Боровиковський, Володимир Лукич

Бугаєвський-Благодарний І. «Портрет художника Володимира Лукича Боровиковського». 1824. Дерево, олія. Калузький музей образотворчих мистецтв, РФ

Боровико́вський, Володи́мир Луки́ч (уроджений — Боровик; 04.08.1757, м. Миргород, тепер Миргородського району Полтавської області, Україна — 18.04.1825, м. Санкт-Петербург, тепер РФ) — художник, живописець, іконописець, портретист, академік (з 1795) Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.

Боровиковський, Володимир Лукич
Народження	04.08.1757
Місце народження	Миргород
Смерть	18.04.1825
Місце смерті	Санкт-Петербург
Місце поховання	Санкт-Петербург
Напрями діяльності	образотворче мистецтво

Життєпис

Народився у полковому м. Миргороді (див. Миргородський полк, Гетьманщина). Родина Боровиків — вихідці із козацько-священницького стану, поряд із військовою службою майже усі чоловіки з родини були іконописцями.

Від 1774 на службі в Миргородському полку (числився «поза комплектом»), від 1783 — значковий товариш. У чині унтерофіцера вийшов у відставку (1784), оселився у батьківському домі в м. Миргороді та зайнявся винятково малярством (малював лівою рукою).

1787 за сприяння В. Капніста, Боровик виконав розписи інтер’єрів тимчасового дерев’яного палацу в м. Кременчуці, що призначався для прийому імператриці Катерини ІІ під час її подорожі на Південь України.

1788 переїхав до м. Санкт-Петербурга, де змінив своє прізвище з козацького Боровик на аристократичне Боровиковський. Мешкав у будинку кн. М. О. Львова (1753–1804), приятелем якого був портретист Д. Левицький. Брав приватні уроки в Д. Левицького, переймав його техніку та композиційну майстерність. Від 1793 навчався у портретиста Й. Б. Лампі Старшого (1751; тепер Італія — 1830; тепер Австрія). Останній звернувся до Ради Імператорської Санкт-Петербурзької академії мистецтв присудити Боровиковському звання академіка, у травні 1797 залишив своєму підопічному квартиру та творчу майстерню у м. Санкт-Петербурзі.

1803 Боровиковського призначили радником Імператорської Академії мистецтв.

На початку 1800-х Боровиковський заприятелював з філософом і письменником О. Лабзіним (1766–1825; тепер РФ). Тимчасово був членом масонської ложі «Мрущий сфінкс» (від 25.01.1802), містичного гуртка «Союз братства» (від 26.05.1819). Невдовзі розчарувався та покинув товариство, обрав уособлений спосіб життя, уникав надмірного спілкування.

Помер від серцевого нападу. Похований на Смоленському православному цвинтарі. 1931 прах та надгробок діяча перенесено до музею-некрополя Лазарівське кладовище Олександро-Невської лаври.

Творчість

Боровиковський В. «Портрет Марії Лопухіної». 1797. Полотно, олія. Третьяковська галерея

Рання творчість митця пов’язана винятково з Україною. Він активно працював у ділянці сакрального мистецтва, розписував церкви, малював для них іконостаси. Створив ікони до іконостаса (тепер втрачений) Троїцької церкви у Миргороді, мурованої Михайлівської церкви у с. Кибинці (тепер Миргородського району Полтавської області). Серед збережених творів українського періоду, що є прикладом козацького бароко: «Христос у Славі», «Богородиця з Немовлям у Славі», «Богородиця на троні з двома святими», «Архистратиг Михаїл» (усі — 1784, походять з Троїцької церкви у Миргороді) та «Богородиця “Нев’янучий цвіт”» (1787, з невідомої церкви на Полтавщині).

У цей період створював портрети, серед них портрет бургомістра магістрату м. Полтави полковника Павла Яковича Руденка (1778).

З переїздом до м. Санкт-Петербурга Боровиковський зажив слави портретиста. Під впливом приятелів-літературознавців та відповідно до принципів літературного руху сентименталізму в його портретах проглядатимуть перші прояви сентименталізму в живописі. Більшість портретів сповнені камерності з обмеженою емоційною експресією. У жіночих образах втілив ідеал краси своєї епохи, передавав різноманітність найпотаємніших почуттів і переживань, пропагував ставлення до жінки як до Музи. Більшість жіночих портретів розгортав на тлі ліричних романтичних краєвидів, часто заповнених розквітлими трояндовими кущами. Найпоказовіші полотна: «Дашенька та Лізонька» (1794), «Портрет Наталії Куракіної» (1795), «Портрет Катерини Арсеньєвої» (сер. 1790 х), «Портрет Марії Лопухіної» (1797), «Портрет Анни Лопухіної» (1801), «Сестри Олена та Олександра Куракіни» (1802, у зібранні Лувру). Серед жіночих портретів, зображених на тлі інтер’єру, виділяються «Портрет Анни Луїзи Жермен де Сталь» (1812) та «Портрет Катерини Родзянко» (1821).

Чоловічі портрети стриманіші, вирізняються більшою офіційністю та урочистістю. Окремі з них зображені на тлі романтичного краєвиду — «Портрет Гавриїла Державіна» (1795), «Портрет Олександра Арсеньєва» (1797), або батальної сцени, як-от «Портрет Федора Боровського» (1799).

Творчий доробок Боровиковського в портретному жанрі характеризує розмаїття форм — це мініатюри, інтимні камерні та парадні портрети. У стилістиці простежують еволюцію від бароково-рококових засад [«Портрет полковника Павла Яковича Руденка» (1778); «Портрет Дмитра Левицького» (1796); «Портрет Леонтія Полуботка» (1796) з колишньої колекції родини Капністів] до класицизму та ампіру. З часом пейзажне тло замінюють зображення інтер’єрів, особливо це помітно у парадних портретах. Найпоказовіші полотна — «Портрет Олексія Васильєва» (1800), «Портрет князя Олександра Куракіна» (1802), «Портрет Миколи Шереметєва» (1819). У парадних портретах Боровиковський демонструє фахове володіння фактурами, вміло передає м’якість оксамиту, блиск золочених та атласних риз, сяйво коштовного каміння.

Поза межами України продовжив створювати ікони та іконостасні ансамблі, розписував храми, серед яких: розписи Казанської церкви та ікони для Царських врат (1791) в с. Арпачово; 37 ікон (1790–1792) для іконостаса Борисоглібського собору чоловічого монастиря в Торжку (обидва населені пункти — тепер Тверська обл., РФ); розписи та ікони іконостаса (1793–1794) собору Св. Йосипа Обручника в Могильові (тепер Білорусь); цикл ікон для Казанського собору в Санкт-Петербурзі (1804–1811); ікони для іконостаса (1814–1815) Покровської церкви в с. Романівка Мглинського повіту Чернігівської губернії (тепер с. Нова Романівка Мглинського р-ну Брянської обл., РФ); ікони до Ісаакіївського собору в Санкт-Петербурзі та ін. храмів столиці — для домової церкви Михайлівського палацу; до іконостаса (1824–1825) Троїцької церкви Смоленського кладовища тощо.

Твори митця зберігають у Національному музеї «Київська картинна галерея», Національному художньому музеї України, Дніпровському художньому музеї, Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, Могильовському обласному краєзнавчому музеї ім. Є. Р. Романова у м. Могильові, Луврі, Державній Третьяковській галереї, Державному Російському музеї, Ермітажі, Всеросійському музеї О. С. Пушкіна в Санкт-Петербурзі, Державному історичному музеї в Москві та ін.

Серед учнів Боровиковського: живописець О. Венеціанов та портретист І. Бугаєвський-Благодатний (1773; тепер Україна — 1860; тепер РФ).

Нагороди та визнання

Зберігся єдиний прижиттєвий портрет Боровиковського (1824, худ. І. Бугаєвський-Благодатний).

У м. Миргороді митцю встановлено пам’ятник (2008, скульптор М. Мірошниченко).

На честь Боровиковського названо бульвар у м. Полтаві, вулицю у м. Миргороді (прізвище діяча внесено Українським інститутом національної пам’яті до переліку осіб та подій періоду Московського царства та Російської імперії, названі на честь яких об’єкти підпадають під винятки і не містять символіки російської імперської політики, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», 2005).

Галерея

Твори
Боровиковський В. «Портрет полковника Павла Яковича Руденка». 1778. Полотно, олія. Дніпровський художній музей
Боровиковський В. «Дашенька та Лізонька». 1794. Цинкова пластина, олія. Третьяковська галерея.
Боровиковський В. «Портрет Федора Боровського». 1799. Полотно, олія. Державний Російський музей.
Боровиковський В. «Сестри Олена та Олександра Куракіни». 1802. Полотно, олія. Лувр.
Боровиковський В. «Ісус Христос зі сферою». Початок 1820-х рр. Мідна пластина, олія. Третьяковська галерея.
Боровиковський В. «Сон Боровиковського». 1824. Картон, дерево, олія. Сергієво-Посадський державний історико-мистецький музей-заповідник.

Додатково

За однією із версій, був запрошений до Санкт-Петербурга після схвалення Катериною ІІ розпису дерев’яного палацу в м. Кременчуці.

Каталоги та альбоми

Боровиковський: Альбом. Серія: Українське малярство / Заг. ред. А. Березинського; авт. ст. Д. Чукін. Харків : Рух, 1931. 20 с.: іл.
В. Боровиковский: Альбом. Образ и цвет / Авт.-сост. И. Жаркова. Москва : Изобразительное искусство, 1979. 21 с.: ил.

Література

Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага : Видання Українського Університету, 1923. 340 с.
Щербаківський Д., Ернст Ф. Український портрет : виставка українського портрету XVII–XX ст. / Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка. Київ : Держ. Трест «Київ Друк», 1925. 64 с.
Чукін Д. Українське малярство: Боровиковський. Харків : Перша школа ФЗУ ім. Багинського, 1931. 20 с. URL: https://uartlib.org/downloads/VolodymyrBorovykovsky_uartlib.org.pdf?direct=1
Кружкова М., Забашта Р. Боровиковський Володимир Лукич // Словник художників України. Біобібліографічний довідник : в 2 кн. / Гол. ред. Г. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2019. Кн. 1. С. 151–152.
Жишкович В. Релігійна тема у творчості видатного представника української малярської школи другої половини ХVIII – початку ХІХ ст. Володимира Боровика // Народознавчі зошити. 2020. № 4 (154). С. 819–840.

Автор ВУЕ

В. І. Жишкович

Покликання на цю статтю: Жишкович В. І. Боровиковський, Володимир Лукич // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боровиковський, Володимир Лукич (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.12.2025