Ортинський, Іван

Орти́нський, Іва́н (20.01.1922 с. Погірці, тепер Самбірського району Львівської області, Україна — 23.05.2012, м. Енсдорф, земля Саар, Німеччина) — церковний діяч, священник Української греко-католицької церкви (УГКЦ), богослов, історик Церкви, доктор богослов’я (з 1972).

Ортинський, Іван
Народження	20.01.1922
Місце народження	Погірці
Смерть	23.05.2012
Місце смерті	Енсдорф
Місце поховання	Енсдорф
Місце діяльності	Італія, Німеччина
Напрями діяльності	душпастирство, богослов'я, історія релігії в Україні
Традиція/школа	греко-католицизм

Життєпис

Закінчив Львівську гімназію (1939). Перед початком Другої світової війни відбув до Італії, де продовжив навчання: у Салезіанській малій семінарії в м. Івреа (1939‒1943), у Салезіанському домі освіти в м. Фольїццо (1944–1947, обидва міста — в обл. П'ємонт).

У серпні 1942 вступив до новіціату отців-салезіанців у м. Турині.

Від 1946 — гід, а в 1949–1963 — координатор бюро екскурсій катакомбами Святого Калліста (пам’ятка, розташована біля Аппієвої дороги в м. Римі була віддана під опіку салезіанців). Вічні обіти склав у серпні 1947.

Упродовж 1963–1972 викладав у Папській українській малій семінарії в Римі, одночасно навчався у Папському університеті Урбаніанум (1964–1970).

Висвячений на священника єпископом Іваном Бучком 14.04.1968.

Від 1972 служив у Німеччині: парох у м. Інгольштадті (1972‒1977), помічник пароха кафедрального собору Мюнхена (1977), парох храму Святого Михаїла в Розенгаймі (1977‒1980), духівник у жіночому монастирі в м. Шледорфі (1980–1983; усі міста — земля Баварія), душпастир в українській католицькій місії в Рауенберзі (1983–2003; земля Баден-Вюртемберг), парафії УГКЦ в м. Франкфурті-на-Майні (1986–1989; земля Гессен).

Ініціював створення у салезіанському осередку в м. Рауенберзі благодійної організації для допомоги українцям (діє дотепер).

У 2003 залишив душпастирську працю, переїхав до монастиря в м. Енсдорфі. Переніс складні операції. Похований на міському салезіанському цвинтарі.

Праці

Під час душпастирської праці у греко-католицьких громадах Німеччини опікувався укладанням різноманітної й чисельної духовної літератури для українців діаспори, а особливо — для вірян України. Автор понад ста книг, через які прагнув укріпити християн у вірі, передати їм необхідні катехитичні знання (див. Катехизація) та відомості з історії християнства й Церкви в Україні.

Глибинним змістом «посланництва» України, її місійної ролі вбачав єднання католиків із православними, «порозуміння між Сходом і Заходом». З цього погляду підходив до історіософії розвитку християнства на вітчизняних теренах, вказував, що «ключі християнської Європи знаходяться в Україні». Заявляв, що основи єдності християнства «ще не зірвано повністю і всеціло», а сама відсутність церковної єдності є великою трагедією України. Наставляв віднаходити шлях до такої єдності спільними зусиллями Церков. У богословських розвідках виокремлював ознаки правдивої Христової Церкви, до якої слід прагнути; наголошував, що вимога «бути одно» виходила від самого Ісуса Христа.

Найзначущою історико-релігійною книгою отця доктора є «Хрищення, Хрест та харизма України» (1988). Тут автор у контексті ранньої історії християнства в Давній Русі розглядав процеси становлення й розвитку київського християнства, вказував на його занепад після краху державності. Наголошував значимість в українській історії Берестейської церковної унії 1596, зокрема у прагненні «ступати слідами засновників християнства в українському народі», «відновити тісніше пов’язання з Римом», а також для розбудження приспаної національної свідомості.

Низка праць присвячені питанням стану християнства в сучасному світі: «Буття та майбуття християнської віри» ([б. р.]), «Бог нас чекає нині» (1998), «Сучасна людина і питання існування Бога», «Де вороття?», «Шлях правди і життя» (усі три — 1999), «Христос і сьогодні для мене» (2000) та ін. Вказував на секуляризацію свідомості людини під впливом новітніх технологій і можливостей, зміни способу життя («покладаючи всі свої надії на поступ науки і техніки…, людина звужує свої зацікавлення та прагнення у цьому житті, … шукає щастя, сповнення всіх жадань очікує на землі. Небо їй стає непотрібним»), висновував не тільки про кризу Церкви та релігійної віри, але й екзистенційних цінностей. Зазначав, що боротьба проти релігії й Бога у сучасному світі «йде іншими дорогами, більш рафінованими та більш культурними та цивілізованими».

Висловлював сміливі, як для священнослужителя, міркування про амбівалетні, зокрема й позитивні аспекти секуляризації (як чинника, що спонукає релігію віднайти себе у сучасних реаліях, а християн — «до замислення та до нової обновленої дії», звернення до правдивих засад людського існування). Розрізняв секуляризацію (явище, яке в собі має ідею визволення, звільнення від догм) та секуляризм (ідеологію, тоталітарну й нетерпиму «нову систему світу»). Навйвиразнішим втіленням останнього вважав марксистську ідеологію та комунізм. До виявів секуляризму богослов відносив також релятивізм та позитивізм (виключення усіх інших шляхів та можливостей пізнання дійсності, окрім наукових).

Причини «Голгофи» українського народу вбачав передусім у зникненні провідної верстви, «яка б оживляла народ в його законних та правильних стремліннях», «отих, хто творив би щільний та твердий осередок, який давав би українському народові ясну та далекосяжну орієнтацію». За відсутності чільного авангарду та відповідної рушійної сили український народ «падав у культурну, політичну, духовну та церковну безперспективність».

Своєю головною метою Іван Ортинський вважав викриття фальшованого писання історії України, нагло спотвореного викладу історичних подій. Підкреслював, що «жодна історіографія не потерпіла так сильно від лжі, як історія України». Лише через усунення всіх маніпуляцій і перекручень та осягнення «терену дійсності» уможливиться збагнути «смисл та завдання, яке припало українському народові».

Багато міркував про християнське виховання молоді, досвід отців-салезіан та його застосування в українській спільноті («Українська молодь на перехресті двох шляхів», 1976; «Авангард християнського благовістя», 1990; «Під Твою милість прибігаємо», 1995; «Проект “Дон Боско”», 1997).

Визнання

Вибрані твори з творчого здобутку Івана Ортинського під назвою «Християнство в його виявах і сьогочасних проблемах» опубліковано 2014 Відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.

Багата й різнотемна богословсько-релігієзнавча спадщина о. Івана ще потребує глибокого аналітичного осмислення.

Праці

Христова Благовість у часі, що гряде. Львів : Стрім, 1997. 27 с.
Хрищення, Хрест та харизма України. Рим; Мюнхен; Фрайбурґ : Видавництво ОО. Салезіян, 1988. 201 с. https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/8416/file.pdf
Стрижень українського буття. Рим; Мюнхен; Фрайбурґ : Видавництво ОО. Салезіян, 1991. 182 с.
За єдність Церкви і народу. Рим; Мюнхен; Фрайбурґ : Видавництво ОО. Салезіян, 1991. 89 с. https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23467/file.pdf
На шлях істини. Фрайбурґ; Рим : Видавництво ОО. Салезіян, 1992. 82 с.
Під знаменням берестейської події (Дух Берестейської Унії 1595-96). Мюнхен : [б. в.], 1993. 95 с.
Бог і Україна. Львів : Атлас, 1997. 205 с.
Сучасна людина і питання існування Бога. Львів : [б. в.], 1999. 238 с.
Отець Іван Ортинський. Християнство в його виявах і сьогочасних проблемах. Вибрані твори. Київ : Українська асоціація релігієзнавців, 2014. 904 с.

Література

У Німеччині помер відомий український священик-салезіянин Іван (Ортинський) // RISU. Релігійно-інформаційна служба україни. 2012. URL: https://risu.ua/u-nimechchini-pomer-vidomiy-ukrajinskiy-svyashchenik-saleziyanin-ivan-ortinskiy_n56796
Отець Іван Ортинський. Некролог // Салезіяни Святого Івана Боско, УГКЦ. 2020. URL: http://sdbua.net/new/2020/05/23/otets-ivan-ortynskyi/
Колодний А. Богословсько-релігієзнавчий спадок отця Івана Ортинського // Світогляд. 2015. № 1 (51). С. 62‒67. URL: https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2015-10-1/svitoglyad-2015-1-12-kolodniy.pdf
Колодний А. Християнство в його виявах і сьогочасних проблемах (за Іваном Ортинським) // Українське релігієзнавство. 2015. № 73. С. 62‒71.

Автор ВУЕ

А. М. Колодний

Покликання на цю статтю: Колодний А. М. Ортинський, Іван // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ортинський, Іван (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.08.2024