Міхельс, Роберт

Мі́хельс, Ро́берт (нім. Michels, Robert; 09.01.1876, м. Кельн, тепер Німеччина — 02.05.1936, за іншими даними — 03.05.1936, м. Рим, Італія) — соціолог, політолог, представник теорії еліт; автор концепції «залізного закону олігархії».

Міхельс, Роберт (Michels, Robert)
Народження	09.01.1876
Місце народження	Кельн
Смерть	02.05.1936
Місце смерті	Рим
Напрями діяльності	соціологія, політологія
Традиція/школа	елітизм

Життєпис

Народився в заможній купецькій сім’ї. 1896–1900 здобував вищу освіту в Сорбонні, Мюнхенському університеті Людвіга та Максиміліана, Лейпцизькому університеті, Галле-Віттенберзькому університеті імені Мартіна Лютера та Туринському університеті. 1900 захистив докторську дисертацію з історії в Галле-Віттенберзькому університеті імені Мартіна Лютера.

1903 вступив до Соціал-демократичної партії Німеччини, належав до її лівого, синдикалістського крила. Через участь у соціалістичному русі та радикальні погляди прусська влада заборонила йому займатися викладацькою діяльністю. У цей період став близьким другом М. Вебера.

1907 виїхав до Італії, де викладав у Туринському університеті, читав курси з економіки, політичних та соціальних наук. Під впливом Г. Моска та В. Парето відійшов від марксизму. Після Першої світової війни остаточно перейшов на позиції елітизму.

1914–1926 — професор економіки Базельського університету.

1926 здобув італійське громадянство. 1928, розчарувавшись у демократичних інститутах, приєднався до Національної фашистської партії Б. Муссоліні. Вбачав у Б. Муссоліні приклад харизматичного лідера, здатного подолати інертність партійної бюрократії. Від 1928 очолював кафедру соціології в Перуджі університеті, де за сприяння Б. Муссоліні створено факультет політичних наук.

Наукова діяльність

Залізний закон олігархії

Автор концепції «залізного закону олігархії», яку сформулював у праці «Соціологія політичних партій в умовах сучасної демократії» (1911).

Стверджував, що будь-яка складна організація, незалежно від її ідеології та задекларованих демократичних принципів, неминуче зазнає олігархізації, тобто влада в організації поступово концентрується в руках обраної меншості — еліти.

Серед факторів олігархізації виокремив:

Психологічні: пересічні члени організації пасивні, схильні до делегування відповідальності, мають природну потребу в керівництві.
Організаційно-технічні: зростання організації потребує спеціалізації та професіоналізації управління. Усі члени великої організації не можуть ефективно нею керувати, це спричиняє потребу професійного керівного апарату.

Концентрація влади сприяє зосередженню в руках керівництва таких ресурсів, як фінанси, кадровий добір, внутрішня і зовнішня комунікація, що посилює його автономію і обмежує можливості контролю з боку рядових учасників.

Емпіричну базу для формулювання цієї концепції Міхельс здобув через спостереження за політичними партіями та профспілками, зокрема в Німеччині та Італії. Продемонстрував, що навіть ті партії, які проголошують принципи демократичної організації, на практиці стикаються з тенденцією до централізації та концентрації влади.

Теорія еліти

Стверджував, що еліта формується не лише з найкращих представників суспільства, а й із тих, хто контролює організаційні структури. Процес циркуляції еліт передбачає поглинання найбільш здібних лідерів з низів старою елітою, що запобігає революціям і зберігає стабільність системи панування.

Ідеологія та легітимація влади

Розглядав ідеологію як важливий механізм легітимації влади у великих організаціях. Ідеологічні формули проголошення демократії та рівності виконують функцію прикриття реальних владних відносин і забезпечують підтримку лояльності членів організації, що дає змогу стабілізувати і відтворювати ієрархічну структуру.

Критика марксизму і економічного детермінізму

Критикував марксистську редукцію політики до економічних факторів і стверджував, що структура організацій і механізми влади мають відносну автономію від економічних відносин. Зауважував, що навіть в соціалістичних рухах і партіях, орієнтованих на зміни соціально-економічної бази, логіка організаційної влади призводить до формування еліт і відтворення ієрархічних відносин, незалежно від економічної бази. На відміну від К. Маркса, вважав головним джерелом соціальної нерівності не власність на засоби виробництва, а владу в організації.

Визнання

Наукова спадщина Міхельса вплинула на розвиток соціології та політичної теорії. Він не здобув офіційних нагород і визнання від державних чи академічних установ за життя, зокрема через політичну активність, пов’язану з підтримкою фашизму.

Праці

Political Parties : A Sociological Study of the Oligarchical Tendencies of Modern Democracy. New York : Hearst’s International Library Co., 1915. 416 p.
Sozialismus in Italien : intellektuelle Strömungen. München : Meyer & Jessen, 1925. 419 S.
First Lectures in Political Sociology. Minneapolis : University of Minnesota Press, 1949. 179 p.

Література

Глазунов В. В. Сучасна українська еліта : олігархічний аспект // Перспективи. 2012. № 1. С. 25–33.
Рахманов О. Соціальне підґрунтя олігархічної системи в Україні // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. 2017. № 3. С. 60–73.
Рахманов О. А., Бульбенюк С. С., Манелюк Ю. М. Історія соціології : у 2 кн. Київ : КНЕУ, 2017. 430 с.
Макєєв С. Класики німецької та світової соціології у Першій світовій війні // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. 2022. № 4. С. 162–167.

Автор ВУЕ

М. Н. Єнін

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н. Міхельс, Роберт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міхельс, Роберт (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.06.2026