жодну з них не можна вважати завершеною й досконалою, кожна має свої позитивні й негативні елементи, їх можна брати до уваги лише у зв’язку з особливостями державного устрою країни. Вона має бути бездоганною з юридичної точки зору, стабільною й відповідати інтересам усього суспільства. Виборчу систему можна вдосконалювати лише за певними високими критеріями. Професор Страсбурзького університету Ж.-П. Жакке (нар. 1942; Франція) такими критеріями назвав справедливість і ефективність.

Особливості формування

До формувальних особливостей виборчої системи зараховують:

• тип виборчого округу й порядок встановлення меж виборчих округів: 1) одномандатні й багатомандатні залежно від кількості мандатів, виділених на округ; 2) національний і регіональний за способом формування партійних списків; 3) мажоритарний і пропорційний, залежно від того, кого обирають виборці (партію, блок чи особу); 4) у виборчих округах кількість осіб, що мають право голосу, приблизно однакова; 5) поділ на виборчі округи мають переглядати через встановлені інтервали часу для врахування демографічних змін;

• об’єкт голосування: 1) особи як представники партії і самовисуванці, які балотуються по одномандатному чи багатомандатних округах (напр., Японія); 2) партійні списки в національному багатомандатному окрузі; 3) партійні списки в регіональних округах; 4) партійні списки й окремі кандидати у списках;

• спосіб голосування: 1) категоричне — виборець голосує за одного кандидата чи партію; 2) альтернативне — виборець має кілька голосів, але менше, ніж мандатів, може їх розподілити в рейтинговому порядку; 3) кумулятивне — виборець має стільки голосів, скільки є мандатів, може їх розподілити в рейтинговому порядку, як у рамках одного партійного списку, так і багатьох («панашування» [від. фр. panachage — суміш] — право виборця голосувати за кандидатів із різних списків чи вписувати у списки нових кандидатів);

• рівні (однорівнева, багаторівнева ступінчатість): 1) пряма — виборці голосують за кандидатів; 2) східчаста — виборці голосують за вибірників;

• особливості виборчих прав: 1) загальне й незагальне; 2) рівне й нерівне;

• формування списків виборців: 1) добровільна реєстрація особою себе як потенційного виборця (напр., США); 2) списки виборців формує державна бюрократія (країни Західної Європи);

• тип бюлетеня виборчого: 1) категоричний — голосування за одного кандидата; 2) ординальний — позначають преференції кільком кандидатам;

• методи розрахунку при розподілі місць: 1) квотні (див. Квота); 2) дивізорські (метод дільників);

• загороджувальний бар'єр виборчий (поріг): 1) немає бар’єра; 2) низькі бар’єри — 1–3 %; 3) середні бар’єри — 4–6 %; 4) високі бар’єри — 7–10 % і вище;

• висування кандидатів в одномандатних і багатомандатних округах: 1) тільки безпосередньо виборцями; 2) безпосередньо виборцями й виборчими об’єднаннями в одномандатних округах; 3) тільки виборчими об’єднаннями.

Типи та різновиди виборчих систем

Залежно від порядку підрахунку голосів, розподілу мандатів та способів волевиявлення громадян виокремлюють такі основні типи й різновиди виборчих систем:

Мажоритарна виборча система

Виборча система мажоритарна — система встановлення результатів голосування, за якої обраним до представницького органу влади або на виборну посаду визнається кандидат, що отримав передбачену законом більшість (абсолютну або відносну) голосів виборців в окрузі.

Двораундова виборча система

Двора́ундова ви́борча систе́ма (двотурова виборча система) — виборча система мажоритарного типу, яка передбачає проведення другого туру виборів, якщо в першому жоден із кандидатів не здобув установленого законом відсотка голосів виборців (докладніше див. розгорнуту статтю автора: Виборча система двораундова).

Пропорційна виборча система

Порядок визначення результатів голосування за партійними виборчими списками, за якого депутатські мандати розподіляються пропорційно до кількості голосів, відданих за кожну партію (докладніше див.: Виборча система пропорційна).

Змішана виборча система

Виборча система змішана — спосіб формування виборного органу державної влади, за якого депутати одного й того ж органу обираються через комбіноване поєднання мажоритарного та пропорційного принципів.

Система панашаж (панаширування)

Система панашаж (панаширування) — встановлений виборчим законодавством дозвіл виборцю на виборах за пропорційною системою віддавати свої голоси за кандидатів із різних партійних списків або вписувати нові кандидатури (докладніше див. розгорнуту рубрику у статті: Голосування#Система панашаж).

Система плампінг (голосування з викреслюванням)

Система плампінг (голосування з викреслюванням) — у виборчому праві встановлений законом дозвіл для виборця викреслити або залишити у виборчому бюлетені таку кількість кандидатів (політичних партій чи виборчих блоків), яку він вважає необхідною, зараховуючи голоси за рейтинговим принципом (докладніше див. розгорнуту рубрику у статті: Голосування#Система плампінг).

Критерії оцінки

Основними критеріями оцінки виборчої системи є:

• забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян (найкраще реалізується за простої пропорційної системи, де вся країна є одним загальнонаціональним округом, виборчий бар’єр дуже низький і депутатські мандати отримують навіть ті партії, що набрали невелику кількість голосів. Найгірше реалізується за мажоритарної системи відносної більшості, особливо у країнах із неусталеною мультипартійною системою);

• сприяння політичному структуруванню суспільства (проста система пропорційного представництва сприяє багатопартійності з численними, незалежними політичними партіями; мажоритарна система абсолютної більшості зумовлює появу партійної системи з кількох партій, що займають досить гнучку позицію, схильні до компромісів і коаліцій; мажоритарна система відносної більшості зумовлює появу двопартійної системи; для структурування партійно-політичних інтересів у мультипартійних суспільствах дієвішою буде пропорційна система з високим виборчим бар’єром);

• сприяння встановленню працездатного стійкого уряду (мажоритарна система відносної більшості є найсприятливішою для утворення стійких урядів однопартійної більшості, проста пропорційна система не дає змоги формувати стійку більшість парламентську і створювати усталені уряди; пропорційна система з високим виборчим бар’єром виявляється найефективнішою для формування коаліційних урядів парламентської більшості з представників 2–4 партій);

• забезпечення прав меншин (етнічних, релігійних, поселенських, культурних) на справедливе представництво (мажоритарна система абсолютної більшості частково реалізує права меншин тільки за умови їхнього компактного проживання в одному чи кількох виборчих округах; пропорційна виборча система без загороджувального бар’єра й формування великих загальнонаціональних округів дають найкращі можливості для представництва інтересів меншин).

Призначення

Призначення виборчої системи полягає в забезпеченні обрання представників, особисті якості яких найпридатніші для виконання управлінських функцій. Парламент повинен відображати основні напрями суспільної думки виборців. Виборча система має сприяти становленню сильнішого, стійкішого й ефективнішого уряду, який повинен відповідати волі більшості; вона легітимізує владу. Від вибору виборчої системи залежить стабільність політична у країні.

Література

1. Дем’яненко Б. Система плампінг // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори). Львів : Новий Світ — 2000, 2015. С. 359.
2. Дем’яненко Б. Система панашаж (панаширування) // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори). Львів : Новий Світ — 2000, 2015. С. 358–359.
3. Підготовка і проведення виборчих кампаній / Авт.-уклад. В. О. Наумов. 2-ге вид. Київ : Інтертехнодрук, 2002. 340 с.
4. Все про вибори / Упоряд. О. М. Роїна. Київ : КНТ ; Атіка, 2004. 376 с.
5. Балабан Р. В. Теорія виборчої системи. Київ : Либідь, 2007. 112 с.
6. Ключковський Ю. Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство. Київ : Час Друку, 2011. 132 с.
7. Шведа Ю. Технологія виборчої кампанії. Основи електорального маркетингу та менеджменту. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. 339 с.
8. Дем’яненко Б. Система виборча. // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. С. 603–604.
9. Шведа Ю. Р. Вибори від А до Я. Львів : Астролябія, 2015. 384 с.

Автор ВУЕ

• Б. Л. Дем’яненко

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Виборча система // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Виборча система (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.08.2024