Республіка Алтай

Прапор

Герб

Респу́бліка Алта́й (рос. Республика Алтай), Алтай — суб’єкт Російської Федерації у складі Сибірського федерального округу.

Республіка Алтай (Республика Алтай)
Тип	республіка
Адміністративний центр	Горно-Алтайськ
Країна	Росія
Регіон країни
Площа (кв. км)	92900
Чисельність населення (тис.осіб)	218
Густота населення (осіб на кв.км)	2,3
Найбільші міста	Горно-Алтайськ
Адміністративні кордони	Тива, Хакасія, Алтайський край, Кемеровська область
Міжнародні кордони	Казахстан, Монголія, Китай (держава)

Географічне положення

Розташовано на півдні азійської частини Росії, у Сибіру.

Межує на сході з республіками Тива й Хакасія, на північному заході — з Алтайським краєм, на північному сході — з Кемеровською областю, на південному заході — з Казахстаном, на півдні — з Китаєм і Монголією.

Адміністративний поділ

Нараховують 11 муніципальних утворень: Горно-Алтайськ — місто республіканського значення, 10 районів, на території яких є 246 населених пунктів.

Територія — 92,9 тис. км².

Адміністративний центр — м. Горно-Алтайськ.

Історична довідка

Найдавніші поселення в долинах гірського Алтаю (стоянка Усть-Каракол в Онгудайському районі) датують другою половиною середини плейстоцену (282–33 тис. років тому). Згодом Алтай населяли представники пазирикської культури (8–2 ст. до н. е.), наприкінці 3 ст. до н. е. розпочався гуно-сарматський період історії регіону.

Територія сучасного Алтаю була частиною Жужанського каганату (4–6 ст.), Великого Тюркського каганату (із 6 ст.), створеного нащадками гунів (предків алтайців — тюркютів), входила до складу Великої Монгольської імперії (з 13 ст.), після розпаду якої на окремі держави була частиною таких монгольських держав, як-от Північної Юані та Джунгарського ханства — держави калмиків. Після падіння Джунгарської держави (1756) Північний Алтай приєднано до Російської імперії.

1922 утворено Ойротську автономну область у складі Алтайського краю з адміністративним центром у с. Улалі (1928 отримало статус міста, 1932–1948 назва — Ойрот-Тура).

У повоєнні роки Ойротську автономну область перетворено на Горно-Алтайську автономну область (1948), а її столицю та єдине місто перейменовано на Горно-Алтайськ (1948).

Після проголошення суверенітету (1990), колишню Горно-Алтайську автономну область названо Горно-Алтайською АРСР (з 1990), Горно-Алтайською РСР (з 1991) у складі Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, Республікою Гірський Алтай (з 1992) та Республікою Алтай (з 1993).

З 1997 має конституцію, державні символи — прапор та герб. Державні мови — алтайська й російська.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Рельєфу притаманні високі гірські хребти (найвища точка Алтаю та Сибіру — г. Бєлуха, 4 506 м), розділені глибокими неширокими річковими долинами та поодинокими розлогими міжгірськими улоговинами.

Мінерально-сиротовині ресурси представлені родовищами металів кольорових та рідкісних, заліза, вугілля, гірничо-хімічної сировини, рудного й розсипного золота, будівельних матеріалів, а також мінеральними водами.

Ґрунти

Для ґрунтового покриву характерна висотна поясність. Виділяють 3 ґрунтові пояси: лісостепові ґрунти низьких гір (висота до 600 м), гірські лісові ґрунти високих, середніх і низьких гір (на висоті 600–2500 м) та гірські тундрові, лугові, луко-степові ґрунти високогір’я (на висоті 1600–3500 м).

Клімат

Клімат континентальний помірний. Коротке, однак спекотне літо й довга морозна зима.

Середньорічна температура повітря в долинах — від 0 до +5 °C (найвища для Сибіру), у горах знижується до –6 °C.

Характерна значна строкатість у розподілі опадів — від 120 мм/рік у Чуйському степу до 920 мм/рік на березі Телецького озера (найбільша кількість припадає на літні місяці, переважно на липень, найменша — на січень).

Річки

Найбільші річки — Катунь (довжина — 688 км) та Бія (301 км) — зливаються на південному заході Алтайського краю та утворюють найбільшу в Сибіру р. Об.

Нараховують понад 20 тис. потічків (загальною довжиною близько 60 тис. км) і близько 7 тис. озер (загальною площею понад 600 км²), найбільше — Телецьке (площа — близько 231 км², глибина — до 325 м).

Загальний об’єм льодовиків — 57 км³.

Рослинний і тваринний світ

Рослинні ресурси — понад 2 тис. видів рослин, з яких 200 видів — ендеміки гір Алтаю. Близько 100 видів рослин належать до лікарських, їх використовують у фармацевтичній промисловості (ще більше видів — у народній медицині). Типовими представниками флори є рододендрон даурський, ялівець, жимолость, горобина, аґрус, малина.

Лісові ресурси зосереджені на площі близько 43 тис. км², за оцінкою — 700 млн м³, зокрема 600 млн м³ хвойних (модрина, кедр, ялиця, ялина, сосна).

Тваринний світ представлений ссавцями (80 видів), птахами (300 видів, близько 250 з них гніздяться), рибами (44 види), плазунами (7 видів), земноводними (2 види) і великою групою безхребетних.

Республіка Алтай — один із найкращих мисливських регіонів Західного Сибіру. Мисливська фауна налічує 33 види ссавців і 34 — птахів. Тільки у високогір’ях трапляються аргалі, бун (сибірський козел), ірбіс (сніговий барс), беркут, улар. На Чулишманському нагір’ї — північний олень, полювання на якого заборонено. Є рідкісні птахи, зокрема алтайський улар, балабан, беркут, могильник, орлан-білохвіст, журавель степовий, журавель-красавка.

У гірських річках водяться харіус, таймень, гольян, щипавка звичайна, у Телецькому озері — сиги.

Основні загрози й ризики у сфері природокористування

Найбільшого забруднення території завдали ядерні вибухи на Семипалатинському полігоні (27.08.1949, 24.08.1956). Серед інших джерел забруднення — Байконур (космодром).

Населення

Загальна кількість населення — 218 тис. осіб, густота — 2,35 особи/км² (2018, оцінка).

Склад населення за етнічними групами (2010, перепис): росіяни (56,6 %), алтайці (33,9 %), казахи (6,2 %), кумандинці та українці (по 0,5 %), німці (0,3 %) та інші. Серед представників нечисленних народів (челканці, кумандинці, тубалари), які володіють рідними мовами, алтайською і російською, поширена багатомовність.

У Республіці Алтай станом на 2019 діяло 57 релігійних організацій, зокрема 28 приходів і монастир Російської православної церкви, а також релігійні громади: 13 протестантських громад різних конфесій, 8 мусульманських, 4 буддійські, 2 старообрядницькі. Поширені різновиди ламаїзму й шаманізм. На початку 20 ст. виникла нова ідеологія «Біла віра» — бурханізм, в основу якої покладено елементи міфів алтайського народу. За результатами дослідження Інституту алтаїстики імені С. С. Суразакова (початок 2000-х), на території Алтаю (з охопленням населення всіх 10 районів та м. Горно-Алтайська) поміж вірян-алтайців частка бурханістів («біловірці») становила 81 %, православних християн — 10,7 %, шаманістів — 5,3 %, буддистів — 2,2 %. Поміж вірян-теленгітів частки зазначених релігійних груп становили, відповідно, 54,3 %, 27,8 %, 11,1 %, 4,2 %.

За віковими групами (2019, оцінка): до 14 років — 26,6 %, 15–64 років — 64,1 %, 65 років і більше — 9,3 %. За статевими групами: жінки (53 %), чоловіки (47 %).

За даними Управління Федеральної служби державної статистики в Алтайському краї та Республіці Алтай, у першому кварталі 2018 проти аналогічного періоду в минулому році в Республіці Алтай народжуваність збільшилася на 4 %. Середній показник народжених на 1 тис. жителів становив 15,3 особи. Природний приріст населення за цей період збільшився на 26,3 %.

Рівень урбанізації — 29 %. Єдине місто — Горно-Алтайськ (63 тис. осіб).

Господарство

Промисловість

Промисловість, переважно видобувна та переробна (деревообробна, легка, харчова й текстильна галузі, окремі підприємства гірничодобувної і кольорової металургії), розвинена слабко. Практично вся виробнича сфера представлена малим бізнесом.

Структура промислового виробництва (2018, оцінка:) харчова промисловість — 31,4 %; енергетика — 21,2 % і видобуток корисних копалин — 21,8 %.

Сільське господарство

Основою економіки є галузі сільського господарство (садівництво, тваринництво, вирощування кормових культур, гречки посівної). Вартість продукції сільського господарство у 2,9 раза перевищує вартість продукції обробної промисловості (2013).

Домінує тваринництво (79,4 % вартості продукції, 2014). Розвинене розведення овець, кіз, коней, пантове оленярство, бджільництво. Близько 50 % худоби зосереджено в особистих підсобних господарствах, 32 % — у фермерських господарствах, 18 % — у сільськогосподарських організаціях.

Сфера послуг

Сфера послуг є однією з найбільш перспективних підсистем в економіці Алтаю, її внесок у внутрішній валовий продукт становить близько 60 %. Переважно представлена гуртовою і роздрібною торгівлею, ремонтом автотранспортних засобів, мотоциклів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (15 %); державним управлінням і забезпеченням військової безпеки, обов’язковим соціальним забезпеченням (32 %); освітою (16 %).

Алтай щороку відвідує близько 1 млн туристів — найпоширеніші пізнавально-екскурсійні подорожі з відвідування природних та історичних об’єктів, найбільш привабливим із яких є Телецьке озеро. Відпочинок туристів забезпечують понад 700 колективних засобів розміщення загального призначення.

Транспорт

Географічні особливості зумовили розвиток автомобільного (90 % усіх видів перевезень) та авіаційного транспорту. З півночі на південь проходить федеральна автомобільна траса Р-256 «Чуйський тракт». Столиця Алтаю пов’язана автобусним сполученням з усіма райцентрами.

Залізничного й річкового транспорту немає.

Наука, освіта, культура

Наука і освіта

Працюють Горно-Алтайський державний університет, Інститут алтаїстики імені С. С. Суразакова (обидва — у м. Горно-Алтайську), підрозділи Сибірського відділення Російської академії наук.

До системи освіти входять заклад вищої освіти (Горно-Алтайський державний університет); 9 професійних освітніх організацій; 178 дошкільних освітніх установ; 179 загальноосвітніх шкіл; 3 спеціальні (корекційні) освітні установи; 27 установ додаткової освіти.

Культура і мистецтво

Функціонують Національна бібліотека Республіки Алтай імені М. В. Чевалкова, Республіканська дитяча бібліотека (обидві — у м. Горно-Алтайську) та інші.

Діє Національний музей Республіки Алтай імені А. В. Анохіна, Національний театр Республіки Алтай імені П. В. Кучіяка (обидва — у м. Горно-Алтайську), різноманітні творчі колективи.

Відбуваються республіканські, міжрегіональні й міжнародні заходи: Ел-Ойин (національне алтайське спортивне свято за участі фольклорних груп), Курултай оповідачів, хореографічний фестиваль-конкурс до Міжнародного дня танцю тощо.

Спорт

Культивують атлетику легку, лижні перегони, футбол, волейбол, гирьовий спорт, атлетику важку, класичну (греко-римську) боротьбу, самбо, бокс, шахи.

1980 у с. Усть-Кані відбулися перші Малі літні Олімпійські ігри, згодом стали проводити Малі зимові Олімпійські ігри, що активізували розвиток масового спорту.

Працюють 16 дитячо-юнацьких спортивних шкіл; 2 спортивні школи олімпійського резерву; 2 клуби фізичної підготовки; школа вищої спортивної майстерності; школа адаптивної фізкультури.

Найбільші спортивні споруди: басейн, стадіони «Спартак» і «Динамо», центр спортивної акробатики (усі — у м. Горно-Алтайську), спортивний зал для занять художньою гімнастикою та Льодовий палац у с. Маймі.

Література

Физико-географическое районирование СССР / Под ред. Н. А. Гвоздецкого. Москва, 1968; Горный Алтай / Под ред. В. С. Ревякина. Томск, 1971.
Почвы Горно-Алтайской автономной области. Новосибирск, 1973.
Молчанова О. Т. Топонимический словарь Горного Алтая. ГорноАлтайск, 1979.
Екеев Н. В., Кичекова Б. Ю. Религиозность коренного населения Республики Алтай (традиционные и новые факторы) // Этносоц. процессы во внутренней Евразии / Под ред. Ю. В. Попкова, А. П. Коновалова. Новосибирск; Семей, 2008. Вып. 9.
Екеев Н. В. Об этнической и религиозной идентичности современных алтайцев: традиционные и новые факторы // Панорама Евразии. Уфа, 2008. № 4 (4).
Екеева Н. М. Культура и религиозные воззрения народов Республики Алтай // Вестник Томского гос. ун-та. 2013. № 3 (23).

Автор ВУЕ

А. С. Івченко

Покликання на цю статтю: Івченко А. С. Республіка Алтай // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Республіка Алтай (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.07.2021