Фемінізм

Феміні́зм (лат. femina — жінка) — ідеологія, заснована на засадах та принципах рівності прав, можливостей, статусів чоловіків і жінок у всіх сферах суспільного життя, усунення дискримінації за гендерною ознакою; боротьбі із будь-якими проявами гендерної дискримінації; протидії насильству, спрямованому проти жінок; сукупність соціально-політичних, правових, громадських рухів, спрямованих на захист та розширення політичних, економічних, особистих та соціальних прав жінок, подолання гендерних стереотипів та усунення сексизму; комплекс політичних, філософських, соціологічних, психологічних та культурологічних теорій, що аналізує гноблення жінок в історичному контексті та шукає шляхи досягнення гендерної рівності.

Історична довідка

Уперше термін «фемінізм» використав французький філософ Ш. Фур'є в 1-ій третині 19 ст. Термін «феміністський» вперше зафіксовано в Оксфордському словнику англійської мови 1852.

Як громадський рух мав три етапи.

Перший етап

Перша хвиля (середина 19 ст. — 1960-ті рр.): боротьба жінок за виборче право і досягнення юридичного рівноправʼя чоловіків і жінок. Революції 19 ст. у Європі стали каталізатором боротьби жінок за свої права. Основною рушійною силою цього етапу був рух суфражисток (див. Суфражизм), що виник наприкінці 19 століття. Його метою було досягнення рівних виборчих прав для жінок та однакових прав на власність, вищу освіту, професійну зайнятість.

Характерні риси першого етапу:

географічна обмеженість, зосередження в розвинених країнах, зокрема США та Великій Британії;
організаційна активність, створення численних жіночих організацій;
ідеологійна різноманітність, виникнення ліберального (див. Фемінізм ліберальний) й соціалістичного напряму фемінізму;
використання у феміністичному русі традиційних і радикальних методів протесту;
зосередження уваги учасників феміністичного руху на проблемі рівності прав чоловіків та жінок у різних сферах суспільного життя;
на расовій основі певні розходження у поглядах між білими та темношкірими феміністками (зокрема, останні наполягали на необхідності більшої уваги в межах феміністичного руху до дискримінації расової);
основу соціальної бази феміністського руху складали білі жінки, які належали до середнього класу.

Головним досягненням цього етапу стало розширення політичних прав жінок: здобуття права голосу, на освіту та участь у виробництві.

Другий етап

Друга хвиля фемінізму (кінець 1960-х — кінець 1980-х рр.): перехід від боротьби за рівність прав до боротьби за рівність можливостей, від права обирати до реальної можливості самим бути обраним до владних структур. Поштовхом до її виникнення стало піднесення ліворадикальних рухів, що досягло свого піку під час студентської революції 1968. Ідеологічне підґрунтя — формуванням нових соціальних теорій.

Для цього періоду характерна значна диференціація та розширення тематики:

активізація різних напрямів фемінізму (ліберальний, марксистський, радикальний (див. Фемінізм радикальний), поява фемінології;
дискусії щодо гендерних проблем у науці та суспільстві;
глобалізація руху, поширення на більшість країн світу;
виникнення нових напрямів (за географічними, етнічними, релігійними, ідеологічними, методологічними та іншими ознаками).

Ключовим досягненням цього етапу стало розширення можливостей жінок: участь у політиці, професійній діяльності та карʼєрному зростанні.

Третій етап

Третя хвиля (від 1990-х) позначена усвідомленням природи конструювання гендерних ідентичностей. Ідеологічним підґрунтям цієї хвилі стала концепція «постфемінізму», у фокусі якої не рівність статей, а їхні відмінності (біологічні, соціальні та психологічні).

Третю хвилю фемінізму характеризує новий підхід до розуміння гендерної нерівності:

індивідуалізація досвіду (відмова від узагальненого образу жінки, врахування різноманітності жіночого досвіду залежно від раси, класу, сексуальності тощо);
зосередження на культурних конструктах (наприклад, на аналізі стереотипів та уявлень, що обмежують жінок);
розширення мети руху — боротьба не лише за права жінок, а й за справедливість у суспільстві загалом;
розвиток освіти, інвестування в освіту жінок для їхньої самореалізації.

Серед особливостей третьої хвилі:

поява різних течій та підходів;
співіснування з попередніми хвилями;
фокусування на можливостях жінок, а не на їхній ідентичності;
об’єднання досвіду різних жіночих груп;
акцент на суспільних трансформаціях для забезпечення прав усіх жінок.

Характеристика

Основні напрями

Серед основних напрямів феміністичної ідеології : ліберальний, марксистський, соціалістичний та радикальний.

Ліберальний фемінізм

Ліберальний фемінізм (фемінізм рівності) зародився у період Великої французької революції. 1792 у м. Лондоні М. Волстонкрафт (1759–1797; Велика Британія) опублікувала працю «Захист прав жінок». Висловлені у ній ідеї емансипації пізніше підтримали у своїх есе Г. Тейлор-Мілль (1807–1858; Велика Британія) та Дж. С. Мілль.

Базовий принцип ліберального фемінізму — принцип рівних прав і можливостей. Ліберальні феміністки виступали за суспільні реформи, розглядали політику соціальну як важливий інструмент у процесі надання жінкам доступу до цивільних прав та економічних можливостей. Основні вимоги ліберальних феміністок:

припинення правової, економічної та соціальної залежності жінок від чоловіків;
забезпечення свобод і можливостей в отриманні та вдосконаленні освіти;
підтримка відкритого змагального функціонування економічного ринку;
прийняття законів, які гарантували б рівність вибору та можливостей жінок, покращували б їх статус.

Представники ліберального фемінізму переконані, що для усунення гендерної нерівноправності немає потреби у радикальних змінах суспільства, достатньо дати змогу жінкам нарівні з чоловіками відігравати вагоміші суспільні ролі. Ця ідеологія зорієнтована в першу чергу на освічених представниць середнього класу, які мають певні економічні статки і рівень конкурентоздатності в суспільстві.

Марксистський фемінізм

Виводить гендерну нерівність і пригноблення жінки з природи капіталізму. Теоретичні основи цього різновиду фемінізму закладено у працях «Походження сім’ї, приватної власності і держави» Ф. Енгельса та «Жінка і соціалізм» А. Бебеля. У розвиток концепції марксистського фемінізму зробили внесок К. Цеткін, Р. Люксембург, О. Коллонтай.

Ключова «феміністична» ідея праці Ф. Енгельса полягає в тому, що суспільна нерівноправність жінки — наслідок не її біологічних властивостей (які практично не змінюються), а соціальних стосунків, які складаються в суспільстві історично, відповідно їх можна змінити. На думку прихильників марксистського фемінізму, саме розвиток приватної власності, що лежить в основі капіталістичного способу виробництва, породив не лише класову нерівність, а й економічну залежність жінки від чоловіка, започаткував економічну нерівність, залежність, політичне та побутове протистояння статей. Представники марксистського фемінізму вбачали подолання гендерної нерівності в боротьбі проти капіталізму і класової диференціації.

Соціалістичний фемінізм

Поєднує ідеї марксизму та фемінізму. На відміну від класичного марксизму, соціалістичні феміністки вважають, що гендерна нерівність є не лише результатом економічної експлуатації, але й впливу культурних, соціальних та психологічних факторів.

Основними відмінностями у підходах між соціалістичними та марксистськими феміністами є:

розширення поняття матеріальних умов, розуміння відтворення життя як важливої складової суспільства;
увага до ідеології, уявлення про гендери, сформованих у свідомості людей;
соціальна нерівність (класову й гендерну нерівність розглядають як взаємопов’язані); фокус на економічних причинах нерівності.

Соціалістичні феміністки розглядають ширший спектр факторів, що включають культуру, психологію та соціальні інституції.

Радикальний фемінізм

Базові засади радикального фемінізму сформовані в русі визволення жінок, який виник у США 1968 та у Франції 1970. Засновниця радикального фемінізму — К. М. Міллетт. Причину приниженого становища жінки радикальні феміністки вбачають у біологічній нерівності між статями. Дискримінацію жінки за ознакою статі вважають наслідком універсальної дії патріархату як системи домінування чоловіків над жінками, що проявляється як у приватному (домашнє насильство, обмеження жіночої свободи), так і в публічному житті (нерівність у доступі до влади та ресурсів). Радикали вважали, що для зміцнення патріархат використовує економічні, ідеологічні, законодавчі та емоційні ресурси. Однак, основним його ресурсом є фізичне насильство. Для підтримки функціонування патріархальної моделі управління чоловіки створили систему «добровільного підкорення», базовану на маніпулюванні почуттями, залежності, забезпеченні добробуту та безпеки.

Радикальні феміністки поставили перед собою дві мети:

1) змінити свідомість жінок, щоб вони усвідомили свою цінність та об’єдналися;

2) досягти жіночого сепаратизму, тобто відокремлення від патріархального суспільства.

Сучасний стан

Характерними рисами феміністичного руху на сучасному етапі є неоднозначність, широкий спектр базових ідей, підходів та напрямів. В епіцентрі уваги руху:

боротьба за гендерну рівність, пошук моделей органічної інтеграції жінок у соціополітичну систему;
усунення дискримінації за гендерною ознакою;
обґрунтування політичного характеру гетеросексуальних відносин (див. Гетеросексуальність);
подолання гендерних стереотипів та усунення сексизму;
відстоювання прав сексуальних меншин (ЛГБТ);
визначення шляхів емансипації жінок у всіх сферах життя.

Література

Jackson C. Feminist Visions of Development : Gender Analysis and Policy. London; New York : Routledge, 1998. 294 р.
Ameil В. Politics and Feminism: An Introduction. Maiden : Blackwell, 1999. 284 p.
Павличко С. Фемінізм. Київ : Основи, 2002. 322 с.
Конціцка Ґ. Фемінізм: ідеологія, теорія, практика (досвід Польщі та України). Львів : ПАІС, 2016. 199 с.
McLaren M. Women's Activism, Feminism, and Social Justice. New York : Oxford University Press, 2019. 278 p.