Біосферний заповідник

Біосфе́рний запові́дник — найвища категорія об’єктів природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення та одна з семи категорій об’єктів природного походження; природоохоронна установа.

Характеристика

Біосферні заповідники є природоохоронними та науково-дослідними установами, які створені з метою збереження найбільш типових природних комплексів біосфери в природному стані, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників.

В Україні є 5 біосферних заповідників: Карпатський біосферний заповідник, Чорноморський біосферний заповідник, «Асканія-Нова» біосферний заповідник імені Ф. Е. Фальц-Фейна НААН України, Дунайський біосферний заповідник, Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. За винятком останнього всі входять до Світової мережі біосферних резерватів (див. Біосферний резерват).

Управління біосферними заповідниками, як і іншими об’єктами ПЗФ України загальнодержавного значення (природними парками національними, ботанічними садами, дендрологічними парками та зоологічними парками, а також регіональними ландшафтними парками), здійснюють спеціально створені адміністрації.

Територіальна структура

Відомості про територіальну структуру (розміри, межі, адміністративне розташування, розподіл території за основними категоріями земель) включно з картосхемою містить Літопис природи кожного біосферного заповідника. Опис структури також включає адміністративний поділ території на лісництва, ділянки, кордони тощо, включно з їх кількістю, назвами, площами. Розподіл за основними групами угідь (наприклад, за основними типами природних середовищ, як от широколистяні ліси, ліси мішані, хвойні ліси, лісові культури, чагарникова рослинність, луки рівнинні, луки альпійські та субальпіські, степи тощо) міститься в проєкті організації території біосферного заповідника, створеного за результатами лісовпорядкування та з урахуванням інвентаризації земельних ресурсів. Проєкт організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів містить визначені та обґрунтовані заходи щодо здійснення природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності відповідно до законодавства і договорів міжнародних.

Проєкти організації території біосферних заповідників та охорони їхніх природних комплексів розробляють спеціалізовані проєктні організації і затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Функції біосферних заповідників

Біосферні заповідники виконують такі функції:

• збереження ландшафтів, екосистем, видів та генетичних різновидів;
• сприяння економічному, соціально-культурному, екологічно-збалансованому та загальнолюдському розвитку;
• підтримка наукових, освітніх, просвітницьких проєктів і досліджень, а також фонового моніторингу у сфері моніторингу довкілля на глобальному, національному та регіональному рівнях.

Функціональне зонування

Зонування території проводять відповідно до проєкту організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів. Основні групи угідь біосферного заповідника виділяють у межах кожної функціональної зони.

Функціональне зонування біосферних заповідників здійснюють із дотриманням низки вимог:

• функціональні зони виділяють згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України», рекомендацій Севільської стратегії для біосферних резерватів (1996), із урахуванням пропозицій від учених-природоохоронців на виконання головних функцій;
• усі зони покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей; найефективнішим для функціонального зонування є розташування зон концентричними колами, центральне коло становить заповідна зона;
• небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком, коли заповідна зона межує із зоною антропогенних ландшафтів;
• пріоритетне і визначальне значення для виконання функцій має заповідна зона, яку виділяють першою;
• величини співвідношення і взаємного розташування функціональних зон ґрунтуються на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний та якісний склад елементів екосистем із особливою увагою до її раритетних компонентів;
• розміри функціональних зон залежать від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюють за провідними в зоні типом ландшафту та рослинності і ступенем їхньої збереженості.

Функціональне зонування біосферних заповідників включає заповідну зону (може поділятися на абсолютно заповідну зону і зону регульованої заповідності), буферну зону, зону антропогенних ландшафтів.

Заповідна зона

У заповідній зоні знаходяться найбільш цінні та мінімально порушені антропогенними чинниками природні комплекси, рідкісні для України типи ландшафтів із генофондом рослинного світу і тваринного світу, що призначені для збереження і відновлення. Режим заповідної зони визначають відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

У заповідній зоні діє абсолютно заповідний та регульований заповідний режим охорони. Абсолютно заповідний режим застосовують для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканному стані. Регульованого заповідного режиму потребують екосистеми, в яких за абсолютно заповідного режиму відбуваються небажані негативні природні або антропогенні зміни, що спричиняють деградацію заповідних екосистем або їхніх компонентів.

Заповідна зона здебільшого становить суцільну територію, проте окремі кластери з особливо цінними природними комплексами можуть бути в інших зонах. Якщо вони розташовані в зоні антропогенних ландшафтів, то ці ділянки заповідної зони відповідно оточені буферними зонами. Заповідні зони здебільшого обмежені природними контурами екосистеми: басейнів верхів’їв річок, їхні русел, вододілів, гірських хребтів, берегів водойм, лісових масивів тощо.

Заповідні зони можуть включати заказники природні, пам’ятки природи та заповідні урочища з особливо цінними природними комплексами. Заказники та пам’ятки природи, розташовані в межах заповідної зони, належать до підзони регульованої заповідності. Компакність заповідної зони забезпечується включенням до її складу частково змінених або похідних протягом тривалого часу екосистем на незначних площах, які мають наукове або еколого стабілізувальне значення (ділянки відновлення екосистем, кормової бази для копитних тварин, невеликих сінокосів тощо).

Розміри заповідної зони визначені міжнародними стандартами для біосферних резерватів і залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної трансформації природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

У відносно екологічно стабільних регіонах та на малопорушених природних територіях з високогірними, гірсько-лісовими, рівнинно-лісовими, водно-болотними, зандровими, лиманними, солончаковими і плавневими елементами ландшафтів та морських акваторій заповідна зона становить не менше половини від усієї площі біосферного заповідника і є репрезентативною частиною для суворої охорони. У екологічно малостабільних регіонах та на середньопорушених природних територіях з лісостеповими, лучно-лісовими, заплавними, прісноводними та іншими елементами ландшафтів розмір заповідної зони складає 40 % від усієї площі біосферного заповідника, що становить репрезентативну частину для суворої охорони. У екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних подових і інших рідкісних елементах ландшафтів заповідна зона становить не менше чим 25 % від усієї площі біосферного заповідника, що є репрезентативною частиною для суворої охорони.

Головним критерієм для виділення заповідних зон у межах об’єктів природно-заповідного фонду України є наявність на їхній території рідкісних складників біорізноманіття. До таких складників належать:

• рідкісні таксони рослин і тварин, занесені до Європейського Червоного списку тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червоної книги України;
• рідкісні рослинні угруповання із Зеленої книги України, або ті, що перебувають під охороною міжнародних конвенцій, стороною яких є Україна (Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовище існування водоплавних птахів; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення; Конвенція про охорону мігруючих водно-болотних птахів; Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі тощо).

Буферна зона

Буферну зону створюють для запобігання негативному впливу природних або антропогенних чинників на екосистеми заповідної зони. Її розташування — між заповідною зоною (оточує її по периметру) і зоною антропогенних ландшафтів. Її ширина становить не менше чим 1 км і визначається за науковими рекомендаціями залежно від виникнення загроз.

Зона антропогенних ландшафтів

Зона антропогенних ландшафтів оточує буферну зону по периферії, не обмежена у просторі, її розміри сягають від меж буферної зони і співпадають із межами біосферного заповідника. Виконує функції активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів.

Джерела

• Про природно-заповідний фонд України: Закон України № 2456-XII від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. 1992. № 34. Ст. 502. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text
• Про біосферні заповідники в Україні: Указ Президента України № 563/93 від 26 листопада 1993 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/563/93#Text
• Про створення Дунайського біосферного заповідника: Указ Президента України № 861/98 від 10 серпня 1998 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/861/98#Text
• Про затвердження Положення про Карпатський біосферний заповідник у новій редакції: Наказ Міністерства екології та природних ресурсів № 336 від 23 вересня 2011 р. // Міністерство екології та природних ресурсів. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0336737-11#Text
• Про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника: Указ Президента України № 174/2016 від 26 квітня 2016 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/174/2016#Text

Література

1. Дунайський біосферний заповідник. Рослинний світ / Д. В. Дубина та ін. Київ : Фітосоціоцентр, 2003. 459 с.
2. Парчук Г. В., Бовт Я. С., Стрямець Г. В. та ін. Територіальна структура та зонування біосферного резервату «Розточчя» // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. Природничі дослідження на Розточчі. 2010. Вип. 20.16. С. 80–86.
3. Гамор Ф. Д. Про деякі аспекти нормативно-правого забезпечення збереження унікальних природних цінностей Карпатського біосферного заповідника та сталого розвитку регіону його розташування // Часопис Київського університету права. 2023. № 4. С. 271–275.

Автор ВУЕ

Л. В. Зав’ялова

Покликання на цю статтю: Зав’ялова Л. В. Біосферний заповідник // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біосферний заповідник (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2025