Босняки

Босняки́, бошняки (самоназва bošnjaci — бошняці) — народ; одна з основних груп населення Боснії та Герцеговини.

На позначення босняків іноді також використовують термін «боснійці» (серб. і хорв. — босанци, bosanci). Вживання цього поняття як етноніма є спірним, оскільки зазвичай ним позначають мешканців Боснії та Герцеговини загалом або жителів Боснії як історико-географічного регіону у складі Боснії та Герцеговини.

Від 1945 в адміністративній практиці й етнографічній літературі Югославії поширилося вживання терміна «мусульмани» на означення босняків. Для відмежування від інших мешканців тогочасної Югославії, які сповідували іслам (зокрема албанців), цей вираз іноді супроводжували додатком «в етнографічному розумінні» або вживали у формі «слов’яни-мусульмани».

Історична довідка

Предки босняків мігрували на Балканський півострів у 7–8 ст. і представляли ті ж слов’янські племена, що були предками хорватів і сербів.

В 11–12 ст. на території сучасної Боснії та Герцеговини поширилося християнство (католицизм), на межі 12–13 ст. — також православ’я.

У 13 ст. у регіоні набула поширення релігійна течія, близька до богомильства. Ця течія окреслювалася православним і католицьким духівництвом як «боснійська єресь». Уже у 13 ст. вона інституціоналізувалася як Боснійська церква. У 14–15 ст. до неї належала більшість слов’янського населення Боснії. Під тиском католицизму течія практично припинила існування в середині 15 ст., однак навернення мешканців Боснії на католицизм було формальним. Слабкість позицій католицизму в регіоні посприяла легкості поширення ісламу після його завоювання Османською імперією — уже в першій половині 16 ст. мусульмани складали бл. 40 % слов’янського населення Боснійського санджаку Османської імперії.

Подальший процес етногенезу босняків пов’язаний з їхнім переходом на іслам і формуванням етноконфесійного поділу носіїв різних діалектів сербськохорватського мовного континууму.

Характеристика

Загальна чисельність босняків складає понад 3 млн осіб (2024, оцінка). Точні підрахунки неможливі з огляду на наявність великих емігрантських громад босняків у країнах Європи та США, збереження босняцьких громад у колишніх республіках Югославії, частково визнаній Республіці Косово та існування змішаних сімей із подвійною ідентичністю.

Босняки є нащадками слов’янського населення Балканського півострова (близького до сербів і хорватів), які після завоювання Боснії та Герцеговини Османською імперією у 15 ст. були навернені на іслам. При цьому вони зберегли більшість елементів традиційного побуту, мову (новоштокавський діалект сербськохорватського мовного континууму, на основі якого сформовано літературний стандарт боснійської мови) й окрему боснійську ідентичність.

До 2 млн босняків (бл. 2/3 від їхнього загального числа) живуть у Боснії та Герцеговині (зосереджені у Федерації Боснія і Герцеговина, окрузі Брчко, проте великі громади збереглися також у Республіці Сербській). Босняки, за різними оцінками, складають від 40 до 50 % населення Боснії та Герцеговини. Наслідком міграції босняків із районів, що тепер входять до Республіки Сербської у складі Боснії та Герцеговини, до районів, що входять до Федерації Боснія і Герцеговина, стало зростання чисельності босняків в останній (з 52 % до 70 % від 1991 до 2013, перепис). Достовірних даних щодо сучасної кількості босняків у Республіці Сербській немає. Дані перепису 2013 для цієї частини Боснії та Герцеговини, опубліковані органами статистики регіону і центральною владою, суттєво відрізняються.

До війн 1992–1995 в Боснії та Герцеговині громади босняків були розселені країною рівномірно, однак босняки здебільшого проживали окремими громадами. Унаслідок бойових дій і влаштованих військами самопроголошеної Республіки Сербської етнічних чисток значна частина босняків регіону загинули або виїхали до інших частин Боснії та Герцеговини, за кордон.

Великі мігрантські громади босняків також існують у Німеччині (від 280 до 400 тис., оцінка, 2024), США (понад 100 тис., 2024, оцінка), Туреччині та інших країнах. Громади в колишніх республіках Югославії є почасти автохтонними (прикордонні з Боснією й Герцеговиною райони Сербії та Хорватії), почасти наслідками давніх міграцій.

Переміщення босняків до країн Західної Європи розпочалося у 1960-х — 1970-х і мала обмежений характер (трудова міграція до Німеччини, Австрії, Швейцарії), причому частина мігрантів із часом поверталися. Масовий виїзд босняків до Західної Європи і США розпочався 1992 і був викликаний біженством від війни. З другої половини 1990-х міграція босняків із Боснії та Герцеговини знову мала економічний характер.

Більшість сучасних босняків сповідують іслам (суннізм). Сповідування ісламу є визначальною ознакою самоідентифікації босняків — до розпаду Югославії зміна віросповідання (зокрема в разі укладання змішаного шлюбу), по суті, означала зміну ідентичності на хорватську або сербську. Значна частина босняків сповідують іслам номінально, не дотримуючись основних норм. Це стосується заборони на вживання алкоголю, обмежень щодо одягу в жінок, вимоги здійснення хаджу тощо. Після закінчення війни 1992–1995 кількість босняків, які дотримуються норм ісламу, поступово зростає: молодь прагне підкреслити свою національну ідентичність.

Незначна кількість босняків як у Боснії та Герцеговині, так і в мігрантських громадах в інших країнах, в останні десятиліття перейшла до інших конфесій (мормони, адвентисти сьомого дня та інші). Перехід до цих віросповідань не сприймали як зміну босняцької ідентичності на хорватську або сербську відповідно.

Побут і звичаї

Більшість босняків проживають у сільській місцевості, у містах — до 40 %.

Традиційний побут босняків близький до побуту сербів і хорватів із засвоєнням турецьких впливів. Це стосується як житла (традиційна сербська й хорватська архітектура із запозиченим з ісламської традиції поділом будинків на чоловічу й жіночу частини), так і одягу (носіння фесок і шароварів), а також кулінарних звичаїв. Через вплив модернізації у 20 ст. більшість традиційних елементів побуту, крім частини традиційних страв, занепали.

Розмовна мова босняків — новоштокавський діалект сербськохорватського мовного континууму з незначною кількістю запозичень із турецької мови, арабської мови й фарсі. Боснійська літературна мова — створений на основі цього діалекту літературний стандарт, що має офіційний статус у Боснії та Герцеговині (правопис на основі латинської абетки).

Література

Friedman F. The Muslimslavs of Bosnia and Herzegovina (with reference to the Sandzak of Novi Pazar): Islam as National Identity // Nationalities Papers. 2000. Vol. 28. № 1. P. 165–180.
Reconstructing Multiethnic Societies: The Case of Bosnia-Herzegovina / Ed. by F. Bieber and Dž. Sokolović. Aldershot : Ashgate, 2001. 224 p.
Larise D. The Islamic Community in Bosnia and Herzegovina and Nation Building by Muslims/Bosniaks in the Western Balkans // Nationalities Papers. 2015. Vol. 43. № 2. P. 195–212.