Альви


А́льви (давньоісл. álfar, одн. álfr) — у скандинавській міфології природні духи, категорія персонажів нижньої демонології. Суголосні германським ельфам та кельтським сидам. Їх уявляли як вічно молодих істот, що знаються на магії

Характеристика

У «Старшій Едді», або «Едді Семунда» («Edda Sæmundar»), збірці скандинавських міфологічних та героїчних пісень (9–11 ст.), яка дійшла до нас у давньоісландському рукописі 13 ст., альви — чарівний народ, молодші божества, духи природи, повітря, стихій. Вони мають людську подобу й протиставляються вищим богам — асам (текст містить постійну формулу «аси та альви»). Їх ототожнюють із богами-ванами й карликами-двергами (цвергами).

Поява альвів тісно пов’язана з історією становлення світу. Космогонічні мотиви містить і оповідь про створення асами перших двергів Модсогніра та Даріна. Їх було створено з крові Бриміра та кості Блаïна (ймовірно, обидва імені — це інші імена прадавнього велета Іміра, з тіла якого будується світ: з крові — море, з кісток — гори тощо). Решту двергів створено із землі, що суголосно світовим мотивам ліплення людей із землі чи глини з обов’язковим вкрапленням божественного елементу.

Дверги живуть у землі й камінні та бояться світла: сонячне проміння перетворює їх на камінь.

Князем альвів, як зазначено в «Сказанні про Велунда», є великий коваль Велунд (Воланд). З поширенням християнства його почали вважати одним із демонів (його ім’я згадується в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»). Альви постають у «Старшій Едді» як пращури людини — Ловара, що є опосередкованою вказівкою на шлюби між альвами й людьми.

У «Молодшій Едді», або «Снорровій Едді» («Snorra Edda») — збірці поетичних правил, своєрідному підручнику для скальдів (давньоскандинавських поетів) із цитатами стародавніх пісень та прозовим коментарем до скандинавської міфології, впорядкованому у 1222–1223 письменником та історіографом С. Стурлусоном (Ісландія), альви поділяються на світлих і темних. Світлі живуть в одному з дев’яти світів — Альвгеймі (давньосканд. Álfheimr, букв. — земля альвів), інша назва — Льюсальвгейм (Ljusalfheim), на південь від святилища богів Асгарда. Альвгейм описується як незрівнянний небесний світ, його населення — повітряні яскраві істоти, чарівники, доброзичливі до людей, чудові музиканти, які можуть встановлювати гарну погоду й зовні прекрасніші, ніж саме сонце.

У «Старшій Едді» сонце має безпосередній стосунок до альвів, його назва — Альврьодулль (староісланд. Alfröðull, букв. — Світило альвів). Воно є добрим світилом лише для світлих альвів, які звуть його «Кругом Пресвітлим». Дверги прозвали Сонце «Другом Дваліна», що є алюзією на здатність світила перетворювати двергів на камінь (Двалін — ім’я дверга).

Антиподом до Альвгейму є Свартальвгейм (давньосканд. Svartalfheim — букв. — Дім чорних альвів) — світ темних альвів, карликів, розташований під землею. В еддичних текстах темні альви згадуються частіше, ніж світлі.

За «Молодшою Еддою» аси створили карликів із червів, що з’явилися в м’ясі першовелетня Іміра, з якого було зроблено землю людей — Мідгард. Вони наділили їх людським розумом та подобою, однак залишили жити в землі й камінні.

Альви курганів і пагорбів, ймовірно, — плем’я мертвих. Імена темних альвів вказують на їх дотичність до простору смерті: Даїн (Dainn) означає «Мертвий», Нар (Nár) — «труп», Блеїнн (Bláinn) — «темно-синій, чорний» («чорний, як смерть»).

Культ альвів — один із найархаїчніших (культ померлих мешканців курганів сягає Кам’яної доби). У «Сазі про Кормака» (староісланд. «Kormáks saga») поета, скальда середини 10 ст. К. Егмундарсона (Ісландія) тяжкопораненому чоловікові радять задля одужання окропити пагорб кров’ю бика й залишити там для альвів плоть цієї тварини, що свідчить про традицію жертвопринесень.

Темні альви — наймайстерніші ковалі й ремісники, вони створили найвеличніші скарби богів: молот Мйольнір, намисто Брісингамен, золоте волосся Сіф, спис Гунгнір, корабель Скідбладнір тощо. Із бджолиного меду та крові мудреця Квасіра дверги приготували священний мед поезії, яким боги мастили губи немовляті — майбутньому поетові. Викувана ними зброя наділяє її власника невразливістю й непереможною силою. Водночас карлики є хранителями усіх багатств у надрах землі. Однак, на відміну від світлих альвів, вони не дуже доброзичливі до людей.

Значення

Міфологічні уявлення про альвів позначилися на мовах, ономастиці й культурах германо-скандинавських народів та дали поштовх до розвитку окремого літературного жанру — фентезі.

Література

  1. Мифологический словарь / Под ред. Е. М. Мелетинского. Москва : Советская энциклопедия, 1990. 672 с. URL: https://www.dropbox.com/s/ra0gm961of2ybi3/Мифологический словарь Е. М. Мелетинский (гл. ред.) 1990.PDF
  2. Освальд Бургардт (1891–1947). Старша Едда: Виправа по молот // Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі / Упоряд. і авт. передм. М. Н. Москаленко. Київ : Дніпро, 1995. 693 с.
  3. Anderson R. B. Norse Mythology: Myths of the Eddas. Honolulu : University Press of the Pacific, 2003. 476 р.
  4. Старшая Эдда. Песни о божествах. Скандинавский эпос / Пер. с древнеисландского С. Свириденко. 4-е изд. Москва : Ленанд, 2016. 384 с.

Автор ВУЕ

О. В. Наумовська

Покликання на цю статтю:
Наумовська О. В. Альви // Велика українська енциклопедія. URL: http://vue.gov.ua/Альви (дата звернення: 17.06.2019).