Уртит

Урти́т (від Луявр-Урт — саамської назви місця знахідки — Ловозерського гірського масиву, Кольський півострів, Росія), нефеліноліт лейкократовий — повнокристалічна лейкократова плутонічна гірська порода лужного ряду родини ультраосновних фоідалітів.

Уртит

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Різновиди
4 Поширення. Використання
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

Уперше уртит описав у 1896 геолог, дослідник Кольського півострова В. Рамзай (1865–1928; тепер Фінляндія).

Характеристика

Мінеральний склад (%): нефелін (70–90), клінопіроксен (10–20); другорядні мінерали: титаномагнетит, апатит та ін. Вторинні мінерали (содаліт, канкриніт, егірин або егірин-авгіт та ін.) можуть складати до 50 %. Структура крупно-, середньозерниста, іноді пегматоїдна, гіпідіоморфнозерниста. Текстура масивна, рідше — такситова. Колір — світло-сірий, світло-зелений, зеленувато-сірий.

Середній хімічний склад (% мас): SiO₂ — 43,71; TiO₂ — 0,58; Al₂О₃ — 26,63; Fe₂O₃+FeO — 3,53; MgO — 1,69; CaO — 5,02; Na₂O — 13,22, K₂О — 4,08. Утворює самостійні інтрузиви площею 0,1–2 км². Є складником комплексних масивів, де асоціює з лужними габроїдами і нефеліновими сієнітами або ультраосновними породами і карбонатитами.

Різновиди

У залежності від мінерального складу виокремлюють різновиди уртиту:

за вмістом піроксенів — діопсидовий, егіриндіопсидовий, фасаїтовий ;
за домішками другорядного мінералу — евдіалітовий, полевошпатовий.

Поширення. Використання

Рідкісна гірська порода. Трапляється у вигляді невеликих, часто листових тіл серед інших лужних порід. Виявлений у Росії (Кольський півострів, Східний Сибір), Середній Азії, Гренландії, Східній Африці та ін. З уртитом пов'язані родовища апатиту, титано-ніобієвих руд. Комплексна сировина у виробництві глинозему, цементу, соди, скла, фарфору, поташу, сульфату калію. Використовують для отримання штучного корунду.

Література

Ramsay W. Urtit, ein basisches Endglied der Augitsyenit-Nephelinsyenit-Serie // Geologiska Föreningen i Stockholm Förhandlingar. 1896. Vol. 18. Is. 6. P. 459–468. URL: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/11035899609445459
Le Bas M. J. IUGS Reclassification of the High-Mg and Picritic Volcanic Rocks // Journal of Petrology. 2000. Vol. 41. Is. 10. P. 1467–1470.
Deer W., Howie R., Zussman J. Rock-forming Minerals : in 5 vol. 2nd ed. London : Geological Society, 2001. Vol. 4A. 972 p.
Igneous Rocks. IUGS Classification and Glossary of Terms / Ed. by R. W. Le Maitre, A. Streckeisen, B. Zanettin et al. 2nd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 236 p.
Blatt H., Tracy R., Owens B. Petrology: Igneous, Sedimentary, and Metamorphic. 3rd ed. New York : W. H. Freeman, 2006. 530 p.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2013. Т. 3. 644 с.