Роменська фортеця
Роме́нська форте́ця — комплекс оборонних споруд, археологічна пам'ятка, м. Ромни Сумської області, Україна.
Зміст
Розташування і складники
Міститься в історичному центрі міста на високому правому березі р. Сули неподалік від впадіння у неї р. Ромен. Збудовано, ймовірно, на місці укріплень часів Давньої Русі. Складниками оборонного комплексу є замок і міська фортеця.
Історична довідка
Фортеця відома від 1604, коли Ромни у складі регіону Посулля потрапили під владу князів Вишневецьких. У документах 1618 згадано Старі й Нові Ромни. Історик О. Лазаревський вважав Старі Ромни укріпленим поселенням на городищі давньоруського Ромна, вперше згаданого у «Повчанні» Володимира Мономаха 1096, а Нові Ромни — передмістям.
Фортеця, збудована Вишневецькими, була дводільною і складалася з невеликої цитаделі, яку називали Замком, та загальноміських укріплень полігональних обрисів у плані, з 6-ма бастіонами. Це зафіксовано на картах Г. Л. де Боплана середини 17 ст.
1632 фортецю захопило Московське військо, 1633 її повернули Речі Посполитій. Завдані московитами руйнування виявилися настільки нищівними, що місто довелося засновувати наново. Укріплення відбудував до 1644 власник міста А Казановський (1599–1649; тепер Польща). 1644–1648 Ромнами володів князь Я. Вишневецький.
Замок займав вузький мисоподібний останець край високого берега річки. Чотирикутний у плані, завдовжки 250 м, завширшки від 50 до 100 м. Мав 4 наріжні башти. Із плато його сполучав вузький пересип із північного заходу, де стояла надбрамна башта. Замок, оточений оборонним валом із частоколом, мав численні підземні ходи, більшість — із виходом до річки. У них у середині 18 ст. переховувався один із гайдамацьких ватажків С. Гаркуша (1739; тепер Білорусь — після 1784; тепер Україна).
Після початку Хмельниччини від 1648 Ромни стали центром козацької сотні Миргородського, згодом — Лубенського полків. Тоді оборонна огорожа міста мала 4 надбрамні дерев'яні башти й складалася з сухого рову, земляного валу і частоколу. На початку 17 ст. на східних схилах надрічкового плато і частково на надзаплавній терасі понад р. Сулою з'явився район нової забудови, названий Пригородком. У середині 17 ст. його огороджено земляним валом з двома брамами. У другій половині 17 ст. фортеця занепала, особливо після руйнацій, завданих 1663 військом Речі Посполитої та 1668 — московськими стрільцями. Найбільші руйнування сталися під час Північної війни 1700–1721. 18.11.1708 у Роменській фортеці було розміщено штаб-квартиру короля Швеції Карла ХІІ. Основна частина шведського війська у той час дислокувалася поблизу м. Гадяча. Це спровокувало напад московитів на м. Ромни. У середині грудня 1708 частина московської армії виступила в напрямку м. Гадяча. Довідавшись про це, Карл ХІІ 16.12.1708 виїхав із м. Ромен до свого війська. 18.12.1708 московське військо без опору захопило беззахисне місто і винищило все його населення так само, як і в м. Батурині (див. Батуринська трагедія). Тіла убитих московити поскидали у р. Сулу.
Після завершення воєнних дій Роменську фортецю відбудовано, проте в останній третині 18 ст. вона втратила стратегічне значення і її почали руйнувати: у 1770-х знесено надбрамні башти, від 1785 фортечні вали почали розкопувати для виварювання селітри. Під час перепланування міста на засадах класицистичної регулярності у першій половині 19 ст. укріплення знесено.
Характеристика
На середину 18 ст. Роменську фортецю перетворено на неправильний шестикутник у плані з 5 п'ятикутними бастіонами й одним чотирикутним. Бастіони містилися на кутах фортеці та уздовж західного напільного боку, де не було природних перешкод. Ширину сухого рову доведено до 10–12 м, профіль валу — до нормативного (визначеного тодішніми правилами фортифікації), хоча на вершині валу й залишився дубовий частокіл як елемент архаїки. Фортеця мала 4 дерев'яні надбрамні башти зі звідними мостами через рів: Пригородську, Монастирську, Микільську, Житянську. Замок на той час утратив значення цитаделі і його укріплення не поновлювали. Тож наріжні башти та брами зникли, а територію стали використовувати як склади з коморами й іншими господарськими спорудами.
Тепер напрями фортечних валів і ровів простежуються у центрі міста, оскільки уздовж них було прокладено вулиці: Покровський узвіз, Соборна, Іллінська, Сіверянська, Василівський узвіз. Колишній Замок збережено як невелике городище на південь від Базарної площі, з крутими схилами й без ознак валів та бастіонів. Це городище як пам'ятку археології вважають дитинцем давньоруського Ромна.
Значення
Роменська фортеця є важливою і мало дослідженою військово-історичною пам’яткою. Її першорядне значення для збереження історичної пам’яті й плекання національної ідентичності полягає в тому, що тут 18.12.1708 сталася одна з великих трагедій української минувшини, співмірна з Батуринською, проте, на відміну від неї, — забута й належно не увічнена.
Цитата
Т. Шевченко писав про Роменську трагедію у містерії «Великий льох»:
«Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими…»Цит. за: Т. Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1: Поезія 1837–1847. С. 314.
Література
- Вечерський В. Роменська фортеця XVII–XVIII століть // Пам’ятки України: історія та культура. 1996. № 3–4. С. 40–41.
- Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування; Головкиївархітектура, 2002. С. 335–337.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ : [б. в.], 2011. С. 263–266.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Роменська фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Роменська фортеця (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.04.2025
