Гонсалес Іньярріту, Алехандро

Гонса́лес Інья́рріту, Алеха́ндро (ісп. Alejandro Gonzalez Iñarritu, 15.08.1963, м. Мехіко, Мексика) — режисер, сценарист, продюсер і композитор; володар п’яти «Оскарів», чотирьох премій «Золотий глобус», трьох премій BAFTA, двох премій Гільдії режисерів Америки та низки інших кінематографічних нагород.

Гонсалес Іньярріту, Алехандро (Alejandro Gonzalez Iñarritu)
Народження	15.08.1963
Місце народження	Мехіко (місто)
Місце діяльності	Мексика, Іспанія, США
Напрями діяльності	кіномистецтво

Відзнаки
Премії	Оскар, Золотий глобус, BAFTA, Гільдії режисерів Америки

Життєпис

Народився в багатодітній родині. Дід по материнській лінії мав у роду басків, був юристом та суддею Верховного суду Мексики. Батько володів ранчо і був банкіром, але згодом збанкрутував.

Навчався у школі без особливої старанності, 1979 покинув школу (за іншою версією — його виключили зі школи за погану поведінку і низьку успішність). Невдовзі під впливом фільму-мюзиклу М. Формана «Волосся», здійснив романтичну втечу в м. Акапулько з дівчиною із заможної родини, втім, через тиждень повернувся до м. Мехіко.

Подорожував світом як моряк вантажного судна. Між морськими рейсами майже рік жив у Європі. Захоплення фільмом «Дорога» (тур. «Yol») курдського режисера Ї. Ґюнея (1937; Туреччина —1984; Франція) стало поштовхом для звернення до кіно. Деякі турецькі кінокритики вбачають у фільмі «Легенда Гʼю Гласса» (англ. «The Revenant») алюзії на цей фільм.

Повернувся до м. Мехіко, вступив до Ібероамериканського університету (ісп. Universidad Iberoamericana Ciudad de México) — одного із найпрестижніших приватних навчальних закладів Латинської Америки. Після навчання в університеті працював радіоведучим та диджеєм на популярній у Мексиці радіостанції WFM. Брав інтерв’ю у відомих виконавців, створював рекламні ролики, писав і розповідав по радіо власні невеликі оповідання. 1987–1989 написав музику до шести мексиканських художніх фільмів.

1990 став продюсером найбільшої медіакомпанії в Латинській Америці — «Televisa». Тоді ж познайомився з мексиканським письменником Г. Арріагою (нар. 1958; Мексика), який згодом став сценаристом його перших фільмів.

На початку 1990-х разом із кількома колегами створив продюсерсько-виробничу компанію «Зета філмс» (англ. «Zeta Films»), для якої почав писати сценарії, продюсувати та режисувати короткометражні фільми та рекламу. Для набуття режисерського досвіду навчався в США в театрального режисера Л. Маргулеса (1933; Польща — 2006; Мексика) та Дж. Вестон (нар. 1946; США).

1995 написав сценарій і зняв перший середньометражний телевізійний фільм «За грошима» (ісп. «Detrás del dinero») з іспанським актором і співаком М. Босе (нар. 1956; Панама) в головній ролі.

Розквіт режисерської творчості припав на початок 21 ст.

2018 — удостоєний спеціальної нагороди Американської академії кіномистецтва.

2018 отримав громадянство Іспанії.

2019 — голова журі 72-го Каннського кінофестивалю.

Станом на 2024 мешкає в м. Лос-Анджелесі (США), одружений, виховує двох дітей.

Творчість

2000 вийшов перший повнометражний фільм «Сука-любов» (ісп. «Amores perros»), прем’єра якого відбулась на Каннському кінофестивалі. Три окремі, але переплетенні між собою сюжетні лінії фільму, об’єднані головною темою — любов і смерть. Важливу роль у стрічці відіграє образ собаки, що втілено в назві фільму. Сам режисер з’явився в кадрі як один із журналістів. У фільмі режисер використав власні телевізійні передачі. Сценарій до фільму написав мексиканський письменник Г. Арріага. Це перша частина «трилогії смерті». Два інші фільми трилогії — «21 грам» та «Вавилон».

Кінострічка «Сука-любов» номінована на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою та отримала понад 50 інших почесних кінонагород. Станом на 05. 12. 2024 дебютний фільм Гонсалеса Іньярріту займав 246 рядок у переліку 250 кращих фільмів світового кінематографу за версією IMDb.

2002 Гонсалес Іньярріту зняв короткометражний фільм «Порохова бочка» (англ. «Powder Keg») з К. Овеном та С. Скашґордом (нар. 1951; Швеція) у головних ролях на замовлення німецької автомобілебудівної компанії BMW. Проєкт під назвою «Прокат» (англ. «The Hire») виник 2001, коли компанія BMW для демонстрації реклами в мережі «Інтернет» замовила створення серії з 10 фільмів, які мали відзняти режисери з різних країн і континентів. Продюсери фільмів — Д. Фінчер та Р. Скотт. Цей проєкт можна назвати кіноальманахом, або кіноантологією. Кожен фільм-епізод є короткометражною стрічкою з самостійним сюжетом, у якому фігурує автомобіль BMW щоразу іншої модифікації. Зокрема, у фільмі Гонсалес Іньярріту «Порохова бочка» це був кроссовер BMW X5 (E53).

Серія короткометражок «The Hire» відзначена нагородою за рекламу на Каннському кінофестивалі 2002.

2003 Гонсалес Іньярріту зняв другий із «трилогії смерті» фільм — «21 грам» (ісп. «21 Grams»), а 2006 вийшов третій — «Вавилон» (англ. «Babel»). У фільмі багато персонажів і кілька основних сюжетних ліній. Цим структура стрічки нагадує перші два фільми трилогії. Події відбуваються в різних частинах світу — Марокко, США, Мексиці та Японії. Світ представлено як Вавилон, у якому людям доводиться знаходити спільну мову і досягати свого через вміння слухати інших. Теглайн (слоган) фільму: «Якщо хочеш, щоб тебе зрозуміли, — слухай». У марокканському епізоді фільму знялись Б. Пітт і К. Бланшетт, у японському — популярний японський актор К. Якусьо (нар. 1956; Японія). Фільм представлено на «Оскар» у семи номінаціях (отримав цю премію за найкращий саундтрек).

2007 Гонсалес Іньярріту разом із 36-ма режисерами з 25 країн світу взяв участь у створенні кіноальманаху «У кожного своє кіно, або Як завмирає серце, коли гасне світло і починається сеанс» (франц. «Chacun son cinéma ou Ce petit coup au coeur quand la lumière s'eteint et que le film commence») для ювілейного 60-го Каннського кінофестивалю. Збірка складається з 34 мініфільмів тривалістю 3 хв., які об’єднані загальною темою — кіно в сучасному світі. Збірка присвячена Ф. Фелліні. У ній Гонсалес Іньярріту належить кіноновела «Анна».

2010 вийшов другий іспаномовний фільм Гонсалес Іньярріту — психологічна драма «Бʼютифул» («Biutiful»). Його вважають спільним виробництвом Мексики та Іспанії (хоча у проєкті були задіяні й деякі незалежні американські продюсерські компанії). Фільм зняли в м. Барселоні, де за сценарієм відбуваються його основні події. Виконавець головної ролі — іспанський актор Х. Бардем. У назві зумисне вжито англійське слово «beautiful» з орфографічною помилкою. Фільм отримав схвальні відгуки, зокрема, режисер В. Герцог порівняв його з поемою.

Фільм «Б’ютифул» отримав понад 10 престижних кінематографічних номінацій, зокрема на «Оскар» (як найкращий фільм іноземною мовою), премії BAFTA та «Золотий глобус». Найбільша кількість номінацій — на національну іспанську кінопремію «Гойя» (ісп. Premios Goya), яку присуджує іспанська Академія кінематографічних мистецтв і наук.

2014 на екрани вийшла драматична чорна комедія «Бердмен» (англ. «Birdman»; повна назва «Birdman or The Unexpected Virtue of Ignorance»). Головний герой фільму — голлівудський актор, колишній виконавець супергеройської ролі Бердмена, якому доводиться боротися за місце на театральному Бродвеї (див. Бродвейські театри). Головну роль зіграв М. Кітон (нар. 1951; США) — виконавець ролі супергероя Бетмена. Акторка Е. Стоун за роботу в цьому фільмі була номінована на «Оскар» у категорії «Краща жіноча роль другого плану».

За фільм «Бердмен» Гонсалес Іньярріту отримав «Золотий глобус» за найкращий оригінальний сценарій та «Оскар» за найкращу режисуру та найкращий оригінальний сценарій. Оператор фільму — Е. Любецькі (нар. 1964; Мексика) відзначений «Оскаром» за найкращу операторську роботу.

2015 вийшов вестерн-блокбастер «Легенда Гʼю Гласса» (англ. «The Revenant») з Л. ді Капріо в головній ролі. Фільм заснований на реальних історичних подіях, головний герой має прообраз — Г’ю Гласса — мисливця і торговця хутром, що освоював район Скелястих гір у США на поч. 19 ст. Сценарій створено у співавторстві Гонсалес Іньярріту зі сценаристом М. Л. Смітом (нар. 1969; США) за мотивами роману «Той, що вижив» (2002) М. Панке (нар. 1969; США). Роман ґрунтується на поемі епічній «Пісня про Гʼю Гласса» (1915) Дж. Г. Нейхардта (1881–1973; США). Цю кінокартину іноді безпідставно називають ремейком вестерну «Людина диких прерій» (1971).

«Легенда Гʼю Гласса» — одна з найуспішніших робіт оператора Е. Любецкі, за яку він отримав свій третій «Оскар». Фільм мав 12 номінацій на «Оскар» (із них 3 перемоги) та низку інших номінацій і перемог. Картина зібрала у світовому прокаті понад півмільярда доларів (на 2025 це найприбутковіший фільм Гонсалеса Іньярріту).

На початку 2016 разом із кінокритиком Е. Мітчеллом (нар. 1958; США) узяв участь у відборі 15 фільмів для виставки «Плоть, розум і дух» у кінотеатрі міланського виставкового комплексу сучасного мистецтва та культури — «Фонд Прада» (італ.«Fondazione Prada»).

2017 разом з оператором Е. Любецкі в технологічному форматі віртуальної реальності створив короткометражний (7-хвилинний) фільм-інсталяцію «Плоть та пісок» (англ. «Flesh and Sand»; ісп. «Carne y arena»). Прем’єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі. Це перший фільм віртуальної реальності, представлений на кінофестивалі.

2022 на екран вийшла психологічна чорна комедія «Бардо, або Брехлива хроніка пригоршні істин» (англ. «Bardo, False Chronicle of a Handful of Truths; ісп. «Bardo, falsa crónica de unas cuantas verdades»). Слово «бардо́» запозичене з буддистського вчення (див. Буддизм), де воно означає проміжний стан: між життям і смертю, між сном і неспанням, між зачаттям і смертельною хворобою, між двома реінкарнаціями тощо.

07. 11. 2024 у Великій Британії розпочато зйомки нового фільму Гонсалеса Іньярріту із робочою назвою «Джуді» (ісп. «Judy»). Відомо, що головну роль має виконати Т. Круз. Передбачено участь С. Гюллер (нар. 1978; Німеччина) та Дж. Племонса (нар. 1988; США). Оператор фільму — Е. Любецькі.

Визнання

Лауреат 5 премій «Оскар»:

за фільм «Бердмен» (за режисуру, за кращий оригінальний сценарій, як продюсер — за кращий фільм, 2014);

за режисуру фільму «Легенда Гʼю Гласса» (2015);

спеціальна премія «Оскар» «За особливі досягнення» за фільм-інсталяцію «Плоть і пісок» (2017).

Лауреат 4 премій «Золотий глобус»:

як продюсер за кращий фільм-драму «Вавилон» (2006);

за кращий сценарій до фільму «Бердмен» (2014);

за режисуру фільму «Легенда Гʼю Гласса» та за кращий фільм-драму як продюсер цієї стрічки (2015).

Лауреат 3 премій BAFTA:

за кращий іноземний фільм («Сука-любов», 2000);

за кращу режисуру та за кращий фільм як продюсер («Легенда Гʼю Гласса», 2015).

Також отримав низку інших престижних нагород та номінацій.

Додатково

Має синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Брат режисера — мексиканський футбольний тренер Ектор Гонсалес Іньярріту.

Разом з мексиканськими режисерами Ґ. дель Торо (нар. 1964; Мексика) та А. Куароном (нар. 1961; Мексика) входить до групи «Троє друзів» (ісп. «Three Amigos») під псевдонімом El Negro («Чорний»).

Серед режисерів, які справили на нього найбільший вплив, назвав С. Люмета, Л. Бунюєля, Ф. Фелліні, А. Тарковського, І. Бергмана, Дж. Кассаветіса (1929–1989; США), С. Леоне, М. Скорсезе.

2009 разом із кількома іншими режисерами та акторами підписав петицію на підтримку режисера Р. Поланського, якого затримали за звинуваченнями в сексуальному насильстві 1977.

Праці

• Hollywood Must Portray Point of View of Others // New Perspectives Quarterly. 2007. № 24 (2). P. 6–9.

Література

1. Tierney D. Alejandro Gonzlez Irritu: Director Without Borders // New Cinemas. 2009. № 7 (2). P. 101–117.
2. Deleyto C., María del Mar A. Alejandro González Iñárritu // Miscelánea. 2011. № 44. P. 157–160.
3. Moya A., López G. Alejandro Gonzalez Inarritu // Miscelánea. 2012. № 44. P. 157–160.
4. Shaw D. The Three Amigos: The Transnational Filmmaking of Guillermo del Toro, Alejandro González Iñárritu, and Alfonso Cuarón. Manchester : Manchester University Press, 2013. 270 p.
5. Casas Aguilar A. Espectros de la paternidad y disolución de fronteras en Biutiful de Alejando González Iñárritu // Journal of #Spanish Cultural Studies. 2015. № 16 (2). P. 179–191.
6. Minich J. A. Rehabilitating Neoliberalism: Disability Representation in the Films of Alejandro González Iñárritu and Guillermo Arriaga // Journal of Popular Culture. 2015. № 48 (5). P. 970–989.
7. D'Aloia A. Virtually present, physically invisible: Virtual reality immersion and emersion in Alejandro González Iñárritu’s Carne y Arena // Senses of Cinema. 2018. № 87. P. 1–9.

Автор ВУЕ

Л. Л. Корнєєва

Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Гонсалес Іньярріту, Алехандро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гонсалес Іньярріту, Алехандро (дата звернення: 10.10.2026).

Оприлюднено: 23.07.2025