Лерцоліт

Лерцолі́т [ фр. lherzolite, від топоніму Лерц (фр. Lherz) — назви гірського масиву у Піренеях (регіон Окситанія, Франція)] — крупнокристалічна глибинна магматична гірська порода; різновид перидотиту.

Історична довідка

1795 лерцоліт уперше науково описав і назвав за місцем знахідки мінералог Ж.-К. Деламетері (1743–1817; Франція).

Характеристика

Хімічний та мінеральний склад

Лерцоліт — гірська порода сімейства перидотитів, складена олівіном (від 40 до 90 % маси породи) і ромбічними та моноклінними піроксенами (10‒50 %). Олівін у лерцолітах переважно представлений високомагнезійним різновидом, ромбічний піроксен — енстатитом або бронзитом, моноклінний піроксен — діопсидом.

Породотвірні мінерали: гранат піропового складу (часто хромистий), слюда флогопітового або магнезійно-біотитового складу, амфібол; провідний акцесорний мінерал — магнезійний хромшпінелід. За мінеральним складом розрізняють лерцоліти: гранатовий, гранат-шпінелевий, плагіоклазовий, шпінелевий.

Середній хімічний склад (за Р. Делі, %): SiO₂ — 43,95; ТіО₂ — 0,10; Al₂O₃ — 4,32; Fe₂O₃ — 2,20; FeO — 6,34; MnO — 0,19; MgO — 36,81; CaO — 3,57; Na2О — 0,63; К₂О — 0,21; Н₂О — 1,08; Р₂O₅ — 0,10.

Різновиди

Виокремлюють чотири типи текстур лерцоліту:

• порфірокластичні — 55 %;
• протогранулярні — 20 %;
• еквігранулярні — 20 %;
• пойкілобластичні — 5 %.

Утворення

Лерцоліти вивітрюються на поверхні Землі, проявляючи відтінки від червонувато-оранжево-коричневого до охристо-жовтого. Цей процес утворює карбонати, кварц, різні гідроксиди заліза та гематит. У гідротермальних середовищах (до 400 °C) породи серпентинізуються під впливом вод, багатих на вуглекислий газ (при цьому магній вимивається у процесі поглинання води). Утворення нових серпентинових мінералів супроводжується збільшенням об’єму.

Поширення

Розповсюдження лерцолітів пов’язане з тектонічними проявами, де мантійна речовина виноситься до верхніх рівнів літосфери. Це основний компонент літосфери нижче за поверхню Мохоровичича; поширені в асоціації з іншими ультраосновними породами у складчастих областях. Утворюються у верхній мантії та стабільні до глибини близько 300 км.

Зона стабільності відносно рідкісних плагіоклазових лерцолітів простягається до глибини близько 30 км, що відповідає тиску приблизно 0,1 ГПа та температурі 1300 °C. Нижче плагіоклазових (до глибини 70 км) лежать найпоширеніші шпінелеві лерцоліти (максимальні умови тиску і температури — 0,2 ГПа та 1450 °C). Нижче 70 км поширені рідкісніші гранатові лерцоліти.

Така мантійна послідовність, характерна для Землі, також може існувати на інших планетах земної групи (Меркурій, Венера та Марс), а також Місяця, хоча вірогідні незначні відмінності залежно від складу мантії.

Лерцоліти поширені в нижніх шарах офіолітових послідовностей. Вони входять до складу альпійських перидотитових масивів. Іноді виходять на поверхню в зонах розломів серединно-океанічних хребтів. Як ксеноліти, вони здебільшого трапляються в жерлових заповненнях кімберлітів, а також у викидах лужних базальтових вулканів (як вулканічні бомби).

Базальтові магми переважно утворюються внаслідок часткового плавлення лерцолітів.

Локалізація:

• мантійні ксеноліти — лерцоліти широко представлені як ксеноліти у лужних базальтах, кімберлітах, лампроїтах (поширені типові породи літосферної мантії);
• офіолітові комплекси — лерцоліти є складниками ультраосновної частини офіолітів, де вони відповідають реліктам мантії океанічної літосфери (часто асоціюють з гарцбургітами та дунітами;
• тектонічні масиви ультраосновних порід — відомі лерцолітові масиви у зонах колізійних орогенів, глибинних розломів, де мантійні породи були тектонічно ексгумовані.

Розташування родовищ

У світі

Родовища лерцолітів є в гірських масивах Європи: Альпах, Піренеях, Апеннінах, Балканах. Поширений в офіолітах Оману, Кіпру, Східної Африки; у Сибіру — як мантійні ксеноліти.

Лерцоліти виявлені в кількох метеоритах Антарктиди (з гірських масивів Аллан-Гіллз, Льюїс-Кліфс, Гроув-Маунтінс), а також два з гір Ямато (Японія). Вони містять від 40 до 60 % олівіну, пойкілітовий пігоніт, а також плагіоклаз, хроміт і титаномагнетит.

В Україні

В Україні лерцоліти безпосередньо не утворюють великих виходів, але відомі мантійні ксеноліти перидотитового складу (зокрема лерцолітового типу) в лужних базальтах; їхній склад використовується для реконструкції будови верхньої мантії Українського кристалічного щита.

Значення

Лерцоліт не є цільовою корисною копалиною у класичному розумінні. Його видобування має обмежений, супутній або науковий характер. У геофізиці лерцоліт використовують як еталонну породу для інтерпретації сейсмічних даних, оскільки швидкості проходження сейсмічних хвиль у лерцоліті близькі до тих, що спостерігаються в мантії.

Література

1. Vita-Finzi C. Planetary Geology. Harpenden : Terra Publishing, 2005. 206 p.
2. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2007. Т. 2. 670 с.
3. Deer W. A., Howie R. A., Zussman J. An Introduction to the Rock-Forming Minerals. 3rd ed. London : The Mineralogical Society, 2013. 498 p.
4. Encyclopedia of Marine Geosciences / Ed. : J. Harff, M. Meschede, S. Petersen, J. Thiede. Dordrecht : Springer, 2016. 961 p.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Лерцоліт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лерцоліт (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.02.2026