Весталки

Весталка у вуалі. Майстер Рафаель Монті, 1848

Веста́лки (від лат. Vesta) — у Стародавньому Римі жриці богині Вести. Служіння Весті надавало жінкам привілейованого соціального статусу і водночас було заборонене для чоловіків та представників інших жрецьких колегій.

Історична довідка

Колегія весталок від початку її існування подавала взірець злиття релігійного і державного інституту. Незгасиме полум’я в храмі Вести та благополуччя її служительок вважалися умовою безпеки, самозбереження та сили Римської держави.

Весталок обирали царі, а за часів республіки — верховний жрець (Великий понтифік), серед 20-ти претенденток за допомогою жеребу. Початково (7 ст. до н. е.) корпус жриць складали чотири незаймані дівчини, пізніше (з 6 ст. до н. е.) їхня кількість збільшилася до шести. Вимогами до кандидаток у весталки були: патриціанське походження, вік від 6 до 10 років, відсутність тілесних вад, незайманість, перебування обох батьків у Італії тощо. Кожна весталка мусила дотримуватися обітниці дівоцтва і лишалася жрицею упродовж 30-ти років від дня обрання (перше десятиліття проходила навчання, друге — виконувала обрядові функції, третє — навчала інших). Жінка могла бути достроково звільнена від священних обов’язків тільки за особливими сімейними обставинами.

Очолювала колегію жриць головна весталка (лат. Vestalis Maxima), підпорядкована безпосередньо Верховному жерцю.

Інститут весталок зберігався до часів імператора Феодосія І Великого (кін. 4 ст. до н. е.). У 394 р. до н. е. колегія весталок була розпущена, а будівлі і майно перейшли у власність імператора.

Обов’язки, права і статус весталок

Весталка, худ. Жак-Луї Давід, бл. 1780
Обряд, весталки. Художник Алессандро Маркезіні, 1710-ті

Правила навчання та поведінки, права і обов’язки весталок встановлені, за переказом, другим царем Риму Нумою Помпілієм (бл. 717–673 до н.е.). З його ім'ям пов'язують, зокрема, обрання перших двох жриць та рішення про призначення їм платні з державної скарбниці.

Обов’язки жриць полягали у підтриманні незгасимого священного вогню в храмі Вести, додержання його чистоти, приготуванні ритуальної їжі, здійснення жертвопринесень богині та пенатам, охороні святинь тощо. Одяг весталки складався з довгої білої туніки та головного покривала (інфули); при здійсненні ритуалів жертвопринесення жриці закривали обличчя. Плутарх, який залишив найдетальніший опис правил служіння Весті, припускав, що весталки виконували таємні обряди, скриті від непосвячених. Назагал уявлення про особливі магічні сили весталок було поширеним у римському суспільстві.

У Стародавньому Римі до жриць ставилися з особливою увагою і пошаною: обітниця служіння Вести означала, що дівчина присвячує своє життя вивченню, збереженню і правильному дотриманню державних ритуалів. За образу весталки була встановлена смертна кара. Надані жрицям привілеї та священні обов'язки одночасно накладали і суворі обмеження. Порушення обітниці цнотливості жорстоко каралося: жінку ховали живцем у підземному склепі, а спокусника карали на смерть. Покарання чекало і в разі згасання священного вогню Вести, що символізувало близький занепад, відмову богині патронувати місто.

Жриці мали право особистої недоторканості; право помилування злочинця у разі, якщо зустрічали того дорогою до місця виконання вироку; право володіти власністю і самостійно порядкувати нею. Вони звільнялися від влади батьків над ними; давали свідчення в суді без присяги; отримували платню з державної казни та щедрі дарунки від імператорів тощо. Нерідко весталкам передавали на збереження заповіти (зокрема й імператорів) та інші важливі документи.

По завершенні 30-літнього служіння весталки поверталися до своїх родин та отримували право на шлюбне життя, але при цьому втрачали свій унікальний для римської жінки соціальний і майновий статус.

Залишки храму Вести та руїни Будинку Весталок віднайдені археологами біля підніжжя Палатинського пагорбу поблизу Римського форуму.

Джерела

Плутарх. Порівняльні життєписи / Пер. з давньогрец. Й. Кобова, Ю. Цимбалюка. Київ : Дніпро, 1991. 440 с.

Література

  1. Джеймс П. Римская цивилизация. Москва : Гранд ; Фаир-пресс, 2000. 272 с.
  2. Балух В. О., Коцур В. П. Історія Стародавнього Риму. Чернівці : Книги — XXI, 2005. 680 с.
  3. North J. A. Roman Religion. Cambridge : Cambridge University Press, 2008. 108 р.
  4. Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко ; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2015. С. 561–570.
  5. Lindner M. M. Portraits of the Vestal Virgin, Priestesses of Ancient Rome. Ann Arbor : University of Michigan Press, 2015. 320 р.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Весталки // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Весталки (дата звернення: 23.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.01.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ