Морські відклади

Морські́ ві́дклади, океані́чні ві́дклади — осадові донні утворення, що виникають від прибережної зони до ложа моря чи океану.

Характеристика

Такі відклади однорідні на великих просторах. На глибинах, менших за критичні глибини карбонатонакопичення, утворюються вапнякові біогенні відклади, переважно форамініферові мули. У широтних зонах із підвищеною біопродуктивністю утворюються радіолярієві (див. Радіолярії) та діатомові відклади. На найбільших глибинах переважають червоні глибоководні глини. У багатьох районах Світового океану на поверхні дна є скупчення залізо-манганових конкрецій.

Різновиди

Розрізняють відклади

  • літоральні;
  • мілководні (або неритові, переважно шельфові);
  • глибоководні (абісальні, пелагічні).

Літоральні відклади утворилися у прибережній припливно-відпливній зоні морів та океанів у межах літоралі. Різноманітні за складом: валуни, галька, гравій, пісок, мулкі осади, органічні залишки. Сучасні літоральні відклади трапляються тільки в межах вузької зони. Древні літоральні відклади формувалися у процесі переміщення берегових ліній. Із літоральними відкладами пов’язані прибережно-морські та прибережно-океанічні розсипи, що містять корисні копалини (монацит, каситерит).

Мілководні (неритові) відклади відкладаються у межах материкової мілини на глибині до 200 м. Переважають галька, ракушняки, рідше оолітові і форамініферові піски, мулкі та хемогенні осади з органічними залишками. Містять теригенні відклади — осадові відклади Світового океану, що складаються з уламків гірських порід і мінералів, які утворилися внаслідок перенесення продуктів руйнування суходолу й перевідкладення їх на схилах, у долинах річок, морських та озерних басейнах. Із теригенних відкладів утворюються гірські уламкові породи. Теригенні відклади займають шельф і частину материкового схилу на площі близько 25 % поверхні дна Світового океану. У теригенних відкладах здебільшого 80–90 % мінеральних частин і 10–20 % — біогенних.

Батіальні відклади відкладаються на материковому схилі між неритовою та абісальною зонами у батіальній зоні в інтервалі глибин 200–2 500 м. Займають близько 15–20 % площі Світового океану. Серед батіальних відкладів переважають теригенні осади (понад 56 %), що виникають внаслідок виносу уламкового матеріалу й глинистих частинок із суші. Далі йдуть вапнякові мули (близько 30 %), серед яких приблизно однаково поширені форамініферові, коралові та ракушнякові осади, а також крем’янисті мули, представлені переважно діатомовими, рідше — радіолярієвими осадами. Вулканогенні осади (5 %) приурочені до областей сучасної вулканічної діяльності. Утворюються переважно з теригенного матеріалу, принесеного з суші, та представлені синім, зеленим, червоним, сірим вулканічним і вапняковим мулами, глибоководними пісками, рідко галечниками. Під дією діагенезу протягом геологічного часу перетворюються на глини, мергелі та частково у вапняки.

Абісальні відклади накопичуються на глибинах понад 2 500 м в умовах окисного середовища. Займають близько 90 % площі дна Світового океану. Залягають переважно на глибині понад 3 км. Нагромадження абісальних відкладів відбувається повільно (за 100 років у середньому відкладається шар червоної глини товщиною 0,86 мм). Містять пелагічні відклади — глибоководні донні осади відкритого моря чи океану, осади материкового схилу й ложа океанів, які складаються з решток планктонних організмів (див. Планктон), найтонших мінеральних частинок, принесених із суходолу, з вулканів, космічного пилу, продуктів хімічних процесів, що протікають у морі та мінералів, що формуються на дні. До пелагічних відкладів належать сучасні біогенні осади — органогенні мули (глобігериновий, коколітовий, діатомовий, радіолярієвий, червона глибоководна глина), океанічні глини, із древніх осадових гірських порід — деякі вапняки, радіолярити, діатоміти.

Червона глибоководна глина — тип донних відкладів найбільш глибоких частин океанів (на глибині понад 4 000–5 000 м), що складається з тонкодисперсного теригенного матеріалу, глинистих продуктів розкладу вулканічного попелу й пемзи з включенням залізистих, марганцевих конкрецій, невеликою домішкою біогенного матеріалу (радіолярій, діатомей, форамініфер, кігтів і зубів нектонних організмів), космічного пилу тощо. Утворюється в пелагічних областях океанів, нагромаджується повільно — зі швидкістю близько 1 мм за 1 000 років. У Тихому океані вкриває близько 35 % поверхні дна, в Індійському океані та Атлантичному океані — близько 25 %.

Література

  1. Sedimente und Sedimentgesteine / Hrsg. von H. Füchtbauer. 4 aufl. Stuttgart : Schweizerbart, 1988. 1141 p.
  2. Prothero D., Schwab F. Sedimentary Geology. An Introduction to Sedimentary Rocks and Stratigraphy. New York : W. H. Freeman, 1996. 575 p.
  3. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
  4. Stow D. A. V. Sedimentary Rocks in the Field. London : Manson Publishing, 2005. 320 p.
  5. Seibold E., Berger W. The Sea Floor: An Introduction to Marine Geology. 4th ed. Cham : Springer, 2017. 268 p.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Морські відклади // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Морські відклади (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.10.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ