Бовель, Шарль де

Шарль де Бовель на вітражі базиліки Сен-Кантен, Франція

Бове́ль, Шарль де [ фр. Вovelles, Charles de (у деяких джерелах — Bouelles), лат. Carolus Bovillus; поч. 1479, м. Сен-Кантен, тепер регіон О-де-Франс, Франція — ймовірно, 24.02.1567, м. Ам, тепер регіон О-де-Франс, Франція; ймовірно, похований у м. Нуайоні, Франція] — філософ, гуманіст, філолог, математик, теолог-містик.

Бовель, Шарль де (Вovelles, Charles de)
Народження	1479
Місце народження	Сен-Кантен
Смерть	1567
Місце смерті	Ам
Alma mater	Паризький університет
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	філософія, теологія, мовознавство, математика
Традиція/школа	гуманісти

Життєпис

Про життєвий шлях діяча відомо небагато. Народився у заможній аристократичній родині походженням з Пікардії.

Навчався у Колежі кардинала Лемуана в м. Парижі (1495‒1500; тепер не існує, входив до складу Паризького університету). Згодом деякий час викладав у Колежі, брав участь у підготовці підручників для студентів.

Мандрував Францією та іншими країнами Європи (бл. 1503–1509) у пошуках нових знань, рідкісних книг та рукописів. Відвідав Іспанію, Нідерланди, Швейцарію, Італію, землі на берегах р. Рейну.

Ймовірно, після мандрівок повернувся у м. Нуайон. Певно, тривалий час (з 1515) мешкав у цьому місті у будинку при соборі та був каноніком у містах Нуайоні та Сен-Кантені. Відомо, що 1521 подарував вітраж собору м. Сен-Кантен.

Інформації про останні роки життя та обставини смерті немає.

Науковий доробок

Погляди Бовеля віддзеркалюють ренесансний поворот у філософській і науковій думці, гуманістичний світогляд і прагнення до універсального знання. Писав і публікував численні праці з різних галузей знань — філософії, богослов’я, естетики, логіки, природознавства, математики, психології та фізіології, мовознавства, медицини тощо. Його доробок став синтезом античної філософії, християнської теології та містики, природничих наук і гуманістичних ідеалів.

Ґрунтовно цікавився метафізичними питаннями. Однією з його найважливіших праць є «Книга про ніщо» (1509, опублікована 1510) — дискусія про природу ніщо та небуття в метафізично-теологічному, семантичному, логічному, символічному контекстах. Автор проводить думку, що Бог створив світ із небуття (згідно з християнською доктриною світ створено ex nihilo — з нічого); розглядав ніщо поза категоріями буття й небуття. Тематизував діалектику стверджувальних і заперечувальних Божественних імен (див. Апофатичне богослов'я, Катафатичне богослов'я). Для розкриття богословських питань застосовував категорії точних і природничих наук.

Розрізняв три форми теології: філософську (звертається до чуттєвих речей, звідки розум будує припущення про речі надчуттєві, божественні), трансцендентно- або метафізично-філософську (розум розмірковує над ідеями, не здобутими попередньо з відчуттів); вищу, містичну (досягається через ангельське або божественне просвітлення), яка «підносить душу в екстазі» до осягнення Бога.

З-поміж найвідоміших трактатів — «Книга про мудреця» (1509, опублікована 1510), де автор розвивав ідеї, якими надихнувся з праць Миколи Кузанського, чільних представників флорентійської Платонівської академії. Маніфестував вільнодумчі позиції антропоцентризму: людину розглядав як центр і головну сполучну ланку Всесвіту, мікрокосм, «природне дзеркало» всіх речей. Розмірковував про ідеал освіченої, культурної, мудрої людини. Мудрець — найвища форма людської досконалості, духовне осердя сущого, в якому світ набуває свою правдиву форму і завершення, а власне мудрість стає містком між земним і божественним.

У математиці одним із перших дослідив циклоїду, намагався розв’язати задачу квадратури круга. Залишив міркування з різних питань геометрії («Вступ до геометрії в шести книгах»; 1503), зокрема її практичного застосування (конструкції дзвонів, дизайну шрифтів), алгебри, механіки тощо. Праця «Геометрія французькою мовою: Книга про мистецтво і науку геометрії з повним поясненням рисунків для кожного правила, за допомогою яких можна зрозуміти та легко осягнути згадане мистецтво і науку геометрії» (1511) стала першою науковою розвідкою, опублікованою французькою мовою, а не латиною, що дало поштовх до розвитку франкомовної наукової термінології. На метафізично-математичні підходи вченого помітно вплинула антична піфагорійська спадщина (див. Піфагореїзм).

Цікавився проблемою історичної мінливості мови, аспектами етимології, топоніміки. Автор «Книги про розбіжності народних мов та різноманіття французької мови; які слова у французів є штучними та неодвічними, або варварськими; які за походженням ведуть початок з латини; про здогадне походження французьких імен» (1533), де виклав широке коло питань теорії та історії мови: причини багатоманіття мов світу, спорідненості та розбіжності мов, класифікація мов, походження французької мови, її зв’язок з латинською та іншими європейськими мовами, причини варіативності мови, багатства говірок, розмаїття народного мовлення тощо. Один із перших гуманістів, хто намагався науково обґрунтувати походження французької мови, визнавав її змішаний характер, наявність великої кількості варварських слів. Звернувся до проблеми мовних контактів. Закликав припинити суперечки щодо переваги однієї мови над іншою. Вважав неможливим «затиснути» живу народну мову в рамки канонічної схеми граматики (за взірцем латинської). Збирав прислів'я та приказки (опубліковані в збірці «Три книги простонародних прислів’їв», 1531). Мислителя відносять до кола фундаторів французької національної лінгвістичної традиції.

У дусі епохи цікавився астрологією, міркував про впливи планет на долі великих особистостей, історичні події.

Серед інших праць: «Вступ до метафізики, а також невелика праця про розмежування деяких спільних речей, які стосуються метафізики», «Книга про заснування та користь людських мистецтв» (обидві — 1504), «Мистецтво протилежностей», «Книга про інтелект», «Книга про почуття», «Книга про походження», «Книга про ідеальні числа», «Книга про математичні тіла» (усі — 1510), «Десять книг про фізичні елементи» (1512), «Про похвалу Єрусалиму», «Про сім пороків» (обидві — 1531) та ін.

Як і більшість гуманістів, не тільки був знавцем і поціновувачем класичної поезії, а й сам писав вірші, збірку своїх поезій французькою мовою опублікував 1529.

Визнання

Праці Бовеля є віддзеркаленням інтелектуального зв’язку й водночас глибоких світоглядних зрушень між добою середньовіччя і Нового часу. Міждисциплінарні підходи мислителя вплинули як на його сучасників, так і на подальші покоління вчених, які працювали на стику гуманітарних і природничих наук.

Доробок філософа високо цінували Джордано Бруно і П. Шаррон. Праця «Про мудреця» вплинула на погляди Р. Декарта.

Історики ідей вважають Бовеля одним із провідних мислителів («титанів») Відродження, що залишили слід у багатьох галузях знання.

На відзначення 500-ліття від дня народження вченого у м. Нуайоні відбувся міжнародний конгрес (1979).

На його честь названо професійний ліцей у м. Нуайоні, вулицю у м. Сен-Кантені.

Праці

Que hoc volumine continentur. Liber de intellectu. Liber de sensu. Liber de nihilo. Ars oppositorum. Liber de generatione. Liber de sapiente. Liber de duodecim numeris. Epistolae complures. Insuper mathematicum opus quadripartitum. De numeris perfectis… Paris : H. Estiennes, 1511. 428 р. URL: https://archive.org/details/bub_gb_MumicQwuD8gC/page/n7/mode/2up
Ф р а н ц. п е р е к л. — L’art des opposés. Paris : Vrin, 1984. 200 р.

Література

Victor J. M. Charles de Bovelles, 1479–1553: An Intellectual Biography. Geneva : Droz, 1978. 191 р.
Histoire des idées linguistiques : en 3 vol. / Éd. par S. Auroux. Liège : Mardaga, 1992. Vol. 2: Vol. 2. Le développement de la grammaire européene. 688 р.
Margolin J.-C. Le rationalisme mystique de Charles de Bovelles Professeur au Collège du Cardinal Lemoine // Nouvelle Revue du XVIe Siècle. 1995. Vol. 13. №. 1. Р. 87‒103.
Banks K. Opposites and Identities: Maurice Scève’s Délie and Charles de Bovelles’s Ars oppositorum // French Studies. 2008. Vol. 62. P. 389–403.
Cassirer E. The Іndividual and the Сosmos in Renaissance philosophy. Chicago : University of Chicago Press, 2010. 199 р.
Brause K.-H. Die Geschichtsphilosophie des Carolus Bovillus. [W. p.] : Wentworth Press, 2016. 98 р.
Duclow D. F. Charles de Bovelles on God, Nihil and Negative Theology // Aither. 2020. Vol. 12. Іs. 23. Р. 24‒38. URL: https://www.researchgate.net/publication/353239726_Charles_de_Bovelles_on_God_Nihil_and_Negative_Theology/fulltext/60eedb200859317dbddfe27e/Charles-de-Bovelles-on-God-Nihil-and-Negative-Theology.pdf

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бовель, Шарль де // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бовель, Шарль де (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 14.11.2025