Боснійська мова

Босні́йська мо́ва (босн. Bosanski jezik; босански језик) — південнослов’янська мова західної підгрупи (див. Слов’янські мови), одна з трьох офіційних мов Боснії і Герцеговини (поряд із сербською мовою та хорватською мовою). Статус офіційної мови має також у деяких регіонах Сербії (Раська область / Санджак), Чорногорії та частково визнаної Республіки Косово.

Генетично базується на штокавському наріччі, як і інші кодифіковані варіанти, сформовані на основі колишнього літературного стандарту, відомого як сербохорватська мова. Самобутність боснійської мови зумовлена тривалим співіснуванням слов’янської основи з потужним впливом ісламської культури та османської спадщини. Окремі лінгвісти (зокрема з політичних міркувань) заперечують окремішність боснійської мови, позиціонуючи її як один із етнолектів «сербохорватської мови».

Історична довідка

Етапи розвитку:

Середньовічний період: використання специфічного письма — босанчиці (варіант кирилиці зі спрощеним накресленням літер і наявністю кількох додаткових букв). Найдавніша пам’ятка — «Грамота Куліна Бана» (1189).
Османський період (15–19 ст., епізодично — до початку 20 ст.): мова зазнала впливу ісламської культури. Виникла література «альхаміядо» — тексти боснійською мовою, записані арабським письмом (арабицею); до лексикону потрапила велика кількість тюркізмів, арабізмів та персизмів. 1631 поет і лексикограф М. Х. Ускуфі (1601 — після 1651; тепер Боснія і Герцеговина) уклав перший боснійсько-турецький словник («Potur-Šahidija»), який вважають одним із найдавніших словників серед південнослов'янських мов. У цей період поряд із арабською графікою продовжувала співіснувати босанчиця, яка остаточно вийшла з ужитку лише в 19 ст., а також латинське письмо, яке поширювалося в Боснії з 17 ст. і почало домінувати у 18–19 ст.
Період залежності від Австро-Угорщини (1878–1918): вестернізація й наукова кодифікація боснійської мови, усталення терміна «боснійська мова» (з 1890, з наданням офіційного статусу писемності на основі латинської графіки), публікація першої наукової граматики боснійської мови; поповнення лексикону численними запозиченнями з європейських мов, зокрема німецької мови.
Міжвоєнна доба (1918–1941, до вторгнення країн «Осі» до Югославії у квітні 1941): пряма заборона терміна «боснійська мова» і примусове запровадження єдиного стандарту «сербохорватської мови» з домінуванням норм, властивих сербській мові.
Період Другої світової війни (після створення маріонеткової країни «Незалежна Держава Хорватія» 1941 і включення до її складу Боснії): відсутність офіційного визнання окремішності боснійської мови, запровадження хорватської мови як єдиного літературного стандарту.
Югославський період (1945–1991): боснійську офіційно розглядали як частину єдиної сербохорватської мови, водночас, частина інтелектуалів у Боснії і Герцеговині виступала за формальне визнання боснійського літературного стандарту як одного з варіантів «сербохорватської мови».
Сучасний етап: безпосередньо перед здобуттям незалежності Боснії і Герцеговини (1992) розпочалася активна кодифікація та утвердження боснійської як окремого державного стандарту — 1991 вийшов друком перший шкільний підручник «Боснійська мова» для вжитку в школах Боснії і Герцеговини, а згодом — кодифікований правопис боснійської мови (1996) і науковий опис її граматики (2000), які підготував лінгвіст, академік С. Галілович (1958–2023; тепер Боснія і Герцеговина).

Характеристика

Поширення та статус

Кількість носіїв у світі — 2,5–3 млн осіб (2016, оцінка). Основна частина мовців проживає в Боснії і Герцеговині, де боснійська є рідною для більшості босняків. Згідно з переписом 2013, боснійська мова рідна для 1 866 тис. осіб (52,9 % населення країни).

Значні діаспори є в Туреччині, країнах Західної Європи, Сполучених Штатах Америки та Канаді.

Функції нормування боснійської мови покладено на Інститут мови Сараєвського університету і, частково, Академію наук і мистецтв Боснії і Герцеговини.

Влада Республіки Сербської як частини Боснії і Герцеговини послідовно виступає за заміну терміна «боснійська мова» (босн. bosanski jezik), утвореного від назви країни «Боснія», терміном «бошняцька мова» (босн. bošnjački jezik), похідним від найменування етносу «босняки» («бошняки»). Проте поняття «бошняцька мова» не набуло поширення за межами Республіки Сербської, його не вживають в офіційних документах Боснії і Герцеговини.

Фонетичні особливості

Фонема [h]: На відміну від сербської та хорватської, боснійська норма послідовно зберігає звук [h], який в інших стандартах часто втрачено або змінено (напр., босн. босн. kahva — кава, босн. lahko — легко).
Фонема [f]: У низці запозичень і питомих слів звук [f] є стабільним, тоді як у деяких діалектах сусідніх мов він може замінюватися на [v] або [p].
Акцентуація: Має систему з чотирьох тонічних наголосів (висхідні та спадні, короткі та довгі).

Граматичні особливості

Боснійська мова зберігає класичну слов’янську систему семи відмінків і складну систему часів дієслова.

Морфологічна варіативність: Допускається використання як інфінітива (властивий хорватській), так і конструкції «da + теперішній час» (характерно для сербської). Наприклад: «Hoću raditi» та «Hoću da radim» (Я хочу працювати).

Майбутній час (Futur I): У боснійському письмі прийнято писати допоміжне дієслово ću окремо, якщо воно стоїть після інфінітива без кінцевого «-ti» (radit ću).

Нормативним є активне використання запозичених із османської турецької суфіксів (-uk-, -luk-) під час творення іменників.

Лексичні особливості

Загальнослов'янський: основний фонд мови.

Орієнталізми: лексеми, запозичені з турецької, арабської та перської мов. Охоплюють побут, релігію та кулінарію (bakar — мідь, pendžer — вікно, avlija — подвір’я). Частина цих слів наявна також у сербській і хорватській мовах, однак мовці сприймають їх як архаїзми або історизми, натомість у боснійській мові вони є нормативними загальновживаними словами.

Європеїзми: запозичення з німецької (період Австро-Угорщини) та інших європейських мов, зокрема англійської мови.

Боснійська мова займає серединну позицію між хорватським пуризмом та сербською відкритістю до запозичень, виявляючи унікальність через збереження архаїчних форм і орієнтальних елементів.

Писемність

Сучасна боснійська мова використовує дві графічні системи:

латиницю — у варіанті гаєвиці (Gajevica), що найбільш вживана в офіційному та повсякденному житті;
кирилицю — у варіанті вуковиці (Vukovica), що має статус офіційної, проте її використовують значно рідше.

Додатково

У м. Сараєві популярний шатровий жаргон (šatrovački) — міський сленг, побудований на перестановці складів [аналог французького верлан («verlan»)].

Фонетична адаптація: Специфічні звуки [ć] та [đ] при транслітерації в українську часто відтворюють як «ч/ћ» та «дж/ђ» (напр., Izetbegović — Ізетбегович).

Оскільки боснійська мова як окремий стандарт утвердилася порівняно нещодавно (у 1990-х), більшість українськомовної інформації про неї міститься в порівняльних працях із сербохорватистики.

Література

Татаренко А. Л. Сербська та хорватська літературні мови : історія та сучасність. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. 158 с.
Лучик С. І. Слов’янські мови : формування, розвиток, сучасний стан. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. 176 с.
Українська мова і слов’янський світ : збірник наукових праць / За ред. Г. П. Півторака. Київ : НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, 2010. 320 с.
Чорноус О. В. Сербська, хорватська, боснійська мови : порівняльний аспект. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2012. 244 с.

Автор ВУЕ

Л. В. Фарятьєва

Покликання на цю статтю: Фарятьєва Л. В. Боснійська мова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боснійська мова (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.06.2026