Біттер, Карл Теодор Френсіс

Бі́ттер, Ка́рл Теодо́р Фре́нсіс (нім. Bitter, Karl Theodore Francis, 06.12.1867, м. Відень, Австрія — 09.04.1915, м. Нью-Йорк, США) — скульптор, представник неокласицизму, член Національної академії дизайну (з 1902), Американської академії мистецтв і літератури (з 1910).

Біттер, Карл Теодор Френсіс (Bitter, Karl Theodore Francis)
Народження	06.12.1867
Місце народження	Відень
Смерть	09.04.1915
Місце смерті	Нью-Йорк
Alma mater	Віденська академія образотворчого мистецтва
Напрями діяльності	скульптор

Життєпис

Народився в сім’ї аптекаря. У 14 р. кинув навчання у гімназії. Навчався в класі скульптури у Школі прикладного мистецтва Австрійського музею мистецтва і промисловості (1881–1884), де зосереджувався на орнаментальному малюнку та моделюванні, та у А. Кюне (1845–1895; Австрія) й Е. фон Гелльмера (1850–1935; Австрія) в Імператорській академії образотворчих мистецтв (1885–1888), обидва заклади — у м. Відні. Водночас брав участь у виготовленні скульптурних прикрас для великих новобудов.

Був призваний на службу в австро-угорську армію. Після річної військової служби 1888 дезертирував під час відпустки. Емігрував до США (приїхав до м. Нью-Йорка наприкінці 1889 після тимчасового перебування в м. Берліні).

Працював у фірмі «Еллін і Кітсон» («Ellin & Kitson») у м. Нью-Йорку. Архітектор Р. М. Гант (1827–1895; США) найняв його для будівництва заміського маєтку родини Вандербільтів (м. Балтімор). Біттер виграв конкурс з виготовлення східних бронзових дверей для церкви Святої Трійці в м. Нью-Йорку (1891), що зробило його відомим. На зароблені кошти придбав майстерню (у співвласності) у м. Філадельфії. У віці 30 років отримав американське громадянство.

Брав участь у Всесвітніх виставках у містах Чикаго (1893), Баффало (1901), Сент-Луїсі (1904).

Президент Національного товариства скульптури (1906–1907, м. Нью-Йорк).

1909 отримав амністію за дезертирство і зміг відвідати Австрію.

Член і віцепрезидент (1906–1908; 1914–1915) Національного інституту мистецтв і наук.

Загинув унаслідок аварії (його збив автомобіль).

Творчість

Був скульптором класичної орієнтації, на нього вплинуло відродження інтересу до античного мистецтва. Першим з американських скульпторів включив архаїчні елементи (див. Архаїка) давньогрецької скульптури до своїх робіт.

Вважав, що скульптура повинна виражати найвищі ідеали та прагнути максимально наблизитися до життя, але не відтворювати його фотографічно.

В останній період творчості все більше звертався до сучасного підходу до скульптури. Використовував елементи віденської сецесії, що надавало більшій частині пізніх робіт модерністських тонів.

Створював архітектурні орнаменти. Спеціалізувався на меморіалах і роботах для громадських місць. Виконував скульптурні портрети, декоративні прикраси для домашніх інтер’єрів.

Серед робіт Біттера: каріатиди для фасаду Метрополітен-музею (1884); рельєф «Дух транспорту» в залі очікування на станції «Брод-стріт» (1894; Пенсильванська залізниця, тепер на станції В. Г. Грея ІІІ 30-а вулиця, м. Філадельфія); статуя доктора В. Пеппера (1896; Пенсильванський університет); оздоблення для тріумфальної арки Д’юї в м. Нью-Йорку (1899–1900, знесена); скульптурна група «Прапороносці» для Тріумфального мосту (Панамериканська виставка, 1901); пам’ятники А. Гамільтону і Т. Джефферсону поряд із входом до суду округу Каягога (1911; м. Клівленд, шт. Огайо); Меморіальний фонтан Деп’ю (1915; м. Індіанаполіс, шт. Індіана) тощо.

Зразки його архітектурної скульптури та інші твори є у маєтку Білтмор (1895; м. Ешвілл, штат Північна Кароліна), у Геттісбергському національному військовому парку (1905; м. Геттісберг, шт. Пенсільванія), у Капітолії штату Вісконсин (1910–1917; м. Медісон), Військово-морській академії США (1902; м. Аннаполіс, шт. Меріленд), у Ріверсайд парку (1907; м. Нью-Йорк), в Університеті Таскігі (1909; м. Таскігі, шт. Алабама), у Корнелльському університеті (1915; м. Ітака, шт. Нью-Йорк) тощо.

Амвон церкви Всіх Ангелів і поруччя хорів, 1900 (Метрополітен-музей)
Діана, 1910 (бронза)
Кубок, бл. 1900 (золото)
Claerchen, 1893 (бронза; Метрополітен-музей)

Нагороди та визнання

Нагороджений срібною медаллю Паризької виставки (1900); золотими медалями Панамериканської виставки (1901), виставок у містах Філадельфії (1902) і Сент-Луїсі (1904).

Література

Schevill F. Karl Bitter: A Biography. Chicago : The University of Chicago Press, 1917. 68 p.
Dennis J. M. Karl Bitter: Architectural Sculptor, 1867–1915. Madison : The University of Wisconsin Press, 1967. 302 p.
Marter J. M. The Grove Encyclopedia of American Art. Oxford : Oxford University Press, 2011. 2608 p.
Morgan A. L. The Oxford Dictionary of American Art and Artists. 2nd ed. Oxford : Oxford University Press, 2018. 560 p.

Автор

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Біттер, Карл Теодор Френсіс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біттер, Карл Теодор Френсіс (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.05.2024