Бар'єр виборчий

Бар’є́р ви́борчий, виборчий поріг, відсотковий бар’єр, прохідний бар’єр — мінімальна частка голосів виборців, які політична партія (блок партій) повинна набрати на виборах для проходження в парламент.

Історична довідка

Уперше бар’єр виборчий запроваджено 1963 у ФРН (див. Німеччина). Він становив 5 %. Це обумовлювалось політичною ситуацією, яка склалася в повоєнні роки в Німеччині: обмежити потрапляння до парламенту екстремістських (див. Екстремізм) груп і неонацистів (див. Неонацизм), які б своїми радикальними політичними рішеннями стримували демократичний (див. Демократія) розвиток країни. Позитивний досвід застосування бар’єра виборчого у ФРН сприяв його значній популярності та подальшому застосуванню країнами з пропорційними виборчими системами. При цьому в демократичних країнах величина бар’єра виборчого зазвичай є невисокою: в Ізраїлі — 1 %, Данії — 2 %, Швеції — 4 %, Німеччині — 5 %, Ліхтенштейні — 8 %.

В Україні виборчий бар’єр за останні 30 років змінювався тричі: спочатку — 4 %, з 2004 — 3 %, з 2011 — 5 %.

Характеристика

Бар’єр виборчий належить до основних методів виборчої інженерії: від його величини безпосередньо залежить представництво політичних партій в парламенті. Застосовують для консолідації парламенту з метою обмеження присутності в ньому значної кількості дрібних політичних партій.

Існують два способи обмеження потрапляння в парламент значної кількості дрібних політичних партій: природний і легальний бар’єри.

Природний (прихований, ефективний, неофіційний) бар’єр — відсоток голосів, необхідних для отримання одного місця у виборчому окрузі. Рівень природного бар’єра залежить від:

  • способу розподілу отриманих партією голосів;
  • розміру і кількості округів;
  • чисельності законодавців, обраних у кожному окрузі.

Величину легального бар’єра виборчого встановлює норма закону, згідно з якою політична партія або список кандидатів допускаються до участі в розподілі мандатів. Такий бар’єр може встановлюватися в державі (загальнонаціональний виборчий округ) або окремому виборчому окрузі (вступає у взаємодію з природним бар’єром, спричиненим магнітудою округу). Електоральний бар’єр виборчий 4–5 % змушує невеликі партії шукати об’єднання з вагомішими організаціями чи блокуватися одна з одною.

Основні причини введення

Основні причини введення бар’єра виборчого:

  • недопуск у парламент екстремістських партій;
  • унеможливлення потрапляння в парламент партій, які отримують підтримку виборців на рівні «галасу»;
  • недопуск надмірного впливу малих партій на прийняття парламентом рішень, зокрема на формування уряду;
  • уникнення надмірного фракційного дроблення депутатського корпусу;
  • створення працездатних фракцій у парламенті.

В Україні розподіл голосів у мандати в парламенті відбувається за квотою Т. Хейра (1806–1891; Велика Британія). Відповідно до цієї квоти партії, що мають найбільший залишок, отримують додаткові мандати за рахунок тих політичних сил, які не подолали бар’єра виборчого.

Недоліки використання

Основний недолік використання бар’єра виборчого полягає у довільності визначення його величини. Будь-який бар’єр виборчий є серйозним порушенням принципу рівноправності щодо виборців і кандидатів, а також тих, хто має право висування кандидатів на виборах (партій).

Негативним наслідком використання бар’єра виборчого є автоматичний перехід голосів, відданих за партії, що його не подолали, до партій-переможниць (які нерідко дотримуються протилежної ідеології). Це зазвичай призводить до викривлення результатів виборів.

Значення

Бар’єр виборчий порушує головний принцип пропорційної виборчої системи — спотворює пропорційне представництво. Як наслідок, електорат, який віддав голоси за партії, що не подолали бар’єра виборчого, взагалі виявляється не представленим у парламенті. Унаслідок цього відбувається не зміна політичних симпатій виборців, а їхнє розчарування в процесі виборів, що неминуче призводить до неучасті їх у виборчому процесові — абсентеїзму.

Бар’єр виборчий є ефективним механізмом викривлення результатів виборів. Він може сприяти або заважати приходу до влади певних політичних сил. Зміна величини бар’єра виборчого зазвичай має політичний характер і пов’язана з інтересами домінуючих партій.

Додатково

У наукових колах немає однозначної думки щодо використання бар’єра виборчого:

  • одні науковці схвально ставляться до практики його застосування (він необхідний для політичної структуризації та дієздатності парламенту, унеможливлює представництво великої кількості дрібних партій у парламенті);
  • інші вважають, що бар’єр виборчий є однією з головних маніпуляцій під час виборчого процесу (його величину зазвичай визначають не з правової точки зору, а виключно з політичної доцільності).

Література

  1. Пономарьова Г. Правова оцінка застосування загороджувального бар’єра в пропорційній виборчій системі // Вісник Центральної виборчої комісії. 2005. № 2 (2). С. 53–57.
  2. Шведа Ю. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. Львів : [б. в.], 2010. 462 с.
  3. Ключковський Ю. Виборчі системи та українське виборче законодавство. Київ : Час друку, 2011. 132 с.
  4. Афанасьєва М. В. Роль прохідного бар’єра в технології пропорційного розподілу представницьких мандатів // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2012. Т. 11. С. 180–193.
  5. Сабаева С. Заградительный барьер в пропорциональной избирательной системе // Журнал о выборах. 2013. № 2. С. 30–39.
  6. Пирога І. С. Виборчий бар’єр і представництво виборців // Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Вип. 6 (1). С. 56–60.

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Бар'єр виборчий // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бар'єр виборчий (дата звернення: 15.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
17.03.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ