Мішна

Талмудисти, худ. А. Берман, поч. 20 ст.

Мішна́ (івр. מִשְׁנָה‎, букв. — повторювання, перечитування, від давньоєвр. кореня ש-נ-ה — повторювати, заучувати) — у традиції юдаїзму — збірник текстів т. з. Усної Тори (Усного Закону), який включає мідраші (коментарі до ТаНаХу), Галаху та Агаду; найдавніша частина Талмуду.

Історична довідка

В умовах історичних змін, що впливали на умови, спосіб життя та культуру євреїв, розселення єврейської діаспори, поставали нові релігійно-нормативні, обрядово-ритуальні, правові, сімейно-шлюбні та ін. питання, які вимагали авторитетних відповідей.

Мішну створювали у період з 30 до н. е. до 219 н. е. законовчителі, відомі як таннаї (з арам. — той, що навчається). Упродовж тривалого часу оповіді Усної Тори (на відміну від Письмової Тори — перших п’яти книг Святого Письма) забороняли записувати. Таку заборону пояснюють застереженнями щодо можливої канонізації тексту, яка могла перетворити живе й творче вчення у кодекс незмінних догматів. Час скасування заборони достеменно невідомий.

Тексти різних таннаїв відрізнялися один від одного за змістом, обсягом, формою. Суттєві розбіжності у тлумаченні фрагментів і супутні дискусії рабинів і шкіл характеризували увесь період таннаїв і зафіксовані в Мішні.

Дослідники виділяють у Мішні чотири редакційні шари текстів:

а) стародавні законодавчі правила, приписи та закони (галахот), ухвалені до руйнації Другого Храму (найдавніші з них юдеї дотримували тільки за часів існування Єрусалимського храму, серед них — описи ритуалів храмової служби, розмірів та призначення храмових приміщень, законів ритуальної чистоти левітів тощо);
б) матеріали, які редагували книжники академії в м. Ямнії (тепер м. Явне, Ізраїль), та схвалені ними закони;
в) тексти, редаговані Аківою бен Йосефом (відомий як «батько Мішни»), та закони, ухвалені ним і його сучасниками (ймовірно, саме рабі Аківі належить перша втрачена редакція Мішни);
г) результати редагування учнів рабі Аківи та нові настанови, прийняті ними та їхніми сучасниками.

Авторитетну кінцеву редакцію коментаторського матеріалу здійснив рабин Єгуда га-Насі (бл. 135 — бл. 217), який частково розв’язав дискусії законовчителів. У Вавилонському Талмуді цей текст зветься «наша Мішна».

Мішна написана єврейською мовою, однак з численними арамейськими, грецькими та латинськими вставками. Мова Мішни є досить точною і такою лаконічною, що для розуміння текстів завжди необхідна додаткова інформація. Тому у Талмуді після кожного фрагменту Мішни наведено його детальний аналіз (див. Гемара), який за своїм обсягом набагато перевищує Мішну.

Із завершенням формування тексту Мішни закінчилася доба таннаїм та почалася епоха амораїм (букв. — ті, хто говорить; ті, хто мовить через народ; речники) — тлумачників Мішни.

Структура

Мішна складається з шести розділів (сдарім):

«Зраїм» (זְרָעִים‎, «Семена») — містить приписи про ведення сільського господарства, пожертви бідним, священникам і левітам;
«Моед» (מועד‎, «Свята») — приписи щодо свят та особливих днів року;
«Нашим» (נשים‎, «Жінки») — приписи щодо укладення шлюбу, подружнього й сімейного життя та розлучення;
«Незикін» (נזיקין‎, «Збитки») — в розділі йдеться про злочини та покарання;
«Кодашим» (קדשים‎, «Святині») — присвячений законам храмової служби, жертвоприношень, кашруту тощо;
«Тогорот» (טהרות, «Очищення») — приписи щодо ритуальної чистоти.

Кожен розділ поділено на трактати («масехот») — сукупно їх 63 (проте, за традицією, вважається 60): трактати «Бава кама», «Бава Меція» і «Бава Батра» раніше становили один текст («Незикін»), але в епоху Талмуду його було розділено на три частини. Трактати «Санхедрин» і «Макот» раніше також були об’єднані.

Трактати складаються з глав (522), які, своєю чергою, поділені на параграфи (мішни, 4187). Кожна глава трактату має свою назву, що відповідає її першому слову (або висловленню). Деякі назви глав є лише у Талмуді. Імовірно, трактати були поділені на глави рабином Єгудою га-Насі.

Сучасні дослідники дійшли висновку, що порядок трактатів був встановлений свідомо, а принцип їх розташування бере до уваги формальний обсяг, а не зміст (кожен розділ розпочинає трактат, що включає найбільшу кількість глав, а завершує трактат із найменшою кількістю глав). Винятком є розділ «Зраїм».

Певна розбіжність у послідовності глав Мішни між Єрусалимським та Вавилонським талмудами свідчить про те, що цей порядок не був встановлений остаточно. У деяких рукописах Талмуду взагалі немає поділу на мішни. Можливо цей поділ з’явився значно пізніше, ймовірно наприкінці епохи середньовіччя.

Видання та переклади

Упродовж багатьох років Мішну копіювали вручну, що стало причиною численних помилок і викривлень тексту. Найцінніший рукопис Мішни, який зберігається у бібліотеці Угорської академії наук у м. Будапешті, одні дослідники датують серединою 10 ст., інші — 12 ст. Дещо відрізняється від нього Пармська Мішна, ймовірно написана в Італії в 11 ст.

Перше друковане видання Мішни з’явилося бл. 1485 в Іспанії, проте воно не зберіглося (дійшло кілька окремих сторінок). Найдавніше зі збережених — Мішна, видана в м. Неаполі 1492. Видання включало і коментар Маймоніда (писав коментар арабською мовою, пізніше було здійснено переклад івритом). У ньому вчений виклав огляд історії Усної Тори та своє бачення її фундаментальних принципів, а також уклав передмови до кожного розділу. Він проаналізував зміст кожної мішни, пояснював складні слова і вислови, а завершував кожну тему галахічною (законодавчою) постановою.

Відомий також коментар Мішни, укладений Овадією з Бертіноро (1450–1510), у якому зібрані результати роботи усіх попередніх тлумачів Мішни. Коментар Овадії уможливлює вивчення Мішни як самостійного твору без використання фрагментів Талмуду. Уперше виданий 1548‒1549, а потім його включали майже до всіх видань Мішни. Особливо поціноване звірене з рукописом видання Йом-Това Ліпмана Геллера (Прага, 1616‒1617), що стало основою усіх наступних видань.

Середньовічні коментатори особливу увагу приділяли трактату «Зраїм» і розділу «Тогорот», до яких немає Гемари у Вавилонському Талмуді. Повний коментар до цих двох фрагментів був складений тосафістом кінця 12 ст. Шимшоном бен Аврагамом з Санса.

Дотепер не існує видання Мішни з усіма варіантами текстів. Ця робота певною мірою здійснена у праці мовознавця І. Епштейна (1862; тепер Білорусь — 1943; тепер Ізраїль), «Вступ до текстології Мішни» (1964).

Мішна разом із коментарями Маймоніда та Овадії була перекладена латиною Г. Суренхусіусом (Амстердам, 1698‒1703) та німецькою мовою І. Я. Онольцбахом (1760‒1763). У подальшому створені переклади англійською, російською тощо.

Значення

Упродовж тривалої історії юдаїзму Мішна стала невід’ємною частиною величезної літературної спадщини, що віддзеркалила духовну традицію єврейського народу. Узагальнює доробок авторитетних знавців Святого Письма, рабинів, книжників, завданням яких було розтлумачити ТаНаХ в умовах нових життєвих обставин і культурних викликів, адаптувати традиційні норми і приписи до умов проживання юдеїв за межами історичної батьківщини. Мішна століттями чинила вплив на розвиток коментаторської практики, богословської й філософської думки, релігійної культури юдеїв.

Джерела

חנוך אלבק. ששה סדרי משנה. Jerusalem; Tel Aviv: מוסד ביאליק 1988
А н г л. п е р е к л. — Neusner J. The Mishnah: А New Translation. New Haven : Yale University Press, 1988. 1162 p.
The Oxford Annotated Mishnah: A New Translation of the Mishnah With Introductions and Notes / Ed. by Sh. J. D. Cohen, R. Goldenberg, H. Lapin. New York : Oxford University Press, 2022. 1256 р.

Література

Segal M. S. A Grammar of Mishnaic Hebrew. Oxford : Clarendon Press, 1927. 248 p.
Albeck Ch. Einführung in die Mischna. Berlin; New York : De Gruyter, 1971. 500 р.
Neusner J. Judaism: The Evidence of the Mishnah. Chicago : University of Chicago Press, 1981. 419 р.
Correns D. Die Mischna ins Deutsche übertragen, mit einer Einleitung und Anmerkungen. Das grundlegende enzyklopädische Regelwerk rabbinischer Tradition. Wiesbaden : Marix Verlag, 2005. 1000 р.
Шепетяк О. Священні писання юдаїзму // Українське релігієзнавство. 2016. № 77. С. 127–133.
Найман О. Мішна // Українська релігієзнавча енциклопедія : у 4 т. / За ред. А. Колодного. Київ : Інтерсервіс, 2023. Т. 2. С. 347–348

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Найман О. Я., Колодний А. М. Мішна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мішна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.02.2026