Амідаїзм

Амітабха Будда. Ханчжоу, провінція Чжецзян, Китай

Амідаї́зм (від Аміда), школа Чистої Землі (кит. 净土宗 цзинтуцзун) — один із найпоширеніших напрямів у буддизмі Махаяни, заснований на особливому вшануванні будди Аміди (Амітабги).

Формування культу Аміди відбулося в Китаї у 4–6 ст.; звідти амідаїзм був перенесений до Японії, де став особливо популярним у 12–13 ст.

Ґрунтується на вірі в те, що кожен, хто вимовляє ім’я Аміди з щирістю й ревністю, після смерті опиниться в його раю — Чистій Землі (Сукговаті). На відміну від інших буддійських шкіл для амідаїзму притаманне вчення про неспроможність людини звільнитися від сансари й досягти просвітлення тільки власними зусиллями. Тому сподівання на рятівну допомогу будди Аміди набуває виняткового значення (за це буддизм Чистої Землі називали «школою сил іншого» на противагу «школам власних сил»).

Головними текстами амідаїзму є велика й мала сутри «Сукговаті-в’юга». Якнайчастіше вимовляння імені будди («Наму Аміда Буцу!», «Нембуцу!») стало ключовим елементом релігійного культу.

Простота вчення і практик амідаїзму сприяли його масовому поширенню. Водночас школа Чистої Землі завжди піддавалася критиці з боку інших, складніших та елітарніших, буддійських шкіл.

Історично в межах амідаїзму сформувалася низка напрямів, зокрема Цзинту, Юдзу нембуцу (поч. 12 ст.), Дзьодо сю, Дзі тощо. Радикальні напрями амідаїзму відкидають вклоніння іншим буддам, бодхісатвам і божествам, відмовляються від одного з найважливіших інститутів класичного буддизму — чернецтва.

Прихильники амідаїзму утворюють найчисельнішу групу буддистів у Японії, менш поширені в Китаї, В’єтнамі, Кореї. З другої половини 20 ст. амідайські громади діють у західних країнах. Чисельність послідовників амідаїзму оцінюють приблизно у 13 млн. осіб.

Додатково

Центральний міф переказує про монаха Дгармакару (колишнього царя), який склав обітницю стати буддою та створити райську Чисту Землю для вірних і домігся своєї мети. Потрапити сюди можуть ті, хто постійно й щиро славить ім’я Аміди (Амітабги) та накопичує достатню кількість заслуг за праведне життя. Тут, у безмежному світлі й блаженстві, вони перебуватимуть доти, доки будда не підготує їх до нірвани.

Література

  1. Буддизм в Японии / Отв. ред. Т. П. Григорьева. Москва : Наука, 1993. 704 с.
  2. Козловский Ю. Б. Японский амидаизм в эпоху средневековья // Буддийская философия в средневековой Японии / Отв. ред. Ю. Козловский. Москва : Янус-К, 1998. С. 17‒29
  3. Трубникова Н. Н., Бачурин А. С. История религий Японии IX-XII вв. Москва : Наталис, 2009. 560 с.
  4. Щербаков Я. І. Китайський буддизм та драма цзацзюй доби Юань (1271–1368). Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2017. 204 с.
  5. Амидаизм в Японии / Пер. с яп.; сост. А. Г. Фесюн. Москва : Издательство восточной литературы, 2018. 310 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Амідаїзм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Амідаїзм (дата звернення: 24.02.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
12.02.2020

Покликання на статтю