Ярошенко, Микола Олександрович

Яроше́нко, Мико́ла Олекса́ндрович (01.12.1846, м. Полтава, тепер Україна — 25.06.1898, м. Кисловодськ, тепер Ставропольський край, Росія) — живописець, військовий інженер, член (з 1876), керівник (з 1887) Товариства пересувних художніх виставок.

Ярошенко, Микола Олександрович
Народження	01.12.1846
Місце народження	Полтава
Смерть	25.06.1898
Місце смерті	Кисловодськ
Напрями діяльності	живопис, військова інженерія

Нестєров Михайло. Портрет М.О. Ярошенка. 1897

Життєпис

Народився в сім’ї дворянина, військовослужбовця. Рано виявив творчі здібності. За порадою батьків обрав військову кар’єру. Навчався в Полтавському кадетському корпусі (1855–1857; м. Полтава), Першому кадетському корпусі (1857–1863), Першому військовому Павловському училищі (1863–1864), Михайлівському артилерійському училищі (1864–1865, усі — тепер не існує), Михайлівській військовій артилерійській академії (1867–1870; усі — м. Санкт-Петербург).

Водночас із здобуттям військового фаху студіював мистецтво. Брав приватні уроки, відвідував вечірні класи Рисувальної школи Товариства заохочення мистецтв.

Був вільним слухачем Санкт-Петербурзької академії мистецтв (1868–1871, 1873–1874). Своїми учителями вважав художників І. Зайцева, А. Волкова (1827–1873, тепер Росія), І. Крамського.

Понад 20 років займав керівні посади на Санкт-Петербурзькому патронному заводі. 1892 вийшов у відставку у званні генерал-майора.

З 1874 часто бував на Кавказі. Після звільнення зі служби 1895–1896 подорожував до Палестини, Сирії, Єгипту, був на Уралі. 1897 їздив на лікування (хворів на туберкульоз горла) до Італії. Часто приїздив до України. Враження від поїздок вплинули на його художню творчість.

1885 придбав садибу (Білу віллу) в м. Кисловодськ, де й минули останні роки життя митця.

Помер від паралічу серця. Похований у м. Кисловодську на території Свято-Миколаївського собору. На могилі встановлено пам’ятник, бронзове погруддя для якого виконав (1899) друг і земляк скульптор Л. Позен.

Творчість

Автопортрет. 1875

Вирішальну роль у становленні світогляду й визначенні мистецьких пріоритетів відіграли ідеї Товариства пересувних художніх виставок та вплив І. Крамського. Уперше експонував свої твори на ІV пересувній виставці (1875). Через рік увійшов до Товариства, був членом його правління, з 1887 — головою. До кінця життя зберіг вірність принципам об’єднання. У власній творчості обстоював позиції демократичного реалізму.

Слави набув як живописець, майстер гостросоціальних жанрових картин та психологічного портрета. Працював у жанрі пейзажу. Створив низку краєвидів Кавказу. Залишив значну графічну спадщину, насамперед, малюнки й ескізи, а також кілька скульптурних творів.

Найвідоміші полотна — «Кочегар» (1878), «Ув’язнений» (1878), «Студент» (1881), «Курсистка» (1883), «Усюди життя» (1888), «У горах Кавказу» (1888), портрети П. Стрепетової (1884), М. Салтикова-Щедріна (1886), В. Короленка (1898). Автор портретної галереї відомих сучасників, своїх друзів. Серед яких портрети М. Ге (1890), О. Герда, К. Кавеліна, М. Ковалевського, І. Крамського (1876), Д. Менделєєва (1885), М. Михайловського, І. Павлова, О. Плещєєва, В. Соловйова, Л. Толстого, О. Унковського, Г. Успенського (1884) та інші. Зробив внесок в історію мистецтва потужними однофігурними сюжетними композиціями, у яких зобразив колективний портрет епохи 1870–1880.

Роботи митця зберігаються в Національному музеї «Київська картинна галерея», Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, Харківському художньому музеї, Сімферопольському художньому музеї (усі — Україна), Державному Російському музеї, Третьяковській галереї, Меморіальному музеї-садибі М. Ярошенка (м. Кисловодськ), Калузькому музеї образотворчих мистецтв, Самарському обласному художньому музеї (усі — Росія) та ін., у приватних колекціях.

Ярошенко й Україна

Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка

Ніколи не поривав зв’язків з Україною. Відвідував батьків і рідних, підтримував тісні стосунки з митцями в м. Полтаві — І. Зайцевим, В. Волковим, Г. М’ясоєдовим, Л. Позеном, займався організацією виставок Товариства передвижників у містах України.

Українська тематика знайшла відображення в малюнках та живописі: «Будинок у Василівці» (1876), «Церква в маєтку Гоголя» (1876), «Надбрамна Троїцька церква Києво-Печерської лаври» (1876), «Сліпі каліки під Києвом» (1879), «Жебраки в Києво-Печерській лаврі» (1879–1880), портрети полтавських художників Л. Позена (1885), І. Зайцева (1886) та інші. Востаннє побував у м. Полтаві 1897.

Значна частина творчої спадщини — 100 полотен, 4 скульптури та 23 робочі альбоми з малюнками, за бажанням митця та заповітом дружини, передана м. Полтаві (1917). 1919 ця збірка стала основою новоствореної Картинної галереї (згодом Полтавського художнього музею, тепер Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені М. Ярошенка).

Визнання

1898 відбулась посмертна виставка творів у м. Санкт-Петербурзі в залах Академії мистецтв.

Персональні посмертні виставки творів, що зберігаються в Україні, відбулися в м. Харкові (1940), м. Києві (1948), м. Полтаві (2006).

1962 відкрито Меморіальний музей-садибу М. Ярошенка (м. Кисловодськ, Росія).

Полтавському художньому музею (галереї мистецтв) 2008 присвоєно ім’я художника. У 2010 в м. Полтаві започаткована міська щорічна мистецька премія імені М. Ярошенка. Одна із вулиць м. Полтави названа на честь художника.

1991 на його честь названо астероїд (4437), виявлений 10.04.1983.

Додатково

З 1874 перебував у шлюбі з М. Ярошенко (уродж. Навротіна; рік народження невідомий — 1915), яка сприяла художній діяльності чоловіка, була натхненницею відомих сімейних прийомів для творчої інтелігенції, що увійшли в історію під назвою «ярошенківських субот».

Цитата

«Нехай Ярошенко належить історії малярства, нехай той катехизм «передвижничества», що ним жив артист, для нас, сучасників, назавше одійшов у безвість — його твори мають в собі щось вічно-цінне, що надовго переживе їх автора…»
Цит. за: Рудинський М. Я. М. О. Ярошенко. Життя і творчість. 1846–1898. Полтава : Печатне Діло, 1919. С. 11.

Література

Николай Александрович Ярошенко.1846–1898. Его жизнь и произведения. Москва : Товарищество типографии А. И. Мамонтова, 1908. 28 с.
Рудинський М. Я. М. О. Ярошенко. Життя і творчість. 1846–1898. Полтава : Печатне Діло, 1919. 12 с.
Прытков В. А. Николай Александрович Ярошенко. Москва : Искусство, 1960. 321 с.
Секлюцкий В. В. Николай Александрович Ярошенко. Ставрополь : Книжное издательство, 1963. 120 с.
Говдя П. І., Коваленко О. М. Передвижники і Україна. Київ : Мистецтво, 1978. 188 с.
Микола Ярошенко. 1846–1898: альбом / упоряд. С. Бочарова. Полтава : АСМІ, 2006. 88 с.
Попельницька О. О., Оксенич М. В. 100 великих діячів культури України. Київ : Арій, 2010. 464 с.

Автор ВУЕ

С. І. Бочарова

Покликання на цю статтю: Бочарова С. І. Ярошенко, Микола Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ярошенко, Микола Олександрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.04.2024