Київська картинна галерея, Національний музей

«Ки́ївська карти́нна галере́я», Національний музей «Київська картинна галерея» — один із провідних художніх музеїв України, що спеціалізується на збереженні, дослідженні та популяризації творів образотворчого мистецтва від середньовіччя до сучасності. Діє в м. Києві (Україна) від 1922. Станом на 2025 музей є комунальною власністю м. Києва та підпорядкований Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Історична довідка

Музей відкрито 12.11.1922 як Київську картинну галерею за ініціативи Всеукраїнської академії наук. Розташовано в колишньому особняку Ф. А. Терещенка, який звів архітектор В. Ніколаєв за проєктом академіка архітектури А. Гуна (1841–1924; тепер Росія) у другій половині 19 ст. Основу музейної колекції становили націоналізовані художні цінності, зібрані в спеціальний фонд музейний, серед яких були приватні зібрання, зокрема колекція родини українських промисловців і меценатів Терещенків. У перші роки існування експозиція налічувала приблизно 200 експонатів. У подальшому колекцію поповнювали завдяки надходженням із Центрального музейного фонду, закладів та організацій м. Києва та музейним обмінам. До каталогу-путівника галереї, який 1928 уклав її перший директор А. Дахнович, увійшло майже 300 творів. 1936 в умовах тоталітарної ідеології (див. Тоталітаризм) та русифікації українського культурного простору заклад перейменовано на Музей російського мистецтва.

На початку 1940-х музей мав одну з найвідоміших художніх колекцій тодішнього СРСР. Під час Другої світової війни основну частину зібрання евакуювали до м. Уфи (тепер Росія). Частину колекції, що залишилася в окупованому м. Києві, вивезли за кордон, що призвело до втрати приблизно 1 500 творів. Відновлення фондів у повоєнні роки здійснено через спеціальні закупівельні комісії, обмін між музейними установами та приватні дарунки. Музей сформував експозицію, проводив виставкову, науково-дослідну та освітню роботу.

Зі здобуттям Україною незалежності музей зосередив діяльність на збиранні та експонуванні творів українських художників; 2011 здобув статус національного. Розпочавши роботу з переосмислення колекції, повернення в національні культурні контексти привласнених Росією імен, заклад 2017 відновив історичну назву — Національний музей «Київська картинна галерея».

У зв’язку з повномасштабним вторгненням Росії в Україну (див. Російсько-українська війна) постійну експозицію демонтовано. Заклад проводить виставкові проєкти, присвячені популяризації української культури та сучасного українського мистецтва, зокрема, за кордоном: «Народжені Україною» у Базельському художньому музеї, «Від сутінок до світання» у Женевському музеї мистецтва та історії (усі — Швейцарія) та «Бастіон: українські митці про війну» в Сілезькому музеї в Катовицях (Польща).

Характеристика

Колекція

Колекція налічує понад 14 тис. творів живопису, скульптури, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва України від часів Давньої Русі до сьогодення. До неї входять твори представників багатьох країн і періодів, різноманітних мистецьких напрямів і стилів, художніх угруповань та об’єднань, які дають уявлення про історію та розвиток мистецтва на теренах країн Східної Європи.

Основні експонати

  • Іконопис 13 — початку 16 ст.: Борис і Гліб (13 ст.); Чудо Георгія про змія (16 ст.); Страшний суд (16 ст.).
  • Живопис 18–19 ст.: В. Боровиковський. Портрет Миколи Рєпніна (1806); І. Айвазовський. Буря (1872); А. Куїнджі. Ніч на Дону (1882); М. Ярошенко. Курсистка (1883); М. Врубель. Дівчинка на тлі перського килима (1886); І. Рєпін. Миколай Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох безвинно засуджених (1890); М. Ге. Автопортрет (1892).
  • Мистецтво першої половини 20 ст.: З. Серебрякова. Автопортрет у чорній сукні з білим коміром (1907); Д. Бурлюк. У місті. Зима; М. Сар’ян (1880; тепер Росія — 1972; тепер Вірменія). Продавець зелені (1912); П. Кончаловський (1876; тепер Україна — 1956; тепер Росія). Кассіс. Сосни (1913).
  • Мистецтво другої половини 20 ст.: С. Шишко. На горі (1955); Т. Яблонська. Відпочинок (1971); Дж. Скулме (1925–2019; тепер Латвія). Веселка (1973); М. Греку (1916; тепер Україна — 1998; тепер Молдова). Скелі Гурзуфа (1974); В. Рижих. Ввечері (1978); М. Асламазян (1907; тепер Туреччина —2006; Росія). Гарбузи на бірюзовому тлі (1980); І. Марчук. І покрилася снігом земля (1984).
  • Сучасне українське мистецтво: А. Криволап. Тиша. Із серії «Український мотив» (2008); В. Сидоренко. Із циклу «Проєкції» (2014);
  • О. Тістол. Казбек. Із циклу «Гори» (2004); М. Маценко (1960; тепер Україна). Красиве і корисне (2007).

  • Врубель М.О. Дівчинка на тлі персидського килима. 1886

  • Ге М. М.. Автопортрет.1892

  • Греку М. Г. Скелі Гурзуфа. 1974

  • Ікона «Борис і Гліб». Середина 13 ст.

  • Ікона «Чудо Георгія про змія». 16 ст.

  • Ікона «Страшний суд». XVI ст.

  • Кончаловський П. П. Кассіс. Сосни. 1913

  • Криволап А. Д. Тиша. Із серії «Український мотив». 2008

  • Куїнджі А. І. Ніч на Дону.1882

  • Ярошенко М. О. Курсистка. 1883

  • Марчук І. С. І покрилася снігом земля. 1984

  • Маценко М. І. Красиве і корисне. 2007

  • Сар’ян М. С. Продавець зелені. 1912

  • Рєпін І. Ю. Миколай Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох безвинно засуджених. 1890

  • Серебрякова З. Є. Автопортрет у чорній сукні з білим коміром. 1907

  • Сидоренко В. Д. Із циклу «Проєкції». 2014

  • Тістол О. М. Казбек. Із циклу «Гори». 2004

  • Шишко С. Ф. На горі. 1955

  • Яблонська Т. Н. Відпочинок. 1971

  • Айвазовський І. К. Буря. 1872

  • Асламазян М. А. Гарбузи на бірюзовому тлі. 1980

  • Бурлюк Д. Д. У місті. Зима. Дата невідома

  • Боровиковський В. Л. Портрет князя М.Г.Репніна-Волконського. 1806

  • Рижих В. І. Ввечері. 1978

Міжнародна діяльність

Музей демонстрував свою колекцію на виставках у Польщі, Фінляндії, Нідерландах, Італії, Австрії, Швейцарії, Великій Британії тощо.

Філії музею

Від 2009 до складу музею входять:

  • Мистецький центр «Шоколадний будинок» (до 2012 — Дитяча картинна галерея), розташований у Шоколадному будиночку;
  • Міський центр реставрації та експертизи музейних експонатів.

Значення

Упродовж понад століття функціонування Національний музей «Київська картинна галерея» зберігає статус одного з провідних художніх музеїв України.

Література

  1. Дахнович А. С. Київська картинна галерея // Український музей. Київ : Держтрест «Київ — Друк», 1927. С. С. 215–224.
  2. Левченко С., Алавердова Г. Іконопис XIII — початку XX століття та давньоруське декоративно-прикладне мистецтво. Київ : ВД «Антиквар», 2020. 344 с.
  3. Національний музей «Київська картинна галерея» / Упоряд. Ю. Вакуленко. Київ : ВД «Антиквар», 2020. 272 с.
  4. Національний музей «Київська картинна галерея» / Авт. проєкту: Ю. Є. Вакуленко, Ю. О. Комельков. Київ : ТОВ «Атлант-ЮЕмСі», 2021. 312 с.
  5. Антиквар. 2022. № 5–6 (128): Київська картинна галерея: перше сторіччя. 164 с.

Автор ВУЕ

А. Є. Коваленко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Коваленко А. Є. Київська картинна галерея, Національний музей // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Київська картинна галерея, Національний музей (дата звернення: 10.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.07.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Київська_картинна_галерея,_Національний_музей&oldid=426125
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶