Володимир (Репта)

Помилка створення мініатюри:

Володи́мир (Ре́пта) [світське прізвище та ім’я — Репта, Василь Михайлович де (фон); рум. Vasile de Repta, Vladimir de Repta; нім. Basil Ritter von Repta; 25.12. (за ін. даними — 22.12.) 1841, с. Банилів, тепер Вижницького району Чернівецької області, Україна — 21.04.1926, м. Чернівці, тепер Україна] — православний церковний і освітній діяч, митрополит Буковини і Далмації, богослов, професор (з 1873), почесний член Румунської академії (з 1919).

Володимир (Репта)
Справжнє ім’я	Василь Михайлович
Народження	25.12.1841
Місце народження	Банилів
Смерть	21.04.1926
Місце смерті	Чернівці (місто)
Місце поховання	Чернівці (місто)
Напрями діяльності	богослов'я, освіта, церковне управління
Традиція/школа	православ'я

Життєпис

Походив із заможної шляхетної родини. 1864 закінчив Першу державну цісарсько-королівську гімназію в м. Чернівцях.

Продовжив навчання на Греко-православному теологічному факультеті; у 1868/1869 навч. році був призначений помічником вчителя (суплентом) з латинської, грецької та німецької мов у своїй гімназії.

У наступні роки студіював богослов’я та філософію (коштом Православного релігійного фонду Буковини) у Віденському, Боннському, Мюнхенському, Цюріхському університетах. 1872 повернувся на Буковину, обійняв посаду префекта Теологічного факультету. Після успішного складання конкурсного іспиту за цісарським рішенням отримав звання професора, призначений ординарним професором кафедри Святого Письма (з 1873), викладав екзегезу Нового Завіту.

29.08.1875 висвячений на ієродиякона; 30.06.1886 став ієромонахом.

Із заснуванням Чернівецького імператорського королівського університету ім. Франца-Йосифа (1875; тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) був запрошений на посаду професора теологічного факультету, виконував обов’язки бібліотекара факультету. Багаторазово обирався деканом, в 1883–1884 — ректором університету, з 1896 — почесний професор теологічного факультету.

Упродовж 1876–1895 — інспектор народних шкіл у м. Чернівцях.

16.09.1890 висвячений на архімандрита. 1896 призначений архімандритом-радником консисторії, генеральним вікарієм Буковинської православної митрополії (до 1902). 1898 (за ін. даними — 1899) висвячений у Чернівецькому кафедральному соборі на титулярного єпископа Радівецького.

1902–1924 — архієпископ Чернівецький, митрополит Буковини і Далмації.

Обирався депутатом Буковинського сейму (з 1904), Імператорської палати у Відні, представником Буковини в першому парламенті т. з. Великої Румунії (1919–1920).

01.11.1924 за станом здоров’я вийшов на пенсію.

Похований в архієрейській гробниці на Чернівецькому міському кладовищі.

Діяльність

Митрополича діяльність припала на період активних україно-румунських змагань у церковно-релігійному житті. Намагався бути медіатором інтересів румунських і русинських (див. Русини) вірян. Попри різні оцінки власної позиції митрополита (відомі його характеристики як прихильника румунізації церковного життя), за його проводу було досягнуто відносного румуно-українського паритету. Так, до початку Першої світової війни були видані україномовні підручники для народних і середніх шкіл, з’явилися українські підручники з богослов’я; до консисторії введені українські священники, у духовну семінарію приймали рівне число українських і румунських вступників; богослужіння провадили церковнослов’янською та румунською мовами; діяли релігійні та етнічні товариства; церковний журнал «Кандела» виходив двома мовами. Вказані зміни завдячують також активності й наполегливості русинської спільноти.

Митрополит Володимир дбав про справи єпархій і благочинь, матеріальний стан духовенства, розвиток народної та релігійної освіти й просвітництва. Займався доброчинністю: власним коштом зорганізував будівництво жіночого Свято-Введенського монастиря в Чернівцях; викупив і подарував румунському товариству будинок для облаштування дитячого притулку; заснував благодійний фонд, виділив низку стипендій тощо.

Із початком Першої світової війни, за окупації російськими військами м. Чернівців (вересень 1914) митрополит вимушено співпрацював з російською військовою адміністрацією, рятуючи містян. Під тиском підписав циркуляр до місцевого духовенства з вимогою молитися за здоров'я російського царя й перемогу російських військ. Після звільнення Буковини австрійцями цей документ було використано як доказ дій, спрямованих проти інтересів Австрії. Митрополита разом із консисторією було вивезено в м. Прагу (листопад 1914), пізніше — до м. Відня; в серпні 1918 цісар вивів його поза штат і наказав розпочати слідство.

З прилученням Буковини до Румунії король Фердинанд І (правив у 1914–1927) поновив Володимира (Репту) на митрополичій кафедрі (грудень 1918). У листопаді 1919 митрополит Буковини зрікся прав на управління сербськими єпархіями в Далмації та Істрії, які об’єдналися з Сербською православною церквою.

Автор праць «Психологія та її значення для пробудження, плекання і розвою релігійного життя» (1888), «Релігійні обряди і звичаї та їх значення для розвитку культури» (1888), п'ятнадцяти річних звітів про стан шкіл крайової столиці Чернівців, пасторських послань, публікацій у православному журналі «Кандела» тощо.

Визнання

Нагороджений Великим Хрестом орденів «Зірка Румунії» й «Корона Румунії», орденом Св. Сави з медаллю «Нагорода за працю на благо церкви» І ступеня.

1908 цісарським декретом призначений таємним радником цісаря Австрії.

Був почесним громадянином міст Чернівців, Сучави, Радівців (обидва — тепер Румунія).

Почесний член Румунської академії наук, багатьох культурних і літературних товариств.

Ювілейним річницям від дня народження діяча присвячено заходи в Чернівецькому університеті.

Додатково

1864 Василь Репта став співорганізатором вшанування на Буковині третьої річниці смерті Т. Шевченка (першого такого заходу в краї).
Під час російської окупації територій Буковини (з вересня 1914) митрополит лишився у м. Чернівцях, допомагав і підтримував вірян, незалежно від їхньої національної та конфесійної належності. Зокрема, надав прихисток у митрополичій резиденції єврейській громаді, наляканій фактами єврейських погромів і розправи з юдеями; забрав із найбільшої синагоги і переховував упродовж війни усі сувої Тори. За свідченнями, заступався перед владою за місцеве населення, залучав усю свою красномовність і переконливість, «мало не благав» про милосердя і погромів не допустив; домігся зменшення контрибуції майже в 20 разів (з 600 тис. до 30,3 тис. рублів).

Праці

Psihologia şi însemnătatea ei pentru deşteptarea, cultivarea şi înaintarea vieţii religioase // Candela. 1888.
Așezământuri călugărești. Cernăuți, 1895.
Epistola pastorală. Cernăuți, 1908.

Література

Буковина. Визначні постаті: 1875–1919 (Біографічний довідник) / Авт.-упоряд. О. М. Павлюк. Чернівці : Золоті литаври, 2000. 252 с.
Brusanowski P. Rumänisch-orthodoxe Kirchenordnungen (1786–2008): Siebenbürgen — Bukowina — Rumänien / Hrsg. von U. Wien, H. Roth. Köln : Böhlau, 2011. 611 p.
Вебер Ю. Російська окупація Чернівців / Пер. з нім. С. Осачука. Чернівці : Книги — ХХІ, 2016. 136 с.
Масіян Н. Володимир Репта — митрополит Буковини і Далмації // Державний архів Чернівецької області. 2016. URL: https://cv.archives.gov.ua/repta.html
Valenciuc I.-P. Preoţimea ortodoxă din Bucovina în timpul ocupaţiei habsburgice: (1775–1918). Suceava : Aehiepiscopiei Sucevei și Rădăuților, 2016. 609 р.
Чучко М. К. Історія і сьогодення Православної Церкви на Буковині: до питання про адміністративно-територіальний устрій та духовне підпорядкування єпархіальних структур краю в середині ХІV — на початку ХХІ ст. Чернівці : Поліграф-Сервіс ; Харків : Мачулін, 2020. 316 с.
Brusanowski P. Autonomia si constitutionalismul in dezbaterile privind unificarea Bisericii Ortodoxe Romane (1919–1925). Cluj-Napoca : Presa Universitara Clujeana, 2021. 394 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Володимир (Репта) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Володимир (Репта) (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.03.2023