Обрізання Господнє

Обрізання Христа. Фреска Преображенського монастиря Болгарської православної церкви, 19 ст., Болгарія

Обріза́ння Госпо́днє (грец. Η περιτομή του Κυρίου, лат. Circumcisio Domini) — у християнстві — свято на спогад євангельської події здійснення над Богонемовлям Ісусом юдейського ритуалу обрізання. Належить до циклу Господніх свят.

Obrizannia-Hospodnie-vue.jpg

У Новому Завіті

Про обряд обрізання Господнього повідомляє лише Євангеліє від Луки: «Як виповнилося вісім днів, — коли мали обрізати Його, — то дали Йому ім’я Ісус, як проголосив ангел ще перед Його зачаттям в утробі!» (Лк. 2:21).

Євангельська згадка підтверджує, що ритуал обрізання немовлят на 8-ий день після народження був традиційним для юдейської спільноти (на знак завіту Бога з патріархом Авраамом і його нащадками); при обрізанні хлопчику надавали ім’я. Богонемовля було назване Ісусом — іменем, пророкованим Діві Марії архангелом Гавриїлом при благовіщенні (див. Благовіщення Пресвятої Богородиці).

Переказ про обрізання Ісуса містить і апокрифічне так зване Євангеліє дитинства.

Історична довідка

Церковне святкування Обрізання Господнього на восьмий день після Різдва (тобто 1-го січня) відомо з 4–6 ст. (у Галлії, Італії, Іспанії). Встановлення свята історично пов’язують із поступовим поширенням християнським світом святкування Різдва Христового саме 25 грудня, наступним відокремленням у часі свят Різдва і Хрещення Господнього та прив’язкою до дати Різдва свят Обрізання (на 8-й день) і Стрітення Господнього (на 40-й день). Святковий канон уклав у 8 ст. гімнограф, чернець Стефан Савваїт (725 — після 794).

У візантійській традиції свято Обрізання Господнього (повна назва — По плоті Обрізання Господа і Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа) сполучене зі вшануванням Отця Церкви, богослова і проповідника Василя Великого.

У православ’ї зараховане до великих свят. У цей день здійснюється літургія Василя Великого. У Католицькій церкві латинського обряду внаслідок літургійної реформи 20 ст. свято зникло з офіційного літургійного календаря. Натомість цього дня відновлено святкування на честь таємниці богоматеринства Діви Марії. Від 1969 у літургійному календарі 1 січня названо Днем торжества Пресвятої Богородиці Марії.

Більшість Православних церков, а також частина католиків (східні католицькі церкви, старокатолики та інші), англікан, лютеран, які святкують за суголосними григоріанським і новоюліанським календарями, відзначають свято 1 січня. Відповідна дата юліанського календаря (дотримуються, зокрема, Православна церква України, Українська греко-католицька церква) припадає на 14 січня григоріанського. У традиції Вірменської апостольської церкви свято Обрізання Господнього відзначають 13 січня.

Тлумачення

Обрізання Господнє. Худ. Альбрехт Дюрер, 1490-ті, Державні художні зібрання Дрездена, Німеччина

Церковні автори різноаспектно тлумачили сюжет Обрізання Господнього, вкладали у нього різні символічні смисли:

  • знак входження Ісуса до «нащадків Авраамових», народу Завіту;
  • взірець смирення і неухильного виконання даного Богом Закону і водночас символ укладення нового Завіту (перехід Старого Завіту в Новий Завіт);
  • прообраз таїнства хрещення, «нерукотворного обрізання» (Кол. 2:11);
  • підтвердження єства Ісуса як Боголюдини: доказ на те, що Він був «істинною людиною», прийняв справжнє (а не примарне, ілюзорне) людське тіло;
  • початок добровільного спокутного подвигу Христа (перший біль, прийнятий за людський гріх), означення Його майбутнього шляху і служіння;
  • наречення немовляти як Спасителя (грец. Ιησούς — Ісус, від євр. ישוע, יהושע — Єшуа, Єгошуа, букв. Бог рятує);
  • символ жертви і самозречення, як позбавлення від пристрастей, злих, хтивих думок і намірів тощо.

Іконографія

З 10 ст. сюжет Обрізання Господнього поширився у християнському мистецтві. Спершу як одна зі сцен у циклах фресок, ікон, поліптихах, а з часів Відродження — як окрема ікона, картина, вівтарний образ.

Від 15 ст. сюжет набув популярності, особливо серед мирянських братств Святого Імені Ісуса. Притаманний більшою мірою західноєвропейському мистецтву, в православній іконографії трапляється рідко.

Серед митців, які вдавалися до художнього відтворення євангельської події, — Фра Анджеліко (1395–1455), Лука Сіньйореллі (1441–1523), Джованні Белліні (1430–1516; усі — Італія), Гвідо Рені, Пітер Пауль Рубенс, Альбрехт Дюрер та інші.

Література

  1. Schreckenburg H. The Jews in Christian Art. New York : Continuum, 1996. 400 р.
  2. Steinberg L. The Sexuality of Christ in Renaissance Art and in Modern Oblivion. 2nd ed. Chicago : University of Chicago Press, 1997. 426 p.
  3. The Covenant of Circumcision: New Perspectives on an Ancient Jewish Rite / Ed. by E. W. Mark. Hanover : University Press of New England, 2003. 255 p.
  4. Palazzo R. P. The veneration of the sacred foreskin(s) of baby Jesus // Multicultural Europe and cultural exchange in the Middle Ages and Renaissance / Ed. J. P. Helfers. Turnhout : Brepols, 2005. 182 p.
  5. Сахаров П. Обрезание Господне // Католическая Энциклопедия : в 5 т. Москва : Издательство Францисканцев, 2007. Т. 3. С. 986–987.
  6. Рудейко В. «Христос посеред нас»: впровадження у літургійне богослов’я Церков візантійської традиції. Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2015. 284 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Обрізання Господнє // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Обрізання Господнє (дата звернення: 26.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
05.01.2022

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ