Міланський едикт

Міла́нський (Медіоланський) еди́кт — умовна назва правового акту римських імператорів-співправителів Ліцінія та Костянтина, що був виданий (за свіченням Євсевія Кесарійського) 313 у м. Медіолані (тепер м. Мілан, Італія) і проголошував свободу віросповідання в Римській імперії. Визначив узгоджену (конвенційну) політику терпимості правителів Західної й Східної частин імперії щодо християнства, поклав край релігійним гонінням на вірян.

Історична довідка

На початок 4 ст. частку християн у Римській державі оцінюють у 10 % від загальної кількості населення. Імовірно, Міланський едикт мав на меті прагнення співправителів залучити християн на свій бік у боротьбі за імперський трон (як між собою, так і з іншими претендентами) та забезпечити «громадський спокій» у державі.

Повний оригінальний латиномовний текст едикту не зберігся. Точне датування та безпосередні обставини його схвалення та оприлюднення достеменно невідомі. Фрагменти тексту (латинською та в перекладі давньогрецькою), який співвідносять із Міланським едиктом, наводять Євсевій і Лактанцій.

Мета і зміст

Едикт урівнював у правах усі релігії в Римській імперії: співправителі дарували «як християнам, так і всім свободу слідувати тій релігії, яку хто забажає (вважає найкращою для себе)». Римське язичництво (див. Давньоримська релігія) відтак втрачало роль офіційної релігії, але зберігало свою легітимність і привілеї.

Документ визнавав за християнством легітимний і рівний статус з іншими релігіями, а за християнами — свободу релігійно-обрядових практик («ми надали тим самим християнам вільне та абсолютне право поклонятися своїй релігії»). Певну свободу відправлення релігійних обрядів християни отримали ще в 311 за імператора Галерія (правив у 305–311) за умови молитви за імператора та безпеку республіки.

Едикт скасовував усі обмеження щодо християн. Дозволяв християнам і громадам володіти майном, нерухомістю; наказував повернути вірянам «негайно і без зволікання» майно, конфісковане під час гонінь (зокрема, нерухомість, місця зібрань), а за неможливості повернення — відшкодувати його вартість. Також передбачено компенсацію з державної скарбниці тим, хто вступив у володіння власністю, яка попередньо належала християнам (або християнським громадам), але був змушений повернути майно колишнім власникам. Едикт фактично визнав за християнською Церквою статус юридичної особи, дозволивши їй отримувати пожертви, дарунки і спадщину, а християнам — «право вільного й необмеженого утримання власної релігії». У тому факті, що указ вивищує інтереси однієї, конкретної конфесії з-поміж інтересів усього нехристиянського населення імперії, вбачають прецедент в історії римського права. Захист майнових прав християн як певної корпорації менш як за століття перетворив Церкву на найбільшого власника імперії.

У підсумку едикт надав свободу всьому населенню імперії сповідувати свою власну віру, легалізував політично й економічно релігії меншості (хоча й не забрав формально привілеї язичників), відкрив можливість змінювати віру, навертатися як у християнство, так і в інші (багатобожні, язичницькі) релігії.

Після Міланського едикту почалося масове будівництво базилік та ін. християнських культових споруд.

Значення

Оцінки документа неоднозначні. Здебільшого Міланський едикт вважають першим правовим актом в історії Європи, який визнав свободу сповідання релігії для громадян і громад. Започаткував процес одержавлення християнства, став віхою його перетворення на панівну релігію імперії.

Поряд із тим Міланський едикт заклав нові юридичні й моральні принципи в системі державно-церковних відносин та у суспільній свідомості, які вплинули на формування ліберальних цінностей європейської цивілізації. Важливо, що питання про статус церкви і релігії в державі розглянуто одночасно як питання економічної ваги та громадської (державної) безпеки. Тим змінилося не тільки ставлення до християнства, а й розуміння ролі та функцій релігії у державі назагал.

Додатково

З нагоди 1700-ліття Міланського едикту науковці Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України підготували спеціальний випуск часопису «Релігійна свобода» (2013), що містив український переклад тексту документа та його релігієзнавчий і правовий аналіз.

Джерело

• Lucius Caecilius Firmianus Lactantiі. De Mortibus Persecutorum. London :‎ Forgotten Books, 2018. 860 p.
• А н г л. п е р е к л а д — Galerius and Constantine: Edicts of Toleration 311/313 AD // Fordham university. URL: https://sourcebooks.fordham.edu/source/edict-milan.asp
• У к р. п е р е к л а д — Колодний А. Міланський едикт. Текст документу // Релігійна свобода. 2012–2013. № 17–18. С. 58–59. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/religfree_2012-2013_17-18_11

Література

1. Gackson C. Sh. The Acceptance of Christianity by the Roman Empreros // Papers of the American Society of Church History. 1928. Vol. 8.
   Р. 43–64.
2. MacMullen R. Christianizing The Roman Empire: (A.D. 100–400). New Haven : Yale University Press, 1984. 183 р.
3. Corcoran S. The Empire of the Tetrarchs: Imperial Pronouncements and Government, AD 284–324. Oxford : Clarendon Press, 2007. 421 р.
4. Попсуєнко Л. О. Міланський едикт 313 р. — юридичне підґрунтя в процесі aормування правового статусу християнської церкви // Актуальні проблеми політики. 2009. Вип. 36. С. 327–334. URL: https://dspace.onua.edu.ua/server/api/core/bitstreams/25b5d9c2-1c80-450e-9db6-1d1f328757fb/content
5. Арістова А. Ісламський образ толерантності: «Міланський едикт» та «договір Омара» // Релігійна свобода. 2012–2013. № 17–18.
   С. 71–75. URL: https://uars.info/index.php/rs/issue/view/2012-2013_17-18
6. Климов В. Міланський едикт і європейська традиція наукового обґрунтування норм релігійної свободи і віротерпимості // Релігійна свобода. 2012–2013. № 17–18. С. 67–68. URL: https://uars.info/index.php/rs/issue/view/2012-2013_17-18
7. Мозговий І. П. Еволюція християнства (ІІІ – І пол. VI ст. н. е.): античні писемні джерела. Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2015. 570 с.
8. Maraval Р. Constantin le Grand: Empereur romain, empereur chrétien (306–337). Paris : Tallandier, 2020. 398 p.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Міланський едикт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міланський едикт (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.05.2024