Бунюєль, Луїс

Бунює́ль, Луї́с [ісп. ісп. Buñuel, Luis; повні прізвище та ім’я — Бунюєль Портолес, Луїс (ісп. Buñuel Portolés, Luis); 22.02.1900, м. Каланда, тепер автономна спільнота Арагон, Іспанія — 29.07.1983, м. Мехіко, Мексика] — режисер, сценарист, актор, один з основоположників сюрреалізму в кінематографі.

Бунюєль, Луїс (Buñuel, Luis)
Справжнє прізвище	Бунюєль Портолес
Народження	22.02.1900
Місце народження	Каланда
Смерть	29.07.1983
Місце смерті	Мехіко (місто)
Місце діяльності	Іспанія, Франція, США, Мексика
Напрями діяльності	кіномистецтво
Традиція/школа	сюрреалізм

Життєпис

Народився у сім’ї військового. Через кілька місяців після його народження родина переїхала до м. Сарагоси. Навчався в школі Святого Серця Ісуса (1906–1915), згодом у єзуїтській колегії. Здобув світську освіту в ліцеї Інституто у м. Сарагосі. 1917 залишив м. Cарагосу та вирушив у м. Мадрид, де продовжив освіту. Спочатку вивчав агрономію, потім природознавство, зрештою отримав диплом з філософії. Захоплювався музикою, історією релігії, ентомологією, займався боксом. Мешкав 1917–1925 у студентській резиденції, де познайомився з митцями — представниками «Покоління 27»: С. Далі, Ф. Гарсіа Лоркою та іншими. Захопився кіно, заснував перший в Іспанії кіноклуб.

1925 виїхав у м. Париж, де навчався у приватній кіношколі, якою керував Ж. Епштейн. Згодом дебютував у театрі та кіно й приєднався до групи сюрреалістів. Цим часом датовані його перші фільми: «Андалузький пес» (1929) і «Золотий вік» (1930).

У 1930 виїхав до США, підписав контракт з «Метро Голдвін Меєр» («Metro Goldwyn Mayer») для стажування у Голлівуді. Повернувся у м. Мадрид 1931 за два дні до проголошення Республіки. Після виходу третього фільму «Земля без хліба» (1932) розпочався найплідніший період творчості митця.

До і під час війни в Іспанії займався також політичною діяльністю (брав участь у різних пропагандистських акціях та місіях), зокрема в м. Парижі, де діяло посольство Іспанської Республіки.

Від 1939 режисер знову у США. Працював у м. Нью-Йорку, в Музеї сучасного мистецтва, де щойно була створена секція кіно.

З 1946 жив у Мексиці. Знімав регулярно по два фільми на рік. 1949 отримав мексиканське громадянство. Зрідка приїздив до Європи з короткими візитами та на кінозйомки.

Творчість

Перший фільм Бунюєля — короткометражна сюрреалістична стрічка «Андалузький пес», сценарій якої він написав у співавторстві з художником С. Далі. В основу фільму автори поклали сновидіння. Розвиток подій у фільмі непередбачуваний — все відбувається не за звичною життєвою логікою, а за магією снів і мрій (плями крові перетворюються на метелика, книги — у револьвери тощо). Метою фільму було очистити свідомість глядача від забобонів і висловити основне переконання сюрреалістів: віру у всесильність бажань.

У сюрреалістичному фільмі «Золотий вік» режисер, зображуючи стосунки між чоловіком і жінкою, повстає проти традиційних цінностей, намагається знищити те, що перетворює людину на раба звичок, норм і правил, принижує її та заважає жити вільно. 03.12.1930 показ фільму було перервано через скандал, вчинений нацистськими та антисемітськими угрупованнями. Після цього цензура спочатку вирізала деякі сцени, а 12.12.1930 заборонила фільм. Заборона діяла до 1981.

Єдиний документальний фільм Бунюєля «Земля без хліба» (1933) знято у районі Лас-Урдас, що у складі автономного співтовариства Естрамадура. Режисер був вражений бідністю його природи, зубожінням і злиднями населення; зображує фізичну та розумову деградацію людей. Через документальний жанр фільму жахливі картини справляють ще більше враження на глядача. Стрічка була заборонена цензурою та показана повністю лише 1965. Дослідники вважають фільми «Андалузький пес», «Золотий вік» і «Земля без хліба» обвинуваченням суспільству, тогочасній соціальній дійсності.

У мексиканський період творчості після двох комерційних стрічок — музичного фільму «Велике казино» (1947), який провалився у прокаті, та комедії «Гуляка» (1949), що мала успіх у масового глядача, Бунюєль поставив драму «Забуті» (1950). Стрічка присвячена трагічній долі безпритульних дітей, режисера надихали твори італійського неореалізму. Після виходу на екрани фільм спровокував скандал і протримався в прокаті лише три дні, попри підтримку мексиканських інтелектуалів. Однак після присудження фільму кількох премій картина повернулася на екрани.

У Мексиці режисер зняв також екранізації літературних творів «Пригоди Робінзона Крузо» (1954) за романом Д. Дефо і «Грозовий перевал» (1953) за романом Е. Бронте, а також драму «Він» (1953), де показаний розвиток параноїдального марення ревнощів одруженого чоловіка, та чорну комедію «Спроба злочину» (1955), що досліджує потяг людини до вбивства.

Фільм «Назарін» (1959) за романом Б. Переса Гальдоса розповідає про скромного священника, який бажає творити добро, займатися доброчинністю та жити за Євангелієм. Стрічка спонукає глядачів замислитися про людську природу, жорстокість, межі релігії та відданості.

Важливим у творчості Бунюєля є фільм «Вірідіана» (1961), версія роману Б. Переса Гальдоса про святу жінку, яка намагається заснувати спільноту для бідних. Режисер звернувся до своїх улюблених тем: сексуального фетишизму та кровозмішення, лицемірства церкви; розвінчує основоположний християнський догмат про «вбогих духом». Сцена розпусного бенкету у фільмі наче повторює картину «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі, де Ісуса Христа та апостолів замінюють жебраки. Ватикан визнав фільм Бунюєля «святотатським і богохульним», він був заборонений в Іспанії та вийшов на екрани лише 09.04.1977, проте був показаний і відзначений на Каннському кінофестивалі.

Трагікомедія «Ангел-винищувач» (1962) — суміш чорної комедії, абсурдистського гумору, трилера, драми, сюрреалістичної містики, соціальної сатири. «Ангел-винищувач» досліджує лицемірство еліти соціальної та є попередником сучасних фільмів жахів.

Драматична комедія «Щоденник покоївки» (1964) за романом О. Мірбо досліджує різні прошарки суспільства. Дія фільму перенесена з 1900 у 1928. Він розповідає про парижанку, яка працює покоївкою у великому будинку в провінції; висвітлює психологічні риси мешканців будинку та сусідів. Головні ролі виконали Ж. Моро і М. Пікколі. Антимілітаристським, антифашистським пафосом сповнена фінальна сцена, яка зображує демонстрацію ультраправих.

Останній знятий у Мексиці фільм — «Симеон Пустельник» (1965) оповідає про монаха-стовпника 5 ст. (див. Симеон Стовпник), який провів 39 р. у аскезі та не витримав спокуси, коли перенісся у нічний клуб сучасного міста.

Для зйомок наступних фільмів Бунюєль приїздив до Франції та співпрацював зі сценаристом Ж.-К. Кар’єром (1931–2021; Франція).

Еротична психологічна драма «Денна красуня» (1967) за романом Ж. Кесселя присвячена дослідженню вчинків і психологічних переживань жінки (її грає К. Денев), невдоволеної спокійним сімейним життям. Фільм був одним із найбільших комерційних успіхів режисера. У драматичному фільмі «Трістана» (1970) за романом Б. Переса Гальдоса з К. Денев у заголовній ролі режисер знову звертається до становища жінки в суспільстві, зображує, як її калічать і розбещують обставини (фільм знімали в Іспанії).

Філософська драма «Чумацький шлях» (1969) розповідає про паломництво у Сантьяго-де-Компостела, історію єресей, трагічні пошуки істини. Замість благочестя й праведності шлях до святині повниться кров'ю і фанатизмом.

Сюрреалістична комедія «Скромна привабливість буржуазії» (1972) створена як уїдлива пародія на традиційну буржуазну мораль, яку режисер вважав глибоко антиморальною.

Фільм «Привид свободи» (1974) був задуманий митцем як стрічка про випадковість і вагомість випадку. Заголовок відсилає до праць К. Маркса і Ф. Енгельса. Основними темами стали: пошук істини та необхідність відмовитися від неї, щойно знайденої; непримиренність до ритуалів соціальних; важливість випадковості; значення особистої моралі; заповітна таємниця всього сущого.

Останній фільм Бунюєля «Цей незрозумілий об’єкт бажання» (1977) знятий за мотивами роману П. Луї (1870, Бельгія — 1925, Франція) «Жінка та лялька» («La Femme et le pantin»; 1898). У фільмі йдеться про нескінченне бажання та розчарування від нездійсненного кохання.

Кінематограф Бунюеля діалектичний та динамічний, він створений із зіткнення суперечностей, присвячений складним пошукам істини.

Нагороди та визнання

Нагороджений призом за найкращу режисуру Каннського кінофестивалю (1951) за фільм «Забуті», Золотою пальмовою гілкою Каннського кінофестивалю (1961) за фільм «Вірідіана»; Гран-прі Венеційського кінофестивалю (1965) за фільм «Симеон Пустельник»; «Золотим левом» Венеційського кінофестивалю (1967) за фільм «Денна красуня».

Лауреат премії «Оскар» за найкращий фільм (1973) за стрічку «Скромна привабливість буржуазії».

Нагороджений Золотою медаллю за заслуги в образотворчому мистецтві Міністерства культури Іспанії (1981).

Фільм «Забуті» занесено до Міжнародного реєстру ЮНЕСКО «Пам’ять світу» (2003).

Цитата

«Уся фільмографія Луїса Бунюєля могла би включати лише одну назву — “Золотий вік” — і одного цього фільму було б достатньо, щоб повністю виправдати вдячне захоплення, яке цей братський режисер викликає, не без радості, у кожного, хто працює над тим, щоб подарувати нашому майбутньому світанкову свіжість після тривалої ночі. […]
Він порушує табу заспокійливих традицій, солодкі ілюзії морального комфорту, засновані на переконаннях, які відштовхують людину замість того, щоб прославляти її».
«La filmographie complète de Luis Buñuel pourrait ne comporter qu’un titre — L’Age d’or — et ce film, à lui seul, suffirait à justifier déjà pleinement l’admiration reconnaissante que ce cinéaste fraternel suscite, non sans jubilation, en tout personne qui travaille pour donner à notre avenir une fraîcheur d’aube après le grand soir. […]
Il brise les tabous des traditions rassurantes, les douces illusions du confort moral établi sur des croyances qui aliènent l’homme au lieu de le glorifier»
Ф. Бюаш, письменник і кінознавець. Цит. за: Buache F. Buñuel. Lausanne : Édition l’Age d’Homme, 1980. Р. 9.

Твори

Entretiens avec Max Aub. Paris : Pierre Belfond, 1991. 376 p.
У к р. п е р е к л а д — Мій останній подих. Харків : Фоліо, 2017. 320 с.

Література

Drouzy M. Louis Buñuel, architecte du rêve. Paris : Lherminier, 1978. 300 р.
Buache F. Buñuel. Lausanne : Édition l’Age d’Homme, 1980. 236 p.
Edwards G. The Discreet Art of Luis Buñuel: A Reading of His Films. London; Boston : Marion Boyars, 1982.
Grivel Ch. Buñuel ou l'insoutenable filmique // LETRAS. 1994. № 29-30. С. 129‒152.
Брюховецька Л. І. Кіномистецтво. Київ : Логос, 2011. 391 с.
100 films du roman à l’écran. Strasbourg : Nouveau Monde édition, 2011. 352 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Бунюєль, Луїс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бунюєль, Луїс (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.11.2024