Боланьос, Сесар

Бола́ньос, Се́сар [ ісп. Bolaños, César; повні прізвище та ім’я — Боланьос Вільдосо, Сесар Мануєль ( ісп. Bolaños Vildoso, César Manuel); 04.06.1931, м. Ліма, Перу — 30.09.2012, там само] — музикант, композитор-авангардист, піонер електронної музики, педагог і дослідник у галузі музикознавства.

Боланьос, Сесар (Bolaños, César)
Справжнє ім’я	Боланьос Вільдосо, Сесар Мануєль
Народження	04.06.1931
Місце народження	Ліма
Смерть	30.09.2012
Місце смерті	Ліма
Місце поховання	музичне мистецтво
Місце діяльності	Перу

Життєпис

Народився у сім’ї музиканта. Батько у 1920-х створив невеликий оркестр, який виступав у кафе та популярних закладах м. Ліми, але 1928 залишив оркестр і заснував текстильну компанію. Саме батько став першим учителем музики майбутнього композитора, навчав його у віці 10 років гри на фортепіано.

За наполяганням батьків вступав до Університету Сан-Маркос на медичний факультет, потім до Інженерного університету, однак не склав іспити. Згодом упродовж року навчався на факультеті журналістики Католицького університету, але залишив навчання і остаточно обрав музику.

Закінчив Національну консерваторію музики в м. Лімі (1953), вивчав композицію у А. Саса Оршассаля (1900; Франція — 1967; Перу) в музичній академії Сас — Росай. Зацікавився творчістю І. Стравінського, Б. Бартока та А. Шенберга. Був учасником і одним зі співзасновників групи композиторів «Оновлення» («Renovación»), яка з 1953 видавала журнал «Темпора» [«Témpora»; «Часи»; згодом виходив під назвою «Музика» («Música»)]. Видання знайомило з новими музичними тенденціями авангарду.

Поїхав до м. Нью-Йорка, навчався у Мангеттенській школи музики (1959), проте невдовзі змінив рішення: цього ж року записався на курс до Школи електронних технологій Радіокорпорації Америки (Radio Corporation of America), яку закінчив 1963 за фахом техніка-електроніка. Здобута спеціалізація визначила його подальшу музичну кар’єру.

За пропозицією композитора й музикознавця А. Хінастери (1916; Аргентина — 1983; Швейцарія) взяв участь у конкурсі на стипендію для молодих композиторів з Латинської Америки (1961), за його підсумками увійшов до першої групи стипендіатів Латиноамериканського центру вищих музичних студій Інституту Торкуато Ді Телли у м. Буенос-Айресі. У березні 1963 приїхав до м. Буенос-Айреса, де поширювався потужний рух авангардної експериментальної музики. Навчався у композиторів А. Хінастери, О. Мессіана, Л. Ноно (1924–1990; Італія), А. Копленда, Р. Маліп’єро (1914–2003; Італія), Л. Даллапікколи (1904; тепер Хорватія — 1975; Італія), Б. Мадерни.

Керівництво інституту доручило йому спроєктувати та очолити першу в інституті Лабораторію електронної музики. Від 1964 він одночасно завершував власні студії та викладав для інших студентів і колег техніки композиції з використанням електроакустичних засобів. Проводив також майстер-класи з композиції з використанням електронних засобів (1964–1967). Представляв власні твори у виконанні колег в рамках фестивалів сучасної музики та стипендіальних концертів.

Отримав грант від Центру аудіовізуальних експериментів, одного з двох інших центрів Інституту Торкуато Ді Телли (поряд із Центром візуальних мистецтв), завдяки чому продовжував власні експерименти на перетині театру та електроакустики (1965–1966).

Викладав курс електронної музики в Національному університеті Дель Літораль (1968) у м. Санта-Фе (Аргентина), займався музикознавчими дослідженнями.

Після закриття Латиноамериканського центру вищих музичних студій (1971) Боланьос втратив стипендію, був змушений виживати, ремонтуючи радіоприймачі та телевізори.

Покинув м. Буенос-Айрес (1973) і повернувся до м. Ліми, де працював керівником Відділу музики й танцю Національного інституту культури.

Очолював масштабний дослідницький проєкт (під егідою Управління музики й танцю Національного інституту культури Перу) «Карта музичних інструментів народного вжитку в Перу» (1974–1978). Підсумком стала однойменна книга (опублікована 1978), що містила детальну класифікацію, опис культурного контексту й точне географічне картографування традиційних інструментів Перу.

Проводив дослідження музейних фондів та вивчення колекцій музичних інструментів Національного музею антропології та археології (тепер Національний музей археології, антропології та історії Перу) з метою підготувати виставку (робоча назва: «Музичні інструменти в Стародавньому Перу»). Наслідком трирічної наукової праці стало відкриття виставки «Музика і танець у Стародавньому Перу» (1981) та публікація однойменної фундаментальної праці.

Обіймав низку адміністративних посад: радник Центру аудіовізуальних послуг з питань навчання — спеціалізованої державної інституції зі впровадження новітніх медіатехнологій (аудіозаписів, радіопрограм, слайд-шоу та навчального кіно) в освітній процес (1981–1983); директор Центру досліджень та підтримки фольклору Національного інституту культури Перу (1983–1984); директор Фольклорного центру імені Х. М. Аргедаса Національного інституту культури Перу (1984–1985), усі установи — у м. Лімі.

Після 1985 зосередився на викладацькій та науковій роботі.

Викладав у закладах освіти м. Ліми: у Національній консерваторії музики (1985) вів курси «Теорія та аналіз» і «Фольклор та історія музики»; в Університеті Ліми (1986–1993) на факультеті комунікаційних наук читав спеціалізований курс «Озвучування»; у Національній школі фольклору імені Х. М. Аргедаса (1991–1995) викладав етномузикологічні дисципліни; у Національному центрі туристичної підготовки прочитав унікальний курс «Перуанський музичний фольклор» (1992).

Поєднував викладання з написанням фундаментальних наукових праць, зокрема, присвячених старовинним музичним інструментам.

Творчість

У студентські роки виступав як піаніст. Перша поява на сцені як виконавця відбулася 15.12.1950 під час концерту студентів Національної консерваторії. Значущою подією став концерт у листопаді 1951, де студенти-композитори презентували власні роботи. Це була історична подія, оскільки концерт, на якому виконувалися лише перуанські твори, ніколи раніше не проводився в Перу.

Творчість Боланьоса як композитора відображає пошуки й естетичні зміни в музичній мові 1960-х та їхній прояв у Південній Америці, з помітним впливом авангарду США та Європи.

Він був піонером у використанні нових технологій, таких новацій, як електроакустика та звуковий колаж. Експериментував із перетином музичних та візуальних мов, способами інноваційного поєднання зображення і звуку. Одним із перших почав застосовувати у творах водночас живі інструменти, магнітофонні стрічки, світлові ефекти, акторську гру та слайд-проєктори. Працював з електроакустичними, а пізніше з комп’ютерними техніками.

Перша електронна п’єса — «Інтенсивність і висота» (1964), натхненна поезією С. Вальєхо. Прем’єра відбулася в м. Лімі на Першому фестивалі камерної музики Університету Сан-Маркос (1965), що стало першим публічним виконанням електронної музики в Перу. Твір поєднував технічно модифіковану музику, декламацію, багаторазово скопійований і змінений за допомогою модуляторів голос (досягався ефект хору, білий шум тощо). В «Інтенсивності та висоті» звучать мотиви творчості С. Вальєхо про біль, страждання та несправедливість сучасного світу.

П’єса «Інтерполяції» (1966) — твір для гітари електричної та чотиридоріжкової магнітної стрічки. Прем’єра оригінальної версії відбулася під час третього концерту П’ятого фестивалю сучасної музики Латиноамериканського центру вищих музичних студій.

«Альфа і омега» (1967) — експериментальна мультимедійна аудіовізуальна кантата для читців, хору, рок-інструментів, світла та проєкцій, один із найвагоміших і найрадикальніших авангардних творів Боланьоса. Композитор створив унікальний для свого часу мікс класичного, театрального та сучасного рок-інструментарію. До складу виконавців входили: два декламатори; змішаний «театральний» хор (де хористи не лише співають, а й діють як актори); електрогітара, контрабас та два перкусіоністи; два виконавці сучасного танцю. Використана також магнітна стрічка з електроакустичним записом. Твір ґрунтується на уривках із Біблії (взятих із Книги Буття, Об'явлення Івана Богослова та Пісні пісень; звідси походить назва «Альфа і Омега» — початок і кінець). Кантата прагнула витворити своєрідне «інтегральне видовище», це була не просто музика, а повноцінний перформанс. Боланьос прописав у партитурі точну синхронізацію звуку з динамічним світлом та проєкціями слайдів. Твір став революційним кроком до руйнування меж між музичним концертом, театром та кінетичним мистецтвом. Прем’єра відбулася на сцені Центру аудіовізуальних експериментів.

Боланьос був також автором музичних колажів до театральних постановок і кінофільмів. Одним із перших і найважливіших зразків прикладного використання електроакустичних медіатехнологій у театральному мистецтві Південної Америки вважають музичний колаж, створений спеціально для першої в Латинській Америці театральної постановки п’єси Дж. Осборна «Лютер» (1965). Звуки (шуми, спотворені людські голоси, звукові ефекти тощо) записувалися, монтувалися і трансформувалися на магнітофонній плівці, що стало абсолютним проривом для тогочасного латиноамериканського театру. Після успіху звукового оформлення до цієї вистави Боланьос продовжив активно впроваджувати технології магнітофонної плівки та конкретної музики в інші види мистецтва — кінематограф, театр абсурду і танець модерн. Його електроакустичні колажі також звучали у фільмі «Двоє у світі» (1966, режисер С. Шредер), постановці п’єси Г. Гамбаро «Стіни» (1966), танцювальному циклі під назвою «Простори» (1966–1968) тощо.

У циклі «Дивертисменти» (1966–1967) і п’єсі «Флексум» (1969) Боланьйос досліджував розширені техніки гри й тембральну палітру традиційних інструментів, мікрофонне посилення звуку та взаємодію живого ансамблю з вокалом або нетиповими інструментами.

У пізніших творах знову використовуються читці-декламатори. Мультимедійний твір «I-10 AIFG/ Rbt-1» (1968; у назві приховано данину Е. Че Геварі — під буквено-цифровим кодом зашифровано дату 10.10.1967, день вбивства Е. Че Гевари у Болівії) написаний для 3 читців, валторни, тромбона, електрогітари, 2 перкусіоністів, магнітної стрічки та мікрофонного посилення. На сцені було встановлено 9 слайд-проєкторів та 6 радіоприймачів. Музиканти грали за індивідуальними нотами, підсвіченими лише ультрафіолетовими лампами. Твір унікальний тим, що не мав живого диригента. Новаторський аспект відбиває друга частина назви (Rbt1 — Робот 1) — керування діями музикантів і читців здійснювала автоматизована система на основі перфострічки, яка синхронно подавала виконавцям світлові сигнали, вказуючи, коли і що саме потрібно грати чи декламувати.

Ще складніший змішаний склад виконавців і аудіовізуальних засобів пропонує алеаторна (див. Алеаторика) композиція «Ньякауасу» (1970), заснована на текстах із «Болівійського щоденника» Е. Че Гевари. Твір написаний для оркестру камерного (21 інструмент) та читця, який декламує фрагменти щоденника.

Боланьос поглибив звукові дослідження завдяки співпраці з математиком М. Мільхбергом (нар. 1940; Аргентина): вони заклали основи композиції, створеної за допомогою електронних обчислювальних машин (комп’ютерів). Унікальна авторська методика отримала назву «Звуково-експресивна структура за допомогою комп’ютера». Замість написання нот вручну Боланьос закладав у комп’ютер певні алгоритми, задавав параметри (щільність звуків, діапазон, динаміку тощо), комп’ютер обробляв ці дані та генерував основу майбутньої композиції, а потім Боланьос перетворював ці результати на фінальну партитуру. На основі цього методу було створено дві роботи.

«Сіалоесібі» (1970) — експериментальна музично-театральна п’єса для фортепіано та одного актора (читця-міма). Назва є вигаданою абревіатурою. Це гостра іронія та сатира на політичну й адміністративну мову 1950-х та 1960-х.

«Пісня без слів» (1970) — драма для фортепіано в чотири руки та магнітної стрічки, присвячена «невимовленим словам» людей, які страждають від політичних репресій.

Науковий доробок

Боланьос — один із попередників археомузикології (або музичної археології) — науки, що вивчає витоки і роль музики на основі матеріальних артефактів. Для Андського інституту археологічних досліджень вивчав антари (багатоствольні глиняні флейти Пана, створені доколумбовою культурою Наска) та описав їх у монографії «Антари Наска: історія та аналіз» (1988).

Підсумком багаторічної роботи зі збирання та систематизації інформації стала капітальна наукова праця «Походження музики в Андах. Музичні інструменти, звукові об’єкти та музиканти в доколоніальному андському регіоні» (2007). Це археологічний та етноісторичний аналіз, що розкриває, як доколумбова андська музика поєднувала міфи, ритуали та соціальні ієрархії. Дослідження подає хронологічне виникнення та географічне поширення інструментів, реконструює звуковий світогляд андського населення до завоювання, каталогізує інструменти, ритуальні звукові об’єкти тощо.

Теоретична праця «Техніки аудіовізуального монтажу» (1969) стала логічним результатом та узагальненням його викладання, прочитаних курсів і лекцій з електронної музики.

Композитор написав також кілька оповідань і автобіографічні спогади.

Нагороди та визнання

У грудні 2012 був посмертно нагороджений Державним дипломом визнання від Конгресу Республіки Перу за внесок у дослідження та збереження перуанської музики.

Виставка «Всесвіти Сесара Боланьоса» була відкрита в м. Лімі (2022). У межах цього проєкту сучасні перуанські митці, художники-графіки та карикатуристи створили серію візуальних робіт, натхненних його постаттю. Тепер виставка функціонує як постійний пересувний культурний фонд.

Усі рукописні партитури митця, перші комп’ютерні перфокарти тощо зберігаються в Національному музичному університеті Перу (створено спеціальний іменний фонд Боланьоса для дослідників сучасного медіа мистецтва).

В етномузикологічних колах Перу за ім’ям Боланьоса неофіційно закріплено титул «Археолог звуку» («El arqueólogo del sonido»). Під цією назвою в м. Лімі періодично проходять наукові конференції та круглі столи, присвячені стародавній індіанській музиці та інструментам.

Праці

Técnicas del montaje audiovisual. Santa Fe, Argentina : Universidad Nacional del Litoral, 1969. 22 p.
Mapa de los instrumentos musicales de uso popular en el Perú : clasificación y ubicación geográfica. Lima, Peru : Instituto Nacional de Cultura, Oficina de Música y Danza, 1978. 590 p.
Música y danza en el antiguo Perú. Lima, Peru : Museo Nacional de Antropología y Arqueología, 1981. 288 p.
Las Antaras Nasca : historia y análisis. Lima, Peru : Instituto Peruano de Estudios Andinos (INDEA), 1988. 125 p.
La música nacional en los medios de comunicación electrónicos de Lima metropolitana. Lima, Peru : Facultad de Ciencias de la Comunicación, Universidad de Lima, 1996. 141 p.
Origen de la música en los Andes. Instrumentos musicales, objetos sonoros y músicos de la Región Andina precolonial. Lima, Peru : Fondo Editorial del Congreso del Perú, 2007. 320 p.

Література

América Latina en su música / Rel. I. Aretz. México : Siglo XXI ; París : UNESCO, 1977. 344 p.
César Bolaños: biography // Last.fm. 2002–2026. URL : https://www.last.fm/music/César+Bolaños/+wiki
King J. El Di Tella y el desarrollo cultural argentino en la década del sesenta. Buenos Aires : Asunto Impreso Ediciones, 2007. 478 p.
Cambiasso N. Un largo y sinuoso camino : experimentación sonora en Argentina bajo estado de sitio (1930–1976) // Creación sonora experimental en Argentina : (Un)common sounds. Buenos Aires : Centro Cultural de España en Buenos Aires, 2008. P. 19–43.
Dal Farra R. Entrevista a César Bolaños // Centro de Experimentación e Investigación en Artes Electrónicas. Buenos Aires : Universidad Nacional de Tres de Febrero, 2009. P. 1–14.
Tiempo y obra de César Bolaños. Lima, Peru : Centro Cultural de España, 2009. 92 p.
Cambiasso N. Por Norberto Cambiasso. Extraido de Esculpiendo Milagros. Noviembre 2009 // Hipermedula. 2013. URL : https://hipermedula.org/2013/10/intensidad-y-altura-cesar-bolanos-en-argentina/
Holmes T. Electronic and Experimental Music : Technology, Music, and Culture. 6th ed. New York ; London : Routledge, 2020. 672 p.
Los Universos de César Bolaños / Ed. : Asociación Cultural Conjunto de Zampoñas de San Marcos, Universidad Nacional de Música. Lima, Peru : UNM, 2021. 161 p.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Арістова А. В., Чорна М. В. Боланьос, Сесар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боланьос, Сесар (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.05.2026