Блох, Ернест

Блох, Ерне́ст (нім. Bloch, Ernest; 24.07.1880, м. Женева, Швейцарія — 15.07.1959, м. Портленд, штат Орегон, США) — композитор, диригент, скрипаль, педагог, музично-громадський діяч, почесний член Римської академії музики «Санта-Чечилія» (з 1929), Американської академії мистецтв і літератури (з 1937), почесний професор Каліфорнійського університету у Берклі (з 1952).

Блох, Ернест (Bloch, Ernest)
Народження	24.07.1880
Місце народження	Женева
Смерть	15.07.1959
Місце смерті	Портленд
Місце діяльності	Швейцарія, США
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Відзнаки
Медалі	золота медаль Американської академії мистецтв і літератури
Премії	С. Вайза; музичних критиків м. Нью-Йорка; за творче мистецтво Брандейського університету

Життєпис

Народився у сім’ї підприємців. Почав займатися музикою з 9 років. Музичну освіту здобував приватно. У м. Женеві опановував гру на скрипці у Л. Т. Рея (1852; Франція — 1915; Швейцарія) та А. Госса (1852–1942; Швейцарія); наприкінці 1894 почав здобувати ази композиції та вивчати сольфеджіо у композитора Е. Жака-Далькроза (1865–1950; Швейцарія). У м. Брюсселі у 1896 удосконалював гру на скрипці у скрипалів Е. Ізаї (1858–1931; Бельгія) і Ф. Шерга (1871–1923; Німеччина) та вивчав композицію у Ф. А. Ж. Ж. Расса (1873–1955; Бельгія).

Мешкав у Німеччині (1899–1903): спочатку у м. Франкфурті-на-Майні, потім у м. Мюнхені. Там здобував знання з композиції у І. Кнорра (1853; тепер Польща — 1916; Німеччина) та
Л. В. А. М. Тює (1861; тепер Італія — 1907; Німеччина).

Після завершення навчання 1903 проживав у м. Парижі, познайомився з К. Дебюссі. 1904 повернувся до м. Женеви, створював перші визначні твори, зокрема оперу «Макбет» (1904–1909) за драмою В. Шекспіра. Працював диригентом у містах Лозанні та Невшателі (1909–1910). Викладав композицію та естетику у Женевській консерваторії (1911–1915).

У 1916 супроводжував як найнятий диригент на гастролях по США балетну трупу танцівниці М. Аллан (1873; Канада — 1956; США).

Викладав теорію музики та композицію у Музичній школі Девида Маннеса у м. Нью-Йорку (1917–1920; тепер Нова школа Маннеса). 1920–1925 був першим музичним директором щойно створеного Клівлендського інституту музики, викладав композицію, диригував оркестром інституту, заснував курси підвищення кваліфікації та класи. Прийняв громадянство США (1924). У 1925–1930 — музичний директор новоствореної Музичної консерваторії Сан-Франциско. Мешкав у Швейцарії (1930–1938).

У грудні 1938, у зв’язку з наближенням Другої світової війни, повернувся до США. Виступав як диригент з власними творами. Викладав музику в Каліфорнійському університеті в Берклі (1940–1952). У 1941 оселився у будинку на немуніципальній території Агейт-Біч (штат Орегон), де мешкав до кінця життя. Помер від раку. Тіло кремували, прах розвіяно в океані біля його будинку в Агейт-Біч.

Творчість

Творчість Блоха вирізняється жанровою різноманітністю і стильовою оригінальністю. У його багатожанровому доробку оркестрові, вокальні, хорові, інструментальні композиції. Автор створював і великоформатні жанрові опуси, і невеликі камерні мініатюри. Спектр стильових проявів широкий — неокласицизм, неоромантизм, імпресіонізм, експресіонізм, а також вплив французьких, швейцарських, китайських, американських та індіанських народних традицій і григоріанської інтонаційної стилістики.

Творчість поділяється на певні періоди. Ранній період позначений стильовим еклектизмом, впливом пізнього німецького романтизму та французького імпресіонізму. Визначним твором цього періоду стала перша опера «Макбет» за драмою В. Шекспіра (лібрето Е. Флега), поставлена 1910 у м. Парижі в театрі «Опера-комік». У творі простежується вплив Р. Штрауса, Г. Малера, К. Дебюссі, М. Мусоргського. Друга опера композитора «Ієзавель», над якою він розпочав працювати у цей період творчості, залишилася незавершеною. Важливі віхи раннього періоду пов’язані також з появою симфонічних творів: «Жити і любити» (1900) та «Зима — весна» (1905) тощо. Вже у 23-річному віці Блох був автором 33 композицій.

Другий період творчості вирізняється інтересом і зверненням до єврейської тематики. У композиціях цього періоду спостерігається використання єврейського мелосу в низці творів: циклі «Три єврейські поеми» для оркестру (1913), симфонії «Ізраїль» для 5 солістів та оркестру (1912–1916), рапсодії «Шломо» («Соломон») для віолончелі з оркестром (1916). Музиці цих творів притаманна орієнтально стилізована етнічна манера єврейського мелодизму: збільшені секунди, загальна орнаментика, мікрохроматика.

З 1920-х Блох зацікавився неокласицизмом, що позначилося на створенні композицій у неокласичній стилістиці — Фортепіанному квінтеті № 1 (1923), Concerto grosso № 1 для струнних (1925). Неокласичні принципи зберігаються в композиціях зрілого й пізнього періодів творчості композитора, приміром, в Concerto grosso № 2 (1952) тощо. У творах неокласичного зразка композитор поєднав консервативні, традиційні жанрові форми з технічними засадами музики 20 століття.

У творчості 1920–1930-х Блох продовжував розвивати єврейську образну тематику, однак з більшою адаптацією до загальноєвропейського контексту. Він сполучав єврейську музичну традицію (релігійну, світську, фольклорну) з жанровими формами європейської музичної культури. Найвідоміші твори на юдейську тематику зрілого творчого періоду — «Баал Шем: три картини з життя хасидів» для скрипки і фортепіано (1923; оркестрова версія, 1939), симфонічна поема «Голос того, хто волає в пустелі» для віолончелі з оркестром (1937), синагогальна служба (повна суботня ранкова служба) «Аводат Хакодеш» («Священна служба») для баритону, хору та оркестру (1933). Найпопулярніший та найвизначніший серед них — «Аводат Хакодеш», в якому поєднано традиції синагогальної служби із літургією.

У 1940–1950-х Блох створював музику в неокласичній манері, поєднуючи з неоромантичними тенденціями, а також проявами експресіонізму. Епізодично повертався до єврейських мотивів, приміром, у «Єврейській сюїті» для скрипки або альта з оркестром (1951). Але характер мелодизму творів пізнього періоду творчості більш строгий, стриманий, інтонаційно нейтральний, у них менш відчутний національний єврейський колорит. У деяких творах вдавався до експериментальних засобів — атональності та елементів додекафонії (дванадцятитонових тематичних конструкцій), наприклад, у «Короткій симфонії» (1951), Струнному квартеті № 3 (1952). В останні роки життя композитор написав серію сюїт для струнних соло: 3 для віолончелі (1956–1957), одну для альта та 2 для скрипки (усі — 1958). Дві скрипкові сюїти присвячені скрипалю І. Менухіну.

«Ернест Блох. «Шеломо», гебрейська рапсодія, керівник — І. Блажков (04.12.2011 р.)».
Джерело: ютуб-канал «Львівська Філармонія».

Музичний доробок

До найвідоміших творів Блоха належать масштабні композиції, в яких митець виразив свої патріотичні почуття і вдячність двом країнам — це оркестрова фреска «Гельвеція» (1929, присвячена Швейцарії) та тричастинна епічна рапсодія «Америка» для хору та оркестру (1926), присвячена А. Лінкольну та В. Вітмену. До визначних творів композитора належать також рапсодія «Шломо» для віолончелі з оркестром (1916), Концерт для скрипки з оркестром (1934–1938), симфонія для 5 солістів та оркестру «Ізраїль» (1912–1916), оркестрова сюїта «Поема моря» (1923), Concerto grosso № 1, 2 (1923, 1952), струнні квартети тощо.

У творах композитор органічно поєднував різностильові тенденції. В оркестровій композиції «Гельвеція» та оркестрово-хоровій рапсодії «Америка» використані фольклорні цитати та теми популярних національних мелодій, у рапсодії «Америка» до того ж ще й етнічно різнорідного походження. У Концерті для скрипки з оркестром в основу тематизму Блох поклав тему з індійського фольклору. Іноді, експериментуючи з тематизмом і гармонічною мовою в руслі сучасних атональних тенденцій, він вдавався до авангардних прийомів, але не до радикальних технологічних новацій.

Блох увійшов в історію світової музичної культури як композитор, який уперше масштабно розробив у своїй творчості тему юдаїки. Він з науковим підходом досліджував стародавні фольклорні та релігійно-культові єврейські традиції, вивчаючи єврейський фольклор різних місцевостей та молитовні наспіви різних єврейських общин світу.

Юдейська тема простежується протягом усієї творчості Блоха, вона стала базовим підґрунтям, живильним витоком практично усієї музики композитора. В ораторії «Аводат Хакодеш», симфонії «Ізраїль», рапсодії «Шломо» тощо вона відтворена в монументально-епічному форматі. Навіть у тих композиціях, які не вирізняються конкретикою юдаїстської теми, єврейській слід простежується на рівні інтонаційної структури мелосу та різних засобів музичної виразності.

Музика Блоха користувалася популярністю, виконувалася та записувалася в США та Європі провідними симфонічними оркестрами та всесвітньо відомими солістами, серед яких: скрипалі Н. Бенедетті (нар. 1987; Велика Британія), І. Перлман (1945; Ізраїль), І. Менухін, віолончелісти М. Ростропович, Ш. Канне-Мейсон (нар. 1999; Бахрейн), Р. Воллфіш (нар. 1953; Велика Британія), Йо Йо Ма (нар. 1955; Франція), Е. Фойерманн (1902; тепер Україна — 1942; США), П. Казальс (1876; Іспанія — 1973; Пуерто-Рико), М. Майський (нар. 1948; тепер Латвія) тощо. Серед диригентів — Л. Бернстайн, Л. Стоковський, Л. Маазель (1930; Франція — 2014; США), Є. Свєтланов (1928–2002; РФ).

Блох виховав цілу плеяду композиторів. Його музика вплинула на творчість композиторів Г. Елвелла (1898–1974; США), Р. Томпсона (1899–1984; США), Р. Г. Сешнса (1896–1985), Дж. Антейла (1900–1959; США), Р. Е. Гарріса (1898–1979; США), К. Портера (1897–1966; США), Б. Роджерса (1893–1968; США) та ін.

Блох — автор статей про музику та музичну освіту: «Музична освіта» (1927); «Людина та музика» (1933); «Забезпечення найкращих результатів від навчання грі на фортепіано» (1923); «Підводні камені запам’ятовування» (1923) тощо.

Україніка

Творчість композитора практично незнайома українській спільноті. Його твори доволі рідко звучать у рамках концертних імпрез в Україні, однак все ж таки його камерні (іноді симфонічні) композиції часом виконують місцеві колективи та солісти (від 1990-х). Приміром, сюїта «Баал Шем: три картини з життя хасидів» для скрипки і фортепіано звучала 01.10.1998 на міжнародному фестивалі «Київ Музик Фест 1998», солісти Ю. Харенко (США, скрипка), К. Булудян (фортепіано); рапсодія «Шеломо» для віолончелі та симфонічного оркестру – 04.12.2011 у концертній залі імені С. Людкевича Львівської національної філармонії імені М. Скорика у виконанні Львівського національного філармонічного симфонічного оркестру (диригент І. Блажков, соліст Марцель Бергман, віолончель); Concerto grosso № 2 — 17.02.2012 у концерті Академічного камерного оркестру «Віртуози Львова» у Львівській національній філармонії (диригент Д. Логвін); «Nigun» (в оркестровій версії, 2-а частина) із сюїти «Баал Шем» — 16.02.2023 у Львівській національній філармонії у виконанні Львівського національного філармонічного симфонічного оркестру (диригент С. Хоровець, солістка С. Футорська); «Молитва» (перша частина сюїти «Із єврейського життя») для віолончелі та струнних — 21.05.2023 у концерті Національного камерного ансамблю «Київські солісти» в Національній філармонії України (диригент І. Пучков, соліст В. Пучков, віолончель); Concerto grosso № 1 — 29.10.2023 в імпрезі Національного ансамблю солістів «Київська камерата» у Національній філармонії України (диригент О. Маринченко) тощо.

Нагороди та визнання

Лауреат першої премії конкурсу, спонсорованого журналом «Музична Америка» («Musical America»; 1928) — за рапсодію «Америка»; премії С. Вайза (1952); премії музичних критиків м. Нью-Йорка (1954); премії за творче мистецтво Брандейського університету (1959) та інших.

Нагороджений золотою медаллю Американської академії мистецтв і літератури (1947).

Музиці Блоха було присвячено два фестивалі в м. Лондоні (1934 і 1937).

Міжнародне товариство Ернеста Блоха створено в м. Лондоні (1937, відновлено 2008), почесний президент — А. Айнштайн.

Музичний фестиваль Ернеста Блоха проводився 1990–2006 у м. Ньюпорт (штат Орегон).

У м. Женеві на честь композитора названо вулицю (1988).

Бронзова скульптура Блоха зведена 1955 в Єврейському культурному саду в Рокфеллер-парку у м. Клівленді (шт. Огайо).

Меморіальний камінь Блоха встановлено 1976 на узбіччі дороги в Агейт-Біч, 2006 перенесено до Центру виконавських мистецтв м. Ньюпорта.

21.07.2018 місто Ньюпорт відкрило меморіальну дорогу Ернеста Блоха та пам’ятник, розташований на північному заході 49-ї вулиці та площі Ернеста Блоха.

Додатково

Блох залишив помітний слід в історії також як фотограф. Шість тисяч його фотонегативів зберігаються у архівах Центру творчої фотографії Университету Арізони.

Література

1. Tibaldi Chiessa M. Ernest Bloch. Torino : Paravia, 1933. 108 p.
2. Kushner D. Z. Ernest Bloch: a Guide to Research. New York : Garland, 1988. 346 p.
3. Lewinski J., Dijon E. Ernest Bloch (1880–1959): sa vie et sa pensee : en 4 t. Geneva : Éditions Slatkine, 1998–2005.
4. Ernest Bloch Studies / Ed. by A. Knapp, N. Solomon. Cambridge : Cambridge University Press, 2020. 312 p.

Автор ВУЕ

А. Є. Луніна

Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Блох, Ернест // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блох, Ернест (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.07.2025