Автономія і гетерономія

Автоно́мія і гетероно́мія — 1) категорії онтології, що в найзагальнішому значенні позначають міру незалежності будь-якого явища від зовнішніх причин та впливів, а саме внутрішню зумовленість (автономія) або зовнішню зумовленість (гетерономія) певних властивостей, подій і процесів у чомусь сущому;

2) тенденції в розвитку філософського знання, які виражаються у прагненні обґрунтувати суще — через іманентно притаманні йому властивості та закономірності (автономія) або через зовнішню детермінованість цього сущого певною метафізичною підставою (Основа, Начало, Єдине, Логос, Ідея тощо).

Опозиція «автономія — гетерономія» не є вичерпною: неавтономність агента може зумовлюватися не лише певними обмеженнями, контролем інших, а й самообмеженням.

Історична довідка

У досократівському періоді античної філософії тривав пошук першоначала і сутності всіх речей, первинної матеріально-речової субстанції — вода (Фалес), повітря (Анаксимен), «апейрон» (Анаксимандр), вогонь (Геракліт), число (Піфагор), атом (Демокріт). У класичному періоді першопричина всього сущого вбачалася в інтелектуально-теоретичній сфері (Сократ, Платон, Аристотель); в елліністичному періоді — в принципах етико-практичного плану, нормах поведінки чи способі ставлення до навколишньої дійсності (Зенон, Епікур, Плотін).

У філософії Нового часу відбувся перехід від гетерономії до натуралізму. Ф. Бекон, Р. Декарт прагнули вивчати природу новітніми засобами, осягнути Творця за допомогою природного розуму. У контексті автономії особистості Ж.-Ж. Руссо аналізував взаємодію громадянина та держави, обстоював ідею загальної волі, яка неможлива без визнання моральної свободи людини.

В етиці І. Канта автономія — здатність суб’єкта усвідомлювати, що вимагає від нього мораль, діяти, не переслідуючи власні цілі, а керуючись об’єктивними та універсальними правилами поведінки, зумовленими тільки розумом. Натомість агенти є гетерогенними, якщо їхня воля перебуває під контролем інших, а дії не регулюються розумом. І. Кант дійшов висновку: автономія — підстава гідності людини і всякого розумного єства.

Пізніше, після І. Канта, в руслі раціоналізму виникають скептичні тенденції, які оголошують автономне знання догматизмом (Е. Ренан, К. Рудольф).

В автономістській установці формується статус філософського знання як виняткового, вищого. Цю претензію, яка заперечується або зовсім не визнається багатьма теоретиками дисциплін природничого знання, філософія зберігає в ряді випадків й донині, незважаючи на те, що вона давно перестала шукати метафізичні підстави буття.

Характеристика

Автономія передбачає здатність суб’єкта (агента) до самоврядування, тобто самостійних дій. Поняття автономії обґрунтовує наявність в об’єкта або явища іманентних власних закономірностей існування і розвитку. Як характеристика високоорганізованих, насамперед живих і соціальних, систем, автономія означає, що функціонування та поведінка таких систем визначається їхніми внутрішніми підставами, внутрішньою організацією та активністю і не залежать від впливу зовнішнього середовища. Виділяють автономію органічного життя відносно неорганічного, етичну автономію, культурно-персональну і територіальну автономію, автономію етносів, націй, цивілізацій.

Натомість гетерономія виводить суще не з нього самого, а з певної метафізичної підстави, трансцендентного сущого — того, що не підлягає чуттєвій верифікації (Основа, Начало, Єдине, Логос, Ідея тощо).

Отже, поняття автономія і гетерономія у широкому розумінні позначають, відповідно, внутрішню та зовнішню зумовленість певних властивостей, подій та процесів у конкретному сущому. Цей взаємозв’язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнє в явищі та його оточення, будь-якого сущого та його оточення) властивий для всього, що існує.

Значення

У політико-правому контексті поняття автономії та гетерономії стосуються міри державного суверенітету (зокрема у зв’язку з процесом глобалізації),що виражається в різних політичних та правових концепціях.

Поняття автономії відіграє важливу роль у різних галузях прикладної етики — біологічної, медичної, екологічної та ін., які інтенсивно розвиваються з кінця1960-х.

Актуальності набули питання про межі особистої та колективної автономії, наприклад, дискусії етичного і правового характеру про самогубство та евтаназію, зміни людиною своєї статі, клонування, проблеми сексуальних меншин тощо. У кожному з таких випадків складність проблеми полягає в тому, що розширення права індивіда вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж призводить до негативних соціальних наслідків (хай навіть у майбутньому).

Цитати

«Розумна істота має … розглядати себе як мислячу істоту (Intelligenz) (тож не з боку своїх нижчих сил), як таку, що належить не до чуттєво сприйманого, а до розумоосяжного світу; отже, в неї дві точки зору, з яких вона може розглядати себе і пізнавати закони докладання своїх зусиль, тобто закони всіх своїх дій: по-перше, оскільки вона належить до чуттєво сприйманого світу, вона може розглядати себе як підпорядковану законам природи (гетерономія); по-друге, оскільки вона належить до розумоосяжного світу,— як підпорядковану законам, котрі, як незалежні від природи, засновані не емпірично, а тільки в розумі.

Як розумна, отже належна до розумоосяжного світу, істота, людина може мислити причинність своєї власної волі, тільки керуючись ідеєю свободи; адже незалежність від визначальних причин чуттєво сприйманого світу (яку розум покликаний завжди приписувати самому собі) є свобода. З ідеєю ж свободи нерозривно повʼязане поняття автономії, а з цим поняттям — загальний принцип моральності…»

«Разумное существо должно … рассматривать себя как мыслящее существо (Intelligenz) (следовательно, не со стороны своих низших сил), как принадлежащее не к чувственно воспринимаемому, а к умопостигаемому миру; стало быть, у него две точки зрения, с которых оно может рассматривать себя и познавать законы приложения своих сил, т. е. законы всех своих действий: во-первых, поскольку оно принадлежит к чувственно воспринимаемому миру, оно может рассматривать себя как подчиненное законам природы (гетерономия) ; во-вторых, поскольку оно принадлежит к умопостигаемому миру, — как подчиненное законам, которые, будучи независимы от природы, основаны не эмпирически, а только в разуме.

Как разумное, стало быть принадлежащее к умопостигаемому миру, существо, человек может мыслить причинность своей собственной воли, только руководствуясь идеей свободы; ведь независимость от определяющих причин чувственно воспринимаемого мира (какую разум необходимо должен всегда приписывать самому себе) есть свобода. С идеей же свободы неразрывно связано понятие автономии, а с этим понятием — всеобщий принцип нравственности…»
— (Кант И. Основы метафизики нравственности. Москва : Мысль, 1965. Т. 4 (1). С. 226)

Література

  1. Hepburn R. W. Autonomy and Heteronomy // Honderich T. The Oxford Companion to Philosophy. Oxford, New York : OxfordUniversity Press, 1995. 1040 p.
  2. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Київ : Лібра, 1999. 487 с.
  3. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. Москва : АСТ ; Минск : Харвест ; Современный литератор, 2001. С. 14, 235.
  4. Судаков А. К. Автономия и гетерономия // Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р. Г. Апресяна, А. А. Гусейнова. Москва : Гардарики, 2001. 668 с.
  5. Мельникова В.Б. Автономия личности: обзор зарубежных подходов к проблематике // Психологические исследования. 2014. Т. 7, № 37. С. 9–21.
  6. Мікуліна М. М. Автономія особи: особисте і сімейне життя // Право і суспільство. 2016. Ч. 3. № 2. С. 51–55.
  7. Чайка Г. В. Автономія як складова психологічного благополуччя в сучасних дослідженнях // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України Т. VI Психологія обдарованості. 2017. Т. 6. Вип. 13. С. 294–304.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю:
Козловець М. А. Автономія і гетерономія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Автономія і гетерономія (дата звернення: 15.11.2019).