Дашкович, Остафій Іванович

Дашко́вич, Оста́фій Іва́нович (Дашкевич; 1455–1535; місця народження та смерті невідомі) — державний діяч Великого князівства Литовського, полководець, дипломат, староста черкаський і канівський.

Дашкович, Остафій Іванович
Народження	1455
Місце народження	невідомо
Смерть	1535
Місце поховання	невідомо
Напрями діяльності	політика, влада державна

Життєпис

Учасник московсько-литовської війни 1500–1503. Разом із князем М. Жеславським (кінець 15 ст. — початок 16 ст.; місця народження та смерті невідомі) 1502 обороняв м. Мстиславль (тепер м. Мстислав, Білорусь) і його околиці від військ великого князя Московського Івана ІІІ Васильовича.

До 1503 — воєвода великого князя Литовського Олександра Ягеллончика.

1503–1504 виконував обов’язки намісника кричевського.

Від 1504 на службі в Московії. Звинувачений у зраді Великому князівству Литовському, проте 1505 реабілітований за сприяння Олександра Ягеллончика, остаточно виправданий 1511.

У червні 1508 очолив московське військо, яке вислали на допомогу князю-повстанцю М. Глинському. У серпні перейшов на сторону короля Сигізмунда І Старого.

За допомогою князя К. Острозького повернув раніше конфісковані маєтки та поновився на державній службі. Від 1510 виконував обов’язки канівського намісника.

Імовірно, брав участь у битві під Оршею (1514) під командуванням князя К. Острозького.

1515–1535 — староста черкаський і канівський.

1515 — учасник походу на новгород-сіверські землі (від 1503 перебували у складі Московії); 1519 — походу П. Лянцкоронського на м. Аккерман (тепер м. Білгород-Дністровський, Україна); 1521 — походу на м. Рязань (спільно з військами кримського хана Мехмеда І ґерая).

У березні 1532 організував оборону м. Черкас під час облоги військом кримського хана Саадата І ґерая.

1535 брав участь у литовсько-московській (Стародубській) війні 1534–1537.

Діяльність

Неодноразово вів переговори дипломатичні між Кримським ханатом і королем Сигізмундом І Старим.

Боровся проти нападів на українські землі кримських татар, зокрема 1518 під час розгрому їхніх загонів на Волині, 1523 під час нападу на фортецю Іслам-Кермен (тепер м. Каховка, Україна), 1527 на р. Ольшаниці тощо.

Під час облоги м. Черкас ханом Саадатом І ґераєм організував 13-денну оборону міста. Малочисельний гарнізон на чолі з Дашковичем протистояв війську кримських татар, турецьких яничарів, озброєних артилерією. Облога міста була частиною плану, за яким мав відбутися одночасний напад на Королівство Польське та Велике князівство Литовське з трьох боків — Кримського ханату на м. Черкаси, Молдавського князівства на Покуття та Московії на м. Київ. Облога завершилася поразкою кримського хана. За успішну оборону міста Дашкович отримав (крім грошової винагороди) Кричівський та Чечерський замки.

1533 на Пйотрковському сеймі Дашкович продемонстрував ядра від кримської артилерії та запропонував проєкт організації прикордонної служби по всьому дніпровському узбережжю. Передбачив створення спеціальних загонів з охорони кордонів та побудову замків і поселень на островах на пониззі р. Дніпра. Історики вважають це першим проєктом майбутньої Запорозької Січі.

Підтримував зв’язки з українським козацтвом. Залучав козаків до військової та господарської діяльності.

Як староста черкаський і канівський матеріально підтримував православні храми та монастирі, зокрема Спаську церкву в Каневі, Києво-Печерську лавру, Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, Свято-Микільський Пустинний монастир у Києві тощо.

Визнання

На честь Дашковича названо вулиці в містах Каневі (1990), Черкасах (1993), Овручі (2015), Києві (2021). У м. Житомирі відкрито пам’ятну дошку (2014).

2017 знято короткометражний художній фільм «Староста» (реж. А. Раднюк). 2023 указом Президента України 104-та окрема автомобільна бригада Сил логістики Збройних сил України отримала почесне найменування «імені Остафія Дашковича».

Цитата

«Його лице, весь вигляд тїла й одежа все було чисто татарське. Він знав їх мову і часто буваючи на розвідах, він зіставав ся не пізнаним в їх таборі: його вважали за Татарина і завдяки тому довідавши ся про їх справи, він розбивав їх на голову» (1528).
Цит. за: Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VІІ. Київ, 1956. с. 92.

Додатково

За свого життя Дашкович ніколи не фігурував у документах як Дашкевич. Це сталося внаслідок пізнішої трансформації прізвища на польський лад (Daszkiewicz) у польських документах.

Точне місце народження невідоме, але, найімовірніше, це може бути м. Київ чи Київщина. На це вказують маєтки, залишені йому в спадок по батькові та матері. Про тісний зв’язок родини з м. Києвом та Київщиною свідчать записи в Поминальниках Києво-Печерського та Свято-Михайлівського Золотоверхого монастирів.

Від 18 ст. в історіографії діяльність Дашковича часто помилково приписують черкаському підстарості О. Ружинському.

Герб Дашковча невідомий. Належність до герба Леліва чи Корибут приписують дослідники з 18 ст. внаслідок плутанини геральдистами Дашковича із білоруськими родинами Дашковичів / Дашкевичів.

Література

Бучинський Б. Початки політичної карієри Остафія Дашковича // Записки наукового товариства імені Тараса Шевченка. Т. СХІІІ. Кн. 1. 1913. С. 23-43;
Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VІІ. Київ, 1995. 628 с.;
Ластовський В. Облога Черкаського замку у 1532 р. (із історії міжнародних відносин у Східній Європі в 30-х роках XVI-го ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Київ: Інститут української археографії, 1999. Том 3. С. 76-96;
Черкас Б. Остафій Дашкович — черкаський і канівський староста ХVІ ст. // Український історичний журнал. 2002. №1. С. 53-67;
Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханатом (1515-1540). Київ, 2006. 248 с.;
Ластовський В. Постать Остафія Дашковича у європейській історіографії // Часопис української історії. Вип. 42. Київ, 2020. С. 18-24;
Ластовський В. Родина Остафія Дашковича // Часопис української історії. Вип. 45. Київ, 2022. С. 19-27;
Pułaski K. Ostafi Daszkiewicz. Szkice i poszukiwania historyczne. Kraków, 1887. S.239-256; #Pociecha W. Daszkiewicz. // Polski Sŀownik Biograficzny. T.IV/1. Zeszyt 16. Kraków, 1937. S.444-447.

Автор ВУЕ

В. В. Ластовський В. В. Ластовський

Покликання на цю статтю: Ластовський В. В. Дашкович, Остафій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дашкович, Остафій Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.02.2025