Гаєк, Фрідріх Август фон

Портрет Фрідріха Гаєка.

Га́єк, Фрі́дріх-А́вгуст фон (нім. Friedrich August von Hayek; 08.05.1899, м. Відень, Австро-Угорщина; тепер Австрія — 23.03.1992, м. Фрайбург, Німеччина) — економіст, філософ, історик, політичний мислитель, прихильник класичного лібералізму, послідовний захисник ідеалів економічної свободи, критик соціалізму, лауреат Нобелівської премії з економіки (1974).

Гаєк, Фрідріх Август фон (Friedrich August von Hayek)
Народження	1899
Місце народження	Відень
Смерть	1990
Місце смерті	Фрайбург
Alma mater	Віденський університет
Напрями діяльності	економіка, філософія, політологія, історія
Традиція/школа	лібералізм

Життєпис

Старший син лікаря і професора ботаніки Віденського університету Августа фон Гаєка (1871–1928; тепер Австрія) і його дружини Феліцитас. Родина походила з дворянського роду (див. Дворянство) і була фінансово забезпеченою.

Після військової служби під час Першої світової війни вступив у Віденський університет на курс правознавства, відвідував лекції з політичної економії і психології. Знання у галузі економіки поглиблював, зокрема під керівництвом професора Ф. фон Візера; також брав участь у приватних семінарах Л. фон Мізеса, де вважався кращим учнем.

1921 отримав ступінь доктора юридичних, 1923 — доктора економічних наук. 1927 Гаєк і Мізес заснували Австрійський інститут економічних досліджень, де продовжили роботу Мізеса з вивчення коливань рівня ділової активності.

1931 вступив у Лондонську школу економіки та політичних наук, де у 1930-х — 1940-х вважався основним представником австрійської школи економіки й опонентом Дж. М. Кейнса.

1947 запросив вчених-лібералів на зустріч у Мон-Пелерен (франц. Le Mont-Pèlerin; Швейцарія), що поклала початок товариству «Мон Пелерин» (об’єднувало представників класичного лібералізму); 1947–1961 — президент «Мон Пелерин».

1950 став професором Чиказького університету; 1962 — професором Фрайбурзького університету, згодом — членом ради директорів Інституту Вальтера Ойкена (м. Фрайбург, Німеччина). 1967 отримав статус професора-емерита (внаслідок поважного віку не зобов’язаний був виконувати щоденні обов’язки). Продовжував викладацьку діяльність до 1969.

Після професури в університеті Зальцбурга 1977 повернувся у Фрайбург, де проживав до своєї смерті. Похований у м. Відні.

Наукова діяльність

Розвинув економічну теорію Л. фон. Мізеса. 1931 видав працю «Ціни та виробництво».

У найвідомішій роботі «Дорога до рабства» (1944) пов’язував виникнення тоталітаризм з надмірним регулюванням ринку, що привело до втрати свобод політичних і свобод громадянських. Попереджав про небезпеку планової економіки; гарантією збереження ліберальної демократії вважав свободу економічну. Головний аргумент Гаєка: всі види соціалізму, колективізму і системи планової економіки суперечать принципам правової держави і особистому праву. Вважав німецький націонал-соціалізм та італійський фашизм проявами соціалізму, а не формами капіталістичної реакції.

Віддаючи належне економічним і соціальним чинникам, звертався до психологічних основ встановлення колективізму і тоталітаризму. Зазначав, що найпростіше знайти підтримку людей легковірних і слухняних, які не мають власних переконань і згодні прийняти будь-яку готову систему цінностей, за умови тривалого і регулярного її впровадження в життя.

Дав характеристику тогочасному загальному становищу в країнах Західної Європи (придушення демократичних інститутів і встановлення тоталітарного режиму). На цій стадії домінуючим чинником вважав загальну незадоволеність урядом, його повільністю і пасивністю, зумовленою зокрема громіздкою демократичною процедурою. У ситуації, коли всі вимагають швидких і рішучих дій, найпривабливішим для мас виявляється дієвий і вольовий політичний діяч (або партія політична). У такий спосіб на політичній арені виникає партія нового типу, організована за військовим зразком.

Приділяв значну увагу «мілітаризації» соціуму — типу організації суспільства, що використовує «військову машину» в усіх сферах цивільного життя. За приклад наводив Німеччину: вважав, що у жодній іншій країні так широко не використовувався принцип ієрархічної організації «згори донизу», ніде не було такої кількості людей, зайнятих у різних областях, які б не відчували себе вільними громадянами, а функціонерами.

Ефективний обмін і використання ресурсів вважав можливими тільки через ціновий механізм на вільних ринках. У книзі «Використання знань у суспільстві» (1945) стверджував, що ціновий механізм служить, щоб розділити і синхронізувати загальні й особисті знання, дозволяючи членам суспільства досягти різноманітних і складних результатів через принцип безпосередньої самоорганізації.

Критично ставився до «наукоподібністі» («Контрреволюція науки. Етюди про зловживання розумом» (1952), пізні есе тощо).

Вважав, що вільне суспільство має дотримуватись порядку на основі чітких загальних правил. З метою захисту прав індивіда необхідні дієві обмеження і чітке окреслення можливостей держави у конституції. Найефективнішим способом обмежити апарат державний примусу вважав обов’язок діяти відповідно до загальних правил і неможливість довільного застосування сили (необмежена демократична влада має тенденцію до перетворення на «тоталітарну демократію»). Розроблену Гаєком у праці «Конституція свободи» (1960) систему характеризують як номократію (не виключає можливості втручання держави в економіку, але вимагає чітко окреслених правил подібного втручання). Учений наголошував, що жодна група людей не може присвоювати собі владу над мисленням і поглядами інших. Суть свободи думки вбачав не у праві кожного говорити або писати все, що завгодно, а в тому, що будь-яка ідея може бути піддана обговоренню. Основою протидії тоталітаризму і своєрідною гарантією демократії вважав інакомислення, можливість піддати сумніву загальноприйняті та визнані ідеї і пропагувати нові для подальшого обговорення іншими членами суспільства.

У сучасників концепції Гаєка отримали неоднозначні і суперечливі оцінки — від абсолютного визнання до повного неприйняття і заперечення основних положень.

Визнання

1974 Гаєк (спільно із Г. Мюрдалєм) удостоєний Нобелівської премії з економіки за працю «Ціни та виробництво».
1991 отримав найвищу нагороду США — Президентську медаль Свободи.

Твори

Prices and Production. London : Routledge, 1931. 112 p.
The Trend of Economic Thinking // Economica. 1933. № 13. P. 121–137.
Economics and Knowledge // Economica. 1937. № 4. P. 33–54.
Profits, Interest, and Investment. London : Routledge, 1939. 266 p.
The Pure Theory of Capital. London : Macmillan and Co., 1941. 454 p.
The Road to Serfdom. Chicago : University of Chicago Press, 1944. 250 p.
The Use of Knowledge in Society // American Economic Review. 1945. № 35. P. 519–530.
У к р. п е р е к л. — Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії : в 3 т. Київ : Сфера, 1999–2000.
Економічна політика і верховенство права // Лібералізм / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ : Смолоскип, 2002. С. 762–774.
Конституція свободи. Львів : Літопис, 2002. 556 с.
Індивідуалізм істинний і хибний // Консерватизм. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. 2-ге вид. Київ : ВД «Простір» ; Смолоскип, 2008. С. 309–332.
[Праці] // Лібералізм / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. 2-ге вид. Київ : ВД «Простір» ; Смолоскип, 2009. С. 20–35; 504–546.
Шлях до рабства в малюнках. Херсон : Грінь Д. С. ; Київ : Науково-дослідний інститут публічного права, 2017. 32 с.

Література

Ebenstein A. Hayek’s Journey: The Mind of Friedrich Hayek. New York : Palgrave Macmillan, 2003. 288 p.
Buckley W., Machlup Fr., Roche G. et al., eds. Essays on Hayek. London : Routledge, 2010. 210 p.
Гаєк Фрідріх // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Історія політичної думки. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. С. 139–140.
Hayek: A Collaborative Biography : in 15 vol. Cham : Palgrave Macmillan, 2015–2018.

Автор ВУЕ

А. С. Соловйова

Покликання на цю статтю: Соловйова А. С. Гаєк, Фрідріх Август фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гаєк, Фрідріх Август фон (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.09.2024