Онацький, Никанор Харитонович

Она́цький, Никано́р Харито́нович (псевдонім — Смолюк; 09.01.1875, хутір Хоменкове, тепер село Роменського району Сумської області, Україна — 23.11.1937, урочище Триби поблизу м. Полтави, тепер Україна) — художник, поет, драматург, мистецтвознавець, знавець етнографії, фотографії, археології, пам’яткоохоронної та музейної справи.

Онацький, Никанор Харитонович
Псевдоніми	Смолюк
Народження	09.01.1875
Місце народження	Хоменкове
Смерть	23.11.1937
Місце смерті	Полтавська область
Alma mater	Російський державний художньо-промисловий університет імені С. Г. Строганова, Одеський художній фаховий коледж ім. М. Б. Грекова, Академія мистецтв імператорська
Напрями діяльності	образотворче мистецтво, викладацька справа, література, етнографія, археологія, пам’яткоохоронна та музейна справи

Життєпис

Народився в сім’ї козака-хлібороба.

1891 закінчив Гадяцьку повітову школу. 1899–1900 навчався в Строганівському училищі технічного малювання в м. Москві (тепер Російський державний художньо-промисловий університет імені С. Г. Строганова, Росія); 1900–1905 — в Одеському художньому училищі Товариства витончених мистецтв (тепер Одеський художній фаховий коледж ім. М. Б. Грекова) у вчителів К. Костанді, Г. Ладиженського. Отримав диплом вчителя малювання та чистописання. 1905 за дозволом волосного старшини козаків Гадяцького повіту вступив до Академії мистецтв імператорської (де навчався в майстерні І. Рєпіна).

Через події революції 1905–1907 та переслідування влади повернувся на батьківщину. Від 1906 проживав у м. Лебедині, викладав у чоловічій, а від 1910 одночасно в жіночій гімназіях. Учасник українського національного руху, засновник Шевченківського гуртка (1908).

1913 переїхав до м. Сум. Викладав образотворчі дисципліни в реальному училищі (від 1917 — трудова школа), жіночій гімназії та організованій при ній недільній школі малювання та живопису; одночасно в кадетському корпусі (1916–1918), Сумських радянських командних курсах (з 1919), Сумській військовій школі (до 1924).

За наказом Повітового відділу інспектури наросвіти, від 01.03.1920 — завідувач секції образотворчих мистецтв і одночасно — організатор та директор Сумського округового художньо-історичного музею (відкрито для відвідувачів у жовтні 1922).

1925–1933 викладав теорію мистецтв у Сумському педагогічному технікумі (від 1930 — Інститут соціального виховання; див. Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка).

1926 на пленумі Всеукраїнського археологічного комітету Онацького обрано уповноваженим у справі охорони пам’яток старовини, мистецтва та природи на Сумщині.

Член Асоціації художників Червоної України (з 1929).

01.01.1932 з метою уникнути переслідувань з боку влади звільнився з музею за власним бажанням.

1933 переїхав до м. Полтави, працював завідувачем відділу етнографії (згодом відділ феодалізму) Полтавського краєзнавчого музею (1934–1935).

Навесні 1934 відбув понад 40 діб ув’язнення в м. Харкові у справі музейних співробітників. 1935 звільнено з роботи як колишнього есера, ув’язнено вдруге. У червні 1936 карну справу припинено, митця звільнено з-під варти.

04.09.1937 заарештовано втретє. Постановою особливої трійки при управлінні НКВС по Полтавській області від 17–19 листопада засуджений до розстрілу за «контреволюційну діяльність та участь в контреволюційній націоналістичній організації». Вирок виконано 23.11.1937.

26.09.1956 реабілітовано (посмертно) за «відсутністю складу злочину».

Діяльність

1914 організував Першу виставку картин місцевих та іногородніх художників, у якій взяли участь митці України та Росії. Представив 190 творів, зокрема 53 власні картини.

Учасник громадсько-культурного життя Сумщини: член товариства «Просвіта» (з 1917), Української партії соціалістів-революціонерів (1917–1919).

Під час революційних подій 1917–1921 очолював комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі Сумської народної освіти. Врятував від пограбування колекції в залишених маєтках родин Голіциних, Прянишникових, Харитоненків. За його сприяння збережено націоналізовану 1919 мистецьку колекцію О.-Г. Гансена (садиба М. Сумовської, м. Суми).

Завдяки Онацькому зібрано понад 2600 предметів старовини, що увійшли до створеного 1920 Сумського округового художньо-історичного музею.

З метою поповнення музейного фонду виїздив у відрядження до міст Москви, Ленінграда (тепер м. Санкт-Петербург), Харкова. Співпрацював з Всеукраїнською академією наук, публікував матеріали про колекцію в збірнику «Український музей».

У 1920-х брав участь в археологічних експедиціях під керівництвом М. Макаренка в містах Охтирці (урочище Монастирище) та Тростянці, с. Славгороді (усі — Сумська область).

1926 очолив комісію зі встановлення в м. Сумах пам’ятника Т. Шевченку за проєктом І. Кавалерідзе (зруйновано 1956).

1928 заснував першу в м. Сумах художню студію (працювала при музеї), де викладав живопис, рисунок, теорію мистецтв. Серед учнів Онацького були художники М. Лисенко (1906–1972), С. Луньов (1909–1978; обидва — тепер Україна).

Автор статей з педагогіки («Ліквідація неписьменності і освіта на селі», 1924; «Письмо в школі», 1927 та ін.), мистецтвознавства («Українські вишивки»; «Українські килими», обидві — 1922; «Українська порцеляна», 1931 тощо), краєзнавства («Вивчаймо рідний край. Про утворення окружного краєзнавчого комітету», 1927), музеєзнавства («Сумський художньо-історичний музей», 1927; «Організація мережі кореспондентів Сумського музею», 1929 тощо), етнографії («старовинні кахлі Сумщини», 1927, 1931; «Межигірські фаянсові вироби», 1922 та ін.), історії («Селянський революційний рух на Сумщині в 1905 році», 1930).

Художня творчість

У картинах втілено риси українського мистецтва другої половини 19 — початку 20 ст. Зазнав впливу символізму («Пісня променю останньому», 1926; «Бузок», 1935). Портрети («Автопортрет», 1906, 1916, 1923, 1935; «За книгою (Дружина)», 1915), пейзажі вирішено в імпресіоністичній манері (див. Імпресіонізм) з кольоровими тінями.

Збирав і досліджував опішнянську кераміку, вивчав етнографію. Це сприяло пошукам власної образотворчої мови.

У 1920-ті працював на замовлення над композиціями листівок для текстів «Інтернаціоналу», ескізами оформлення сцени з алегоричними мотивами для Палацу пролеткульту в м. Сумах.

Спадщина Онацького налічує близько 400 творів, які зберігають у музеях міст Сум (основна колекція), Харкова, Полтави, Лебедина, Канева, Луганська, приватних зібраннях.

Виставки

Експонував свої твори на Першій українській артистичній виставці 1911–1913 (м. Київ, м. Полтава); Першій виставці картин місцевих та іногородніх художників (1914, м. Суми).

Посмертні персональні виставки відбулися 1971, 1972, 1975 в Харківському, Сумському, Лебединському, Полтавському художньому музеях; 1995 — Канівському музеї-заповіднику Т. Шевченка.

2016–2018 тривала пересувна виставка «Становлення музейної справи на Сумщині. Никанор Онацький: історія, факти, документи, творчість» у містах Шостці, Глухові, Путивлі, Охтирці, Ромнах, Лебедині, Конотопі.

2017 Сумський художній музей ім. Никанора Онацького організував виставку «Ми йшли в життя окремими шляхами…» до 80-річчя від дня загибелі митця.

Літературна творчість

1906 опублікував перший вірш «Погук» у журналі «Рідний край». Друкував поезії в літературних альманахах: «З неволі», «Терновий вінок», «Розвага», поетичній антології «Українська муза».

Автор оповідань («Родовитий голос», Мудрий секретар», «Відновилось»; усі — 1924), п’єс («Новий світ», 1930; «У тієї Катерини, 1930, опубліковано 1933), публіцистичних статей («К. Євлампієв», 1922; «До наших сількорів і робкорів», 1924; «На батьківщині І. Рєпіна», 1936 та ін.) тощо. Переклав твори Г. Гейне «Гірський голос» і «Кохання й зорі».

Нагороди та визнання

Почесна відзнака за викладання методики малювання на педагогічній виставці (м. Харків; 1913).

1985 в Сумському художньому музеї відкрито постійну меморіальну кімнату Онацького.

28.12.1994 Постановою Кабінету Міністрів України Сумський художній музей названо ім’ям митця.

2020 в с. Хоменкове встановлено пам’ятний знак.

Цитати

«Гуртова»
Всіх забрала нас недоля
До цієї хати,
Порівняла нас неволя
Та залізні ґрати.

Будем торби лаштувати
В далеку дорогу.
Будем бруком маршувати
Та нога у ногу.

Набирають паровози
Гарячої пари.
Розійдемось, розвіємось,
Як ті чорні хмари.

Хто на південь, хто на північ,
А хто аж до сходу.
Будем їхати ночами
З ранку й до заходу,

А там далі пароплави,
Дехто на підводах,
А хто плавом на човниках
У Сибірських водах.

Той на вільне, той в концтабір
У лісах і горах.
Місця буде всім доволі,
У диких просторах.

Будем жити й працювати,
Виглядати долю,
Щоб нас знову повернули
На вільную волю.
Цит. за: Онацький Н. Вірші з тюремного зошита // Бібліотека української літератури. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=17309

«Осінь»
Листя жовте, листя в’яле
Опадає, шелестить,
Вітер лютий, вітер буйний
То голосить, то свистить.

Ліс спустілий, ліс змарнілий,
Замираючи, шумить,
Хмари чорні, хмари тяжкі
Оповили всю блакить.

Птаство вільне, птаство бистре
В вирій на зиму летить,
В полі чистім, в полі дикім
Гайвороння лиш кричить.

Пугач хмурий, пугач хижий,
Не вгаваючи, гука, —
Криком віщим, криком гучним
Сум глибокий виклика.
Цит. за: Онацький Н. Осінь // Бібліотека української літератури. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=17299

Твори

Новий світ. Київ : Держвидав, 1930. 35 с.
«Сестро мила, ясна зоре», «До сусіда по камері»: вірші з-за грат // Україна. 1988. № 35. С. 10–11.
«Пісня», «До сусіда по камері», «Ніч, затихли зойки, муки...» // Біль. Львів : Клуб репресованих, 1990. С. 61–62.

Праці

Сім років існування Сумського музею // Сумська округова інспектура Наросвіти, *Сумський художньо-історичний музей. Суми : Суми — друк, 1927. 15 с.
Сумський художньо-історичний музей // Український музей. 1927. Вип. 1. С. 238–241.
Знахідка старовинних кахель у с. Краснопіллі на Харківщині // Записки всеукраїнського археологічного комітету. 1930. Т. 2. С. 301–304.
Межигірський фаянс. Суми : Плуг і молот, 1931. 10 с.
Українське гутницьке шкло. Суми : Плуг і молот, 1931. 10 с.
Українська порцеляна. Суми : Плуг і молот, 1931. 10 с.

Література

Ступак Ю. Видатні художники на Сумщині. Xарків : Прапор, 1969. С. 35–37.
Рубан В. Український портретний живопис другої половини XIX — початку XX ст. Київ : Наукова думка, 1986. С. 89.
Ткаченко Б. І. Погром. Документальний нарис. Суми : Мрія-1, 2010. 372 c.
Іскорко-Гнатенко В. Онацький Никанор Харитонович — український живописець, мистецтвознавець, етнограф, педагог // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. Київ : Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, 2013. Т. 4. С. 704–705.
Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини : у 2 т. Полтава : TOB «АСМІ» ; Видавець О. Ханко, 2015. Т. 2. С. 100–101.
Никифоров А. М. Педагогічна діяльність Никанора Онацького (1875–1937) на Слобожанщині. Суми : ФОП Цьома С. П., 2016. 220 с.
Никанор Онацький: Ідентифікація. / Упоряд. Н. Юрченко. Суми : Триторія, 2020. 180 с.
Ювко Є. Репресивна політика органів ОДПУ-НКВС 1920-1930-х рр. стосовно української інтелігенції на прикладі архівно-слідчих справ проти Никанора Харитоновича Онацького // Консенсус. 2022. № 3. С. 5–13.

Автор ВУЕ

Н. С. Юрченко

Покликання на цю статтю: Юрченко Н. С. Онацький, Никанор Харитонович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Онацький, Никанор Харитонович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.07.2025