Дей, Олексій Іванович

Дей, Олексі́й Іва́нович (псевдонім: О. І. Синявець; криптонім: О. Д.; 30. 03. 1921, с. Синявка, Корюківського району, Чернігівської області, тепер Україна — 06. 08. 1986, м. Київ, тепер Україна) — літературознавець, фольклорист, книгознавець, бібліограф, доктор філологічних наук (1960), професор (1965).

Дей, Олексій Іванович (Asnyk, Adam)
Псевдоніми	О. І. Синявець
Справжнє ім’я	Олексій
Справжнє прізвище	Дей
Народження	30.03.1921
Місце народження	Синявка
Смерть	06.08.1986
Місце смерті	Київ
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	літературознавство, наукова діяльність

Життєпис і професійна діяльність

Навчався в місцевій школі. 1938 вступив до Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). 1943 закінчив Об’єднаний український державний університет (розформований 1943) у м. Кизил-Орді́ Казахської РСР (тепер центр Кизилординської області, Казахстан). Отримав військовий фах.

З осені 1943 брав участь у Другій світовій війні. Після демобілізації працював у системі АН УРСР (тепер Національна академія наук України). 1946–1953 працював у Державному музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР (тепер Інститут народознавства НАН України). 1953–1962 — старший науковий співробітник Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України). Від липня 1962 і до кінця життя — завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР (тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України).

Автор понад 400 наукових праць із фольклористики, літературознавства, історії журналістики, книгодрукування, пресознавства.

У доробку — дослідження про фольклористичну діяльність М. Рильського, М. Павлика, В. Гнатюка, Лесі Українки, А. Кримського, про зв’язок із фольклором творчості Марка Вовчка, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, П. Грабовського.

Від 1947 упродовж 12 років створював картотеку псевдонімів та криптонімів діячів української культури й дотичних до неї осіб. На основі картотеки підготовлено «Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVІ–ХХ ст.)» (1969).

1964 очолив редколегію видання «Українська народна творчість» (у 50-ти томах; 1965–1986), створив її наукову концепцію.

Упродовж 1965–1974 був головним редактором часопису «Народна творчість та етнографія». Підготував збірник фольклорних записів З. Доленги-Ходаковського (1974), О. Бодянського та Ф. Бодянського (1978), Марка Вовчка та О. Марковича (1983), редагував і рецензував бібліографічні покажчики низки інших видань.

Працював над створенням бібліографічних джерел, зокрема над бібліографією творів І. Франка, його праць із фольклору та рукописної спадщини. Автор критично-бібліографічних оглядів франкіани; у співавторстві з О. Морозом (1908–1984; тепер Україна) створив анотований перелік дисциплін, присвячений І. Франку.

Був організатором наукових досліджень та експедицій по Україні, збирачем фольклору, знавцем архівів; опублікував низку нових матеріалів з архівних фондів. Учасник міжнародних з’їздів славістів, міжнародних симпозіумів і конференцій.

Брав участь у підготовці багатотомних видань художніх творів і праць І. Франка (50 т.), Лесі Українки (12 т.), М. Рильського (20 т.), «Української літературної енциклопедії» (5 т.), серії «Народна творчість» (15 т.). Автор розділів і окремих статей в «Історії УРСР» та «Українській радянській енциклопедії».

Наукові праці вченого перекладено польською, болгарською, білоруською та іншими мовами.

Нагороди і визнання

Нагороджений Орденом Червоної Зірки (1945) та Орденом Вітчизняної війни II ступеня (1985).

За франкознавчі дослідження удостоєний Премії ім. І. Я. Франка АН УРСР (1983).

Додатково

Пропагував український фольклор у періодиці, на радіо та телебаченні. У спеціальній програмі про українські народні пісні «Слово — пісня» (упродовж 1980–1986 вийшло 22 передачі).

Твори

Іван Франко — дослідник народно-поетичної творчості. Київ : Дніпро, 1953. 91 с.
Іван Франко і народна творчість. Київ : Держлітвидав України, 1955. 299 с.
Українська революційно-демократична журналістика. Проблема виникнення і становлення. Київ : Академія наук УРСР, 1959. 492 с.
Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.). Київ : Наукова думка, 1969. 557 с.
Сторінки з історії української фольклористики. Київ : Наукова думка, 1975. 272 с.
Фольклористично-збирацька діяльність Осипа та Федора Бодянського // Народна творчість і етнографія. 1977. № 2. С. 33–44.
Поетика української народної пісні. Київ : Наукова думка, 1978. 250 с.
Іван Франко. Життя і діяльність. Київ : Дніпро, 1981. 355 с.
У с п і в а в т. — До питання про вивчення спадщини Івана Франка // Слово про великого Каменяра : в 2 т. Київ : Держвидав художньої літератури, 1956. Т. 2. С. 550–595.
Книга і друкарство на Україні. Київ : Наукова думка, 1964. 313 с.
Історія української дожовтневої журналістики. Львів : Вища школа, 1983. 512 с.

Джерела

Березовський І. П. Дей Олексій Іванович // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. Київ : Головна редакція УРЕ, 1990. Т. 2. С. 25.
Дей Олексій Іванович // Мистецтво України: Біографічний довідник / Упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський; за ред. А. В. Кудрицького. Київ : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. С. 196.
Скрипник П. І. Дей Олексій Іванович // Енциклопедія історії України : в 10 т. Київ : Наукова думка, 2004. Т. 2. С. 308.
Качкан В. Дей Олексій Іванович // Українська журналістика в іменах: матеріали до енциклопедичного словника : в 20 вип. Львів : Львівська національна наукова Бібліотека України імені В. Стефаника, 2005. Вип. 12. С. 137–138.
Дея О. І. Бібліотека // Лисенко І. Словник українських приватних бібліотек. Київ : Рада, 2009. С. 57.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Дей, Олексій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дей, Олексій Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.11.2024