Антиклерикалізм

Антиклерикалі́зм (від анти… і клерикалізм; грец. άντι — проти і κληρικός — клірик) ― суспільно-політичний рух та погляди, спрямовані проти світських і політичних привілеїв церкви, її злиття з державними інститутами, політичну діяльність духовенства і претензій церкви на вагомий (або вирішальний) вплив на суспільно-політичні процеси та виняткову роль у контролі суспільної освіти й моралі. Головні вимоги антиклерикалізму ― роздержавлення церкви, відокремлення церкви від публічної політики, неприпустимість входження осіб духовного стану до органів влади усіх рівнів, викладацького складу державних загальноосвітніх шкіл, заборона церковного землеволодіння та участі духовенства у комерційній діяльності.

Антиклерикальні погляди й дії можливі як з релігійних, так і нерелігійних позицій і переконань.

Історична довідка

Термін «антиклерикалізм» з’явився у середині 19 ст. у Західній Європі, передусім у Франції, внаслідок боротьби проти католицького абсолютизму, сакралізації влади Папи Римського та духовенства. Церква стала об’єктом критики вільнодумців і політичної опозиції за умов, коли її фактичне становище і діяльність увійшли в конфлікт з Новочасною ідеологією емансипації суспільства від церковного диктату та контролю.

Джерела ідеології антиклерикалізму — в ідеях Просвітництва 18 ст., Великої французької революції, лібералізму 19 ст. Під час революції у Франції було скасовано усі привілеї, якими користувалося духовенство від доби Середньовіччя, конфісковано більшість церковної власності; суспільне життя було звільнене від впливу церкви в питаннях реєстрації цивільного стану, сфери освіти, свободи совісті й віросповідання.

Поширення

Антиклерикалізм як ідеологія і практика став суттєвим чинником політичного життя в усіх католицьких регіонах світу ― Західній Європі, Північній та Латинській Америці. Антиклерикалізм був тісно пов’язаний, зокрема, з «культуркампфом» 1870-х у Німеччині, коли уряд щойно об’єднаної Німеччини розпочав боротьбу проти Ватикану стосовно питання контролю над закладами соціального захисту. У Франції внаслідок конфронтації між клерикалами і антиклерикалами в 1905 ухвалено закон про відокремлення держави і церкви. В США антиклерикальні погляди актуалізувалися на поч. 20 ст. як опозиція зміцнілому християнському фундаменталізму. Хвилі антиклерикальної активності поширювалися в різних кранах світу у періоди руйнацій монархічних форм правління, встановлення чи зміни авторитарних режимів (напр., у Португалії, Аргентині, Радянському Союзі тощо).

В Україні на межі 19 — поч. 20 ст. антиклерикалізм був притаманний значній частині національної інтелігенції на знак протесту проти одержавленого Російською імперією православ’я чи консерватизму та ультрамонтанства греко-католицького духовенства в підавстрійській Східній Галичині. Переважна частина духовенства політично схилялася до «правого табору», якому опонували ліберали, республіканці, соціалісти, що приєднували до своїх політичних програм вимоги антиклерикалізму.

У країнах західної демократії колись гострі конфлікти між клерикалами (незалежно від релігії) та антиклерикалами трансформувалися в одну з ліній напруг, що притаманні будь-якому демократичному суспільству.

Сучасний стан

У сучасному світі конфлікти, які можна назвати антиклерикальними, виникають між консервативними релігійними організаціями та секуляризованими суспільствами (наприклад, у мусульманських Туреччині чи Ірані, Ізраїлі, США). Вияви антиклерикалізму в сучасній Російській Федерації набирають форм суспільних або поодиноких протестів (зокрема, виступи проти клерикалізації освітньої сфери або акції панк-гурту «Пуссі Райот») проти інструменталізації Російської православної церкви з боку держави, одержавлення церкви.

З початком 21 ст. радикалізація ісламу та зростання у країнах Європи впливу правих партій (що спираються на християнський консерватизм і традиціоналізм), стали серйозними викликами суспільствам ліберальної демократії, цінностям і принципам відкритого й змагального суспільства.

Література

  1. Sanchez J. Anticlericalism: A Brief History. Notre Dame : Univ. of Notre Dame Press, 1972. 244 p.
  2. Bertocci P. A. Jules Simon: Republican Anticlericalism and Cultural Politics in France, 1848–1886. Columbia : University of Missouri Press, 1978. P. vi, 247.
  3. Anticlericalism: in late medieval and early modern Europe / ed. by P. A. Dykema, H.A. Oberman. Leiden: BRILL, 1994. 704 p.
  4. Rémond R. L'anticléricalisme en France : de 1815 à nos jours. Paris : Fayard, 1999. 420 p.
  5. Жилюк С. Формування радянського антицерковного законодавства у 60–70-х рр. ХХ ст. // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер. : Історичне релігієзнавство. 2009. Вип. 1. С. 51–62. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NznuoairD2009_2009_1_8
  6. Добіжа В., Колесник О. Антицерковні кампанії радянської влади на Поділлі // Часопис української історії. 2017. Вип. 36. С. 35–44. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ChasUkr_2017_36_6

Автор ВУЕ

Н. І. Кочан


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кочан Н. І. Антиклерикалізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антиклерикалізм (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.01.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ