Ампір

Ампі́р (фр. empire — імперія, від лат. imperium — влада) — стильовий напрям в архітектурі й мистецтві Франції 1-ї третини 19 ст., що набув особливого розвитку в добу імперії Наполеона І Бонапарта й став завершальним етапом стилю класицизм.

Церква Мадлен

Щодо ампіру також вживають визначення пізній або новий класицизм. Санкт-Петербурзька (Ленінградська) школа мистецтвознавства (найяскравіший представник в Україні — В. Тимофієнко) вважає ампір самостійним стилем, який був наступником класицизму й попередником історизму. Для ампіру характерне звернення до архітектурних і декоративних форм античних Риму та Греції, а також Стародавнього Єгипту (як наслідок пам’яткознавчої роботи групи французьких учених — учасників Єгипетського походу Наполеона І Бонапарта). Для архітектурних витворів ампіру характерні підкреслена монументальність із лапідарними площинами стін, що контрастують із колонами доричного, тосканського, іонічного ордерів та скульптурними вставками. Пам’ятки ампіру: забудова вул. Ріволі (1805, архітектори Ш. Персьє, П. Фонтен); Вандомська колона (1810, архітектори Ш. Лепер, Ж. Гондуен); арки тріумфальні на пл. Каррузель (1806–1808, архітектори Ш. Персьє, П. Фонтен), на площі Етуаль (тепер Шарля де Голля, 1806–1837, архітектор Ж. Ф. Шальгрен) та церква Мадлен (1807, архітектор П. Віньйон) — усі в м. Парижі.

Вулиця Ріволі

Ампір виразно оприявнений у декоративно-ужитковому мистецтві (меблі, тканини, оформлення інтер’єрів, порцеляна, предмети побуту, книжкова графіка тощо з обов’язковим використанням античних мотивів — як сюжетних композицій, так і рослинних орнаментів). Ампір характерний в оздобленні особистого кабінету Наполеона І Бонапарта в паризькому палаці Мальмезон (оформлений 1800 архітекторами Ш. Персьє, П. Фонтеном). У французькому живопису представниками ампіру є Ж. Л. Давід, А. Аппіані, Ф. Жерар, А. Л. Жироде, а в скульптурі — А. Канова. Ампір вплинув на стилістику пізнього класицизму в інших європейських країнах — Австрії (пропілеї палацу Гофбург у м. Відні 1818–1824, архітектор П. Нобілі, Л. Каньйола), Великої Британії (лондонські церкви 1-ї третини 19 ст. архітекторів Р. Смерка, Дж. Стоуна, В. Інвуда), Пруссії (творчість архітектора К. Ф. Шинкеля), Італії (Форум Бонапарта в Мілані, 1806, не завершено), Бельгії, Данії, США, Росії. За пізнім класицизмом на теренах Російської імперії закріпилося найменування «російський ампір», прикладом якого є будинок Головного штабу на Двірцевій площі у м. Санкт-Петербурзі (1819–1829, архітектор К. Россі).

Певні риси ампіру притаманні архітектурі України 1-ї третини 19 ст. — у витворах, пов’язаних із замовленнями російської імперської влади або її вищих сановників: ансамбль Круглої площі в Полтаві (1805–1840, архітектор М. Амвросимов та ін.) з Пам’ятником Слави в центрі (1805–1811, архітектор Ж.-Ф.Тома де Томон, скульптори Ф. Щедрін, І. Мартос, І. Гордєєв); ансамбль Напівкруглої площі на Приморському бульварі в Одесі (1827–1829, архітектори А. Мельников, Ф. Боффо, Ф. Шаль) з пам’ятником герцогу А. де Рішельє (1827–1828, скульптор І. Мартос, архітектори А. Мельников, Ф. Боффо); ансамбль Воронцовського палацу в м. Одесі (1824–1829, архітектор Ф. Боффо).

Галерея

Тріумфальна арка на пл. Шарля де Голля в Парижі
Пропілеї палацу Гофбург у Відні
Монумент Слави у Полтаві
Палац М. Воронцова в Одесі
Бельведер і скульптура лева в ансамблі палацу М. Воронцова в Одесі
Вандомська колона

Література:

Тимофієнко В. І. Ампір // Мистецтво України : в 5 т. Київ : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 54–55.
Тищенко О. Ампір // Архітектура. Короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 17.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 181.
Шаравара Т. О. Ампір: від Франції до Полтави // Гуржіївські історичні читання. 2015. Вип. 10. С. 155–157. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gurit_2015_10_56.