Озокерит

Озокерит

Озокери́т (від грец. ὄζω — сморід, неприємний запах і κηρός — віск) — природний вуглеводень групи нафтидів (нафтових бітумів).

Це парафінистий осад на стінках тріщин, який випадає з нафти під час її охолодження у процесі підіймання на поверхню.

Зовні нагадує бджолиний віск.

Історична довідка

Гірський віск відомий здавна. Про його використання для лікування та виробництва свічок є згадка у праці «Польське травознавство» (пол. «Herbarz polski»; 1595) професора Краківської академії (тепер Ягеллонський університет) Марцина з Ужендува (1500–1573; Польща). Доктор філософії та вільних мистецтв Я. К. Клюк (1739–1796; Польща) в підручнику з мінералогії та геології «Викопні матеріали» (пол. «Rzeczy kopalnych»; 1781–1782) вказав місця залягання «густої нафти» (озокериту) і виклав способи її видобутку.

Термін «озокерит» 1833 запропонував мінералог Е. Ф. Глокер (1793–1858; Німеччина). Хімічний аналіз уперше 1840 здійснив хімік Ф. Н. Вальтер (1810; тепер Польща — 1847; Франція).

Озокерит на українських землях уперше згадано на початку 19 ст. Населення Прикарпаття використовувало його для освітлення приміщень. Озокеритові копальні були в містах Бориславі та Трускавці (тепер Львівської області), селах Дзвинячі, Старуні (обидва — тепер Івано-Франківської області) та інших місцях. Поклади багатих озокеритом мінералів наприкінці 19 ст. оцінювали в 30 млн т. На Бориславському руднику вели активну розвідку: в 1850–1900-х діяло до 1,5–5 тисяч копалень на рік, де вручну видобували 2–10 т чистого озокериту. На початку 20 ст. у Галичині працювало 20–25 видобувних та 2–3 переробні підприємства.

Характеристика

Хімічний склад: неоднорідна суміш аліфатичних і ароматичних вуглеводнів із невеликою кількістю спиртів, естерів, порфіринів та мікроелементів; природна суміш твердих вуглеводнів парафінового ряду (C_nH_2n+2) із рідкими нафтовими оливами і смолистими речовинами. Містить також азотні, кисневі та сірчисті сполуки. Один з основних компонентів озокериту — церезини (від С₃₇Н₇₆ до С₅₃Н₁₀₈), які одержують переробкою озокериту.

Елементний склад (%): С — 84–86; Н — 13,5–15.

Густина 0,85–0,97 (1,0) г/см^3. Температура плавлення 58–98 °C, дуже рідко — вища. Горить, виділяючи специфічний запах. Має високу теплоємність і низьку теплопровідність.

Колір жовтий, бурий, чорний, зеленуватий, зеленувато-коричневий, чорно-бурий. Злам раковистий. Має запах гасу, добре розчиняється у бензині, гасі, нафті, скипидарі, погано — у спиртах, нерозчинний у воді. Консистенція — від твердого до в’язкого, інколи як олія.

Різновиди

Виділяють такі різновиди:

• бориславіт — твердий крихкий озокерит із Бориславського родовища озокериту;
• геленіт — золотисто-жовтий озокерит Бориславського родовища;
• урпетит — жовтувато-бурий або жовтувато-зелений озокеритоподібний природний вуглеводень, знайдений у кам’яновугільному родовищі Урпет (Англія);
• хризматин — зеленувато-жовтий напіврідкий озокеритоподібний природний вуглеводень, знайдений у Саксонії (Німеччина).
• Інші різновиди: бада, волокнистий та рудний озокерит, гумбед, кемдебанс, нафтогіль, нафтадил, цитрозикит тощо.

Поширення

Озокерит залягає у вигляді жил (товщиною до 3 м) і пластів.

Найбільше родовище озокериту в Європі розташовано поблизу м. Борислава. Родовища виявлено в Туркменістані (півострів Челекен), Узбекистані (м. Фергана), США (штат Юта), Румунії.

Озокерит в Україні

Державним балансом запасів корисних копалин України враховано Бориславське, Дзвиняцьке і Старунське родовища озокериту. Їхні сумарні балансові запаси за категорією А+В+С складають 191 993 т, забалансові — 127 846 т.

Поклади озокериту приурочені до воротищенської світи неогену та поляницької світи олігоцену. Розробляє родовища Публічне акціонерне товариство «Бориславський озокерит», який випускає озокерит-сирець.

Потреба України в озокеритовій продукції повністю задовольняється за рахунок сировини Бориславського родовища.

Застосування

Озокерит-сирець використовують для виробництва медичного озокериту, воско-озокеритових сплавів, канатних мастил та іншого. Очищений озокерит застосовують у радіо- та електротехніці як електроізоляційний матеріал, у хімічній промисловості під час виробництва лаків, для просочування тканин і деревини, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів тощо, а також для теплолікування (озокеритолікування).

Цитата

В одній зі львівських газет 1868 надруковано:
«Кожний копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето… Мільйони відер у безперервному русі. З світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, які подібні на підземних духів, що видобувають заклятий скарб».

 Цитата за джерелом: Стойко С. М., Єрмоленко Ю. П. Карпати очима допитливих. Львів : Каменяр, 1976. 96 с.

Література

1. Gintl H. Galizisches Petroleum und Ozokerit. Wien : [w. p.], 1872. 236 p.
2. Лазаренко Є. К., Винар О. М. Озокерит // Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774 с.
3. Frank A. Oil Empire: Visions of Prosperity in Austrian Galicia. Cambridge : Harvard University Press, 2005. 343 p.
4. Бойко В. С., Бойко Р. В. Тлумачно-термінологічний словник-довідник з нафти і газу : в 2 т. Київ : Міжнародна економічна фундація, 2006. Т. 2. 800 с.
5. Білецький В. С., Саранчук В. І., Ільяшов М. О. та ін. Основи хімії і фізики горючих копалин. Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. 640 с.
6. Klapchuk V., Makaruk I., Novosiolov O. et al. Exploration of Ozokerite Deposits on the Territory of Austrian Galicia: Short Historical Survey // Skhid. 2020. № 6 (170). P. 13–20.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Озокерит // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Озокерит (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.09.2023