Антроподицея

Антроподице́я (від антропо… і грец. δίϰη — право, справедливість, законність) — термін релігійної філософії та православного богослов’я.


1) Термін на позначення однієї із найважливіших проблем християнського богослов’я, що пов’язана з біблійним вченням про людину (первісно створену як образ Божий, але відпалу внаслідок гріхопадіння) та дію в ній Божої благодаті. Охоплювала богословські міркування щодо умов і шляхів спасіння ураженої первородним гріхом людини та її духовного піднесення до Бога. Була предметом обмислення в межах патристики, богословських розвідок каппадокійського гуртка (див. Каппадокійці), у містико-аскетичному напрямі християнської антропології (ісихазмі) тощо.


2) Релігійно-філософське вчення про онтологічне й духовне достоїнство людини, виправдання сенсу людського життя та високе духовне призначення людини й людства, розвинуте в межах російської релігійної філософії. Є складним синтезом православно-релігійного, філософського, богословського дискурсу. Втілює спроби поєднати християнське віровчення, христологію й моральне богослов’я з ідеями філософії життя, феноменології, антропології філософської, філософії «всеєдності», філософського космізму тощо. Розвинуте в межах духовно-релігійних рефлексій російської інтелігенції кін. 19 — поч. 20 ст. на хвилі православного відродження. Обриси антроподицеї виявляють у філософії В. Соловйова (ідеї виправдання добра, духовних основ життя, Божественного призначення людського існування, всеєдності тощо), М. Федорова (ідея людини як метаприродної істоти та воскресіння минулих поколінь), богослова й філософа М. Тарєєва (1867–1934; міркування про Богосиновство людини та духовне благодатне життя), богослова й філософа В. Нєсмєлова (1863–1937; «наука про людину»), В. Розанова (ідеї гармонійоного існування людини та значення таємниці статі у творенні життя), філософа й публіциста С. Трубецького (1862–1905; ідеї соборності як вищого рівня об’єднання людей та етичного вивищення особистості) та ін. У концептуальному вигляді антроподицея розвинута в творчості М. Бердяєва, С. Булгакова, С. Франка, П. Флоренського.

Література

  1. Флоренский П. А. Столп и утверждение истины. Москва : АСТ, 2003. 640 с.
  2. Цесник Е. Е. Разработка идеи антроподицеи в русской религиозной философии конца ХІХ — начала ХХ века // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. 2008. № 74 (1). С. 535–539.
  3. Ларіонова В. К. Історія російської філософії. Івано-Франківськ : Симфонія форте, 2014. 196 с.
  4. Пустовойт Н. М. Антроподицея О. П. Флоренского // Научное мнение. 2016. № 11. С. 82–86.
  5. Валеева Г. В. Теодицея и антроподицея в русской религиозной философии: XIX–XX вв.: аналитический обзор // Гуманитарные ведомости Тульского государственного педагогического университета им. Л. Н. Толстого. 2018. № 2 (26). С. 19–28.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Антроподицея // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антроподицея (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ