Магнієві руди

Ма́гнієві ру́ди — природні мінеральні утворення, що містять магній у таких сполуках і концентраціях, за яких їхнє промислове використання технічно можливе та економічно доцільне.

Характеристика

Головні магнієві руди мають осадове походження. Магній у значних кількостях входить до складу понад ста мінералів; необмежені його ресурси є в розчиненому стані в морській воді. Головна форма магнію в рудах — у вигляді практично єдиного або одного з провідних катіонів у хімічно активних легкорозчинних мінералах або розсолах.


Головні види магнезійної сировини
Магнезійні формації Вид сировини Вміст MgO % за масою Mg Густина, кг/м3
Гіпербазитові та карбонатні Брусит 69,1 41,8 2300
Форстерит 57,3 34,6 3200
Магнезит 47,8 28,8 3000
Серпентин 43,6 26,3 2500
Енстатит 40,2 24,2 3100
Тальк 31,9 19,2 2700
Доломіт 21,9 13,2 2800
Соляні Бішофіт 19,8 12 1590
Лангбейніт 19,4 11,7 2800
Епсоміт 16,4 9,9 1700
Каїніт 16,2 9,8 2100
Карналіт 14,5 8,7 1600
Астраханіт 12,1 7,3 2400
Полігаліт 8 4,8 2800
Розсоли (сульфати та хлориди Mg, Са, К, Na) 2
Морська вода Хлориди Mg та інші 0,2 0,13

За зменшенням промислового значення розрізняють три генетичні типи магнезитів:

Визначені світові ресурси магнезиту та бруситу складають 12 млрд т. За оцінками, ресурси доломіту, форстериту, магнієвих мінералів евапоритів та розсолів, що містять магнезію, становлять мільярди тонн.

Класифікація

  • Магнезити першого типу утворюються у прибережних лагунах, що акумулювали магній, який вилуговувався з базальтових покривів (див. Базальт), у карбонатній формі. Сучасні магнезити цього типу вивчені в лагуні Куронг (Південна Австралія). Велика кількість таких родовищ пов’язана з давніми товщами.
  • Магнезити другого типу представлені жовнами та штокверками дрібних жил. Під час перевідкладення в тріщинах вони утворюють жили потужністю 1 м, зрідка до 40 м, що простягаються на глибину понад 150 м.
  • Осадові магнезити складають пластоподібні поклади потужністю від декількох до 400–500 м і довжиною від сотень метрів до десятків кілометрів. Залягання — від субгоризонтального (кайнозойські озерні руди) до субвертикального. Головні родовища магнезиту мають докембрійський вік.

Поширення

Значні родовища магнієвих руд є в Східному Казахстані, Австрії, Греції, Чехії, Кореї, Китаї, Канаді, США. Родовища магнезиту відомі в РФ: на Уралі (Саткинська, Білоріцька, Іванівська групи родовищ), в Іркутській області (Савинське, Онотське родовища), Красноярському краї (Удерейське). Магнезитові солі трапляються у великих кількостях в сольових відкладах озер Казахстану, водах Аральського моря та Каспійського моря. Родовища викопного карналіту осадового походження відомі в соляних родовищах РФ (Верхньокамське на Уралі), Білорусі (Солегорське), Німеччини, Франції, Іспанії та інших країнах. Унікальне Волгоградське родовище бішофіту знаходиться в соляному басейні Прикаспійської синеклізи. Тут бішофіт перебуває в асоціації з карналітом, кізеритом і галітом. На деяких ділянках бішофіт утворює майже мономінеральні (із вмістом 88–96 % мінералу) поклади, потужністю 10–40, іноді до 100–200 м. У межах Приволжської монокліналі встановлено наявність чотирьох пластів бішофіту на глибині 1 000–1 800 м. Два з них мають регіональне поширення. Пласти прослідковуються за простяганням до 400 км, вхрест простягання на 30–40 км. Запаси бішофіту на цій площі — понад 200 млрд т. Родовище можна розробляти методом підземного вилуговування.

Магнієві руди в Україні

На території України неогенові хлоридно-сульфатні магнієві руди є в Калуському та Стебниківському родовищах. У Західному Приазов’ї (Сорокінська тектонічна зона) виявлені високомагнезіальні гіпербазити (Родіонівська ділянка). Прогнозні ресурси магнієвої сировини (категорії Р2) до глибини 200 м становлять 250 млн т. Перспективним джерелом магнієвої сировини є ропа Сиваського родовища. Україна володіє істотними запасами бішофіту (Чернігівська область, Полтавська область). Його сумарні ресурси складають близько 50 км3.

Способи перероблення

Залежно від типу руд і кінцевого продукту розрізняють способи перероблення магнієвих руд. Застосовують флотацію, гравітацію у важких середовищах та електромагнітну сепарацію.

Література

  1. Гурський Д. С. Металічні корисні копалини // Гурський Д. С., Єсипчук К. Ю., Калінін В. І. та ін. Металічні і неметалічні корисні копалини : в 2 т. Київ : Центр Європи, 2006. Т. 1. 785 с.
  2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2007. Т. 2. 670 с.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Магнієві руди // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Магнієві руди (дата звернення: 1.08.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
12.07.2021


Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ