Генон, Рене Жан-Марі-Жoзеф

Ге́нон, Рене́ Жа́н-Марі́-Жóзеф (Ґенон, фр. Guеnon, Renе Jean-Marie-Joseph; 15.11.1886, м. Блуа, тепер регіон Центр – Долина Луари, Франція — 07.01.1951, м. Каїр, Єгипет) — філософ, дослідник і систематизатор сакральних доктрин, езотерик, містик; автор праць з метафізики, символізму, східної філософії, історіософії.

Генон, Рене Жан-Марі-Жoзеф (Guеnon, Renе Jean-Marie-Joseph)
Народження	15.11.1886
Місце народження	Блуа
Смерть	07.01.1951
Місце смерті	Каїр
Alma mater	Колеж Роллена
Місце діяльності	Франція, Єгипет
Напрями діяльності	філософія
Традиція/школа	інтегральний традиціоналізм

Життєпис

В юнацтві отримав католицьке виховання. 1904 вступив до колежу Роллена (м. Париж), де вивчав математику й філософію. 1906–1909 залучався до різних окультних, неоспіритуалістичних, квазімасонських гуртків і рухів, цікавився містичними вченнями. Учень філософа-неотоміста Ж. Марітена, містика-езотерика Ж. Анкосса (Папюса). Розчарування в західному містицизмі спонукало Р. Генона до знайомства зі східними містико-релігійними традиціями — гностицизмом, кабалою, індуїзмом, даосизмом, суфізмом.

1910 прийняв суфійські посвячення від різних вчителів тарикату Шазалійя; в 1912 під іменем Абд аль-Вахід Йахья («Служитель Сущoго Єдиного») навернувся в іслам. Навернення вважав особистісним актом віри, а не віровідступництвом від християнства; був переконаний у трансцендентній єдності всіх релігій як відгалужень витокової первинної Доктрини. Від 1915 викладав філософію; 1917 отримав звання професора в м. Сетіф (Алжир). 1919 повернувся до Франції; після кількарічної перерви на філософське письменство викладав у колежі Сен-Луї (м. Париж, 1924–1929).

1930 назавжди полишив Європу і переїхав до м. Каїр (Єгипет). Одружився на доньці шейха, чий родовід вів до Фатімідів. Вів спосіб життя суфія, одночасно публікував свої праці в Європі; 1948 отримав єгипетське громадянство. Заохочений друзями, створив у Франції масонську ложу «Велика Тріада».

Помер від зараження крові, вимовляючи ім’я Аллаха. Частина творів була видана посмертно.

Філософські погляди

Після відмови від юнацької зацікавленості окультизмом і спіритизмом, написав низку критичних праць, апелюючи до філософських і природничо-наукових аргументів: «Теософізм — історія псевдорелігії» («Le Théosophisme — Histoire d’une pseudo-religion», 1921), «Спіритична омана» («L’erreur spirite», 1923). Дійшов висновку про зникнення на Заході інституцій, здатних передавати адептам посвячення і духовні впливи, необхідні для цілковитої «метафізичної реалізації» (вважав, що такі інституції збереглися тільки в орієнтальних традиціях). Відмежував окультизм, теософізм та споріднені з ними вчення від ортодоксального езотеризму; надав тому «легітимності» в очах певного прошарку європейських інтелектуалів.

Стрижневим для вчення Рене Генона став концепт «Традиція», витлумачений як проміжна ланка між цариною духовних Принципів і світом їх втілення, сукупність метафізичних «надлюдських» знань (одкровення, передання, у ведичній традиції — шруті тощо), які передаються через покоління кастою жерців, Посвячених або іншими сакральними інститутами. Згідно з концепцією Генона, сучасні релігії зберігають тільки окремі елементи Традиції, є фрагментами колись єдиної картини, яку вже неможливо відновити в цілості. Відповідно, традиційною цивілізацією мислитель називав таку, що заснована на вищих принципах, де духовний порядок панує над усяким іншим, а наука й суспільні інститути є другорядним, несамостійним «додатком» до «суто духовних ідей».

Важливе місце в концепції Р. Генона посідає протиставлення Заходу і Сходу (якому належать його симпатії). Особливістю всіх східних цивілізацій, попри їх різноманіття, вважав традиційність. Протилежність традиційного й анти-традиційного світоглядів вбачав ув опозиції між спогляданням та дією: Схід втілює безумовне переважання умоглядності, натомість Захід — превалювання дії (що веде до розпорошення у множинності, втрати духовно-інтегруючих засад).

Розмірковував про невідворотну кризу сучасної західної цивілізації [праці «Схід і Захід» («Orient et Occident», 1924), «Криза сучасного світу («La crise du monde moderne», 1927), «Царство кількості та знамення часу» («Le règne de la quantité et les signes des temps», 1945)]. Критикував «демократичну ідею» Заходу, протиставляв егалітаризму роль справжньої еліти. Остання — відсутня в Західному світі, позаяк зруйнована «законом множинності», втягнена в сферу ілюзії та омани сучасної «матеріальної» цивілізації. На його думку, істинна влада може бути дарована лише «згори» і утверджена тим, що стоїть понад суспільством та його інститутами, — духовною Ієрархією (елітою, котра керує за допомогою засобів, неявних і неосяжних для пересічного обивателя).

Основні принципи традиціоналістичного розуміння історії Генон базував на концепції циклічного часу: примордіальний «суто духовний» Принцип породжує первинний ідеальний стан, а подальший низхідний розвиток веде від Золотого віку до Срібного, Бронзового й Залізного. Загалом дотримувався індуїстської концепції світових циклів у метафізиці Часу. Був переконаний, що людство шосте тисячоліття перебуває в Залізному віці; істини, раніше відкриті всім, стають все менш осяжними, а кількість їх носіїв різко зменшується. В оптиці такого підходу аналізував останні віки Калі-юги, доступні дослідженням «профанної» історії. На думку Генона, завершальний період Калі-юги розпочався з 6 ст. до н. е. — коли народився гуманізм як перша форма секулярного світогляду, з його приматом потреб і запитів людини. Остаточно західна цивілізація відійшла від традиційного ладу у добу Ренесансу, весь її наступний розвиток обернувся поступовою деградацією та інтелектуальним занепадом. Всі види людської діяльності — від ремесел до пізнання — чимдалі віддаляються від духовного першопринципу, стають суто профанними. Сучасний світ, наче «вавилонське перемішування мов», подрібнює Істину до меж, коли вона перетворюється на свою протилежність. У такий спосіб формується «світ Брехні», «Царство Кількості». Зрештою, люди настільки захопилися виробництвом масових предметів і до такої міри обмежили свої помисли винаходами машин, що й самі перетворилися на «машини». Криза сучасного світу (західної цивілізації) означає, за висновком Генона, те, що він досяг критичної стадії свого розвитку, його загальна трансформація — невідворотна. Критикуючи сучасну йому дійсність, закликав до її інтелектуальної реформації. Очікуваний кінець історичного циклу співвідносив з кінцем космічного циклу і розглядав як переддень нової історичної епохи.

Рене Генон вважається основоположником інтегрального традиціоналізму (хоча сам не ідентифікував себе з конкретним філософським напрямом або школою).

Значення

Праці Р. Генона вплинули на багатьох інтелектуалів, діячів культури, зокрема А. Арто, А. Бретона, Р. Кено, М. Еліаде, С. Вейль та ін. Його вважають фундатором впливового напряму традиціоналізму, що отримав назву генонізм.

Додатково

Мислитель упродовж всього життя дистанціювався від політики, не висловлював підтримки жодній партії, режиму, політичній еліті. Міркував про метафізичну реалізацію насамперед інтелектуалів, а не політичних діячів і рухів. Відтак часто цитоване твердження Л. Повеля і Ж. Бержьє, що «гітлеризм — це генонізм плюс танкові дивізії» є тенденційним.
Перша згадка про Генона в Україні, за розвідками Ю. Завгороднього, вмішена у «Нарисі історії Стародавньої філософії» о. Миколи Конрада (1876-1941), вперше виданому у 1933-1935.

Праці

Introduction générale à l'étude des doctrines hindoues. Paris : Marcel Rivière, 1921. 351 p.
L'Ésotérisme de Dante. Paris : Ch. Bosse, 1925. 96 p.
L'Homme et son devenir selon le Vêdânta. Paris : Bossard, 1925. 271 p.
La Crise du monde moderne. Paris : Bossard, 1927. 201 p.
Le théosophisme Histoire d'une pseudo-religion. Paris : Libraire Valois, 1928. 376 p.
Autorité spirituelle et pouvoir temporel. Paris : Vrin, 1929.118 p.
Le Symbolisme de la Croix. Paris : L'Anneau d'or, 1931. 216 p.
Le Règne de la Quantité et les Signes des Temps. Paris : Gallimard, 1945, 274 p.
La Grande Triade. Paris : Revue de la Table ronde, 1946. 174 p.
У к р. п е р е к л. — Криза сучасного світу / пер. з франц. І. Калюга; наук. ред. Ю. Завгородній. Київ : Пломінь, 2020. 212 с.

Література

Chacornac P. La Vie simple de René Guénon. Paris: Éditions traditionnelles, 1958. 130 р.
Tourniac J. Présence de René Guénon : in 2 t. Editions du Soleil natal, 1993
Vivenza J. Le Dictionnaire de René Guénon. Grenoble : Le Mercure Dauphinois, 2002. 570 р.
Vivenza J. La Métaphysique de René Guénon. Grenoble : Le Mercure Dauphinois, 2004. 175 р.
Rooth G. Prophet For A Dark Age: A Companion To The Works Of René Guénon. Liverpool : Liverpool University Press, 2008. 343 р.
The Essential René Guénon: Metaphysics, Tradition, and the Crisis of Modernity / Ed. by J. Herlihy. Bloomington: World Wisdom, 2009. 312 р.
Щедрін А. Традиціоналізм Рене Генона як світоглядна парадигма(релігієзнавчо-культурологічні виміри) // Історія релігій в Україні : в 2 кн. Львів : Логос, 2012. Кн. 2. С. 19-28.
Вишинський С. Обрії нової метафізики у філософії пост-традиціоналізму // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 2013. Вип. 14. С. 50–54.
Вишинський С. Царство кількості. Традиціоналістська критика науки // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 2013. Вип. 13. С. 14–17.
Капранов С. В. Рене Ґенон, служитель Єдиного (до 130-річчя від дня народження) // Традиція і традиціоналізм. Альманах 2016–2017. Вінниця: Нілан-ЛТД, 2017. С. 19–35.
Borella J. René Guénon et le guénonisme: Enjeux et questionnements. Editions L'Harmattan, 2020. 168 p.

Автор ВУЕ

І. Б. Остащук

Покликання на цю статтю: Остащук І. Б. Генон, Рене Жан-Марі-Жoзеф // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Генон, Рене Жан-Марі-Жoзеф (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 15.11.2019