Богема

Боге́ма(фр. boheme — циганщина) — багатозначний термін.

  1. Соціальна група чи спільнота, яка веде ексцентричний та демонстративно дозвільний спосіб життя.
  2. Соціальний прошарок творчої інтелігенції, відокремлений від неї та інших соціальних класів.

Номінацію «богема» зазвичай використовують для метафоричного окреслення спільноти людей, не пов’язаної із суспільним виробництвом (перш за все матеріальним) і не включених до елітних (аристократичних, буржуазних тощо) кіл. Для богеми характерне демонстративне дозвілля, ексцентричні творчі практики, химерність, безладність та легковажність, що є причиною і наслідком відсутності стабільної трудової діяльності та матеріального забезпечення.

Історична довідка

Витоки поняття «богема» пов’язують з міграцією до Франції циганського населення Центральної Європи (особливо з провінції Богемія — частини сучасної Чехії) у 15–18 ст. Специфічний стиль життя ромів, їхня яскрава етнічна культура, що контрастувала із загальним тлом населення тогочасної Франції, викликали соціальну потребу в окремій назві для цієї меншини етнічної. Спочатку назву використовували для позначення ромів, але на початок 19 ст. вона втратила етнічну та культурну конотацію: «богемою» почали йменувати «соціальне дно» великих французьких міст (особливо Парижа) — злодіїв, авантюристів, клошарів та інших. Їхній вільний від суспільних норм стиль життя, презирство до права, моралі, традицій осуджували, але й романтизували.

На перетині контекстів богеми, що поєднує свободу й вільнодумство та нівелює норми буржуазного суспільства (див. Буржуазія), встановилося її класичне бачення — богема як творче, художнє середовище. У такому значенні на богему звернули увагу митці середини та другої половини 19 ст. Зусиллями французьких (Ж. Бізе, Т. Готьє, П.-О. Ренуар) та італійських (Р. Леонкавалло, Дж. Пуччині) поетів, прозаїків і композиторів відбулося становлення класичного романтизованого образу богеми як молодої, творчої, авантюрної та розкутої соціальної спільноти, яка орієнтується на творчість, мистецтво, свободу і не цікавиться буржуазно-матеріальними цінностями.

Явище художньої богеми спочатку обмежувалося студентськими кварталами Парижа (передусім Латинським), потім повсюдно поширилося в столиці Франції. Наприкінці 19 ст. вийшло на міжнародний рівень, перетворившись на феномен культури світової.

Богема у науковому дискурсі

До наукового дискурсу тематика богеми перейшла з художньо-літературного.

Одним із ракурсів розгляду богеми є соціологія мас та психологія натовпу (Г. Лебон, Г. де Тард, Х. Ортега-і-Гассет), у межах яких богему протиставляють знеособленому натовпу масового суспільства. Богема — своєрідна опозиція до урбанізованого та модернізованого світу: виокремлюючись із нього, зберігає свою суб’єктність. Такий погляд фокусує увагу на творчому потенціалі богеми, її культурних та рефлексивних суспільних функціях, наповнюючи її елітаристськими якостями, — богему ототожнюють з елітою культурною. Основні якісні переваги богеми: свобода, вільнодумство та бунтарство.

Інший ракурс у науковому дискурсі передбачає розгляд богеми в контексті соціальної структури. Із марксистських (див. Марксизм) та неомарксистських (див. Неомарксизм) позицій богема — «суспільний прошарок», вилучений з актуального суспільного виробництва. Це маргіналізовані та декласовані групи, відчужені від виробничих відносин, тому знаходяться на узбіччі буржуазного суспільства. Такий підхід підкреслює нерегулярну та безсистемну зайнятість, депривацію індивідуальних і групових потреб (зокрема вітальних), ескапізм та відчуження від суспільного життя.

Соціолог С. Гранья (1919–1986; Перу — Іспанія) у роботі «Богема проти буржуазії» (1964) закріпив розуміння богеми як антитези капіталістичному суспільству: жива та бунтарська богема від початку становлення буржуазного суспільства протиставляла себе міщанам, торговцям та іншим представникам капіталістичного класу. Водночас богему не включали до пролетаріату через її відгороджене від найманої праці.

Богема в суспільстві розвинутого капіталізму

Класичне розуміння богеми втратило актуальність зі становленням глобального суспільства споживання в епоху розвинутого капіталізму. Масовізація та гомогенізація суспільних відносин призвела до зникнення та / або принципового видозмінення богеми на межі 19–20 ст. Радикальна поляризована класова структура раннього капіталізму у розвинутих країнах змінилася більш складною та гібридною, де значного розповсюдження та впливу зазнав клас середній, який поглинув богему. Тому в наш час поняття «богема» є вихолощеним, часто метафоричним описом рис окремих груп:

  1. Безсистемних та ситуативних учасників поля культурного виробництва — молодих, непрофесійних і невизнаних у «високому» культурному середовищі митців. Таке розуміння богеми є тотожним до поняття «аутсайдери» (Н. Еліас, П. Бурдьє).
  2. Бунтарських, антисистемних, прогресивних та інноваційних груп і спільнот, які знаходяться в опозиції до існуючого в суспільстві порядку (політичного, культурного, економічного тощо). У цьому сенсі богема є окремим випадком субкультури чи контркультури.
  3. Групи, які ведуть ексцентричне та дозвільне світське життя — «професійні споживачі», що не беруть участі у суспільному виробництві, але мають можливість постійно брати участь у суспільному споживанні. У цьому трактуванні сучасної богеми підкреслюється парадоксальність ситуації: якщо класичну богему протиставляли буржуазії, то сучасна богема ототожнюється з нею.

Інші групи населення та сфери життя переймають риси богеми, створюючи богемні образи глобальної індустрії культури.

Література

  1. Graña C. Bohemian Versus Bourgeois: French Society and the French Manof Letters in the Nineteenth Century. New York : Basic Books, 1964. 220 p.
  2. Хобсбаум Э. Век революции. Европа 1789–1848 / Пер. с англ. Ростов-на-Дону : Феникс, 1999. 480 с.
  3. Brooks D. Bobos in Paradise: The New Upper Class and How They Got There. New York : Simon & Schuster, 2000. 288 p.
  4. Lloyd R. Postindustrial Bohemia. Culture, Neighborhood, and the Global Economy // Deciphering the Global: Its Spaces, Scalesand Subjects. London; NewYork : Routledge, 2007. P. 21–40.
  5. Султанова А. Н. Богемность как форма репрезентации европейской культуры // Теория и практика общественного развития. 2012. № 12. С. 382–386.
  6. Horkheimer M., Adorno Th. Dialektik der Aufklärung: philosophische Fragmente. Frankfurt am Main : Fischer Taschenbuch, 2019. 275 p.

Автор ВУЕ

Д. М. Бойко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Бойко Д.М. Богема // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богема (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
10.05.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ