Великий Вогонь
«Вели́кий Вого́нь» (повна назва — Слов’янська духовна течія «Великий Вогонь») — неоязичницька конфесія в Україні (див. Неоязичництво). Виникла наприкінці 1980-х на Житомирщині; послідовники називають себе огнищанами (огніщанами).
Зміст
Історична довідка
Наприкінці 1980-х у м. Житомирі сформувалася спільнота молодих осіб, яка цікавилась традиційним бойовим мистецтвом та прадавніми язичницькими (див. Язичництво) віруваннями слов’ян. На початках становила радше культурологічну, ніж релігійну групу, згуртовану не так релігійно-міфологічним, як легендарно-героїчним сприйняттям національної історії. Погляди спільноти завоювали популярність серед патріотично налаштованої молоді. Невдовзі захоплення світоглядом та культурою давніх слов’ян перетворилося для багатьох однодумців на спосіб життя. На формування світогляду огнищан значний вплив справив письменник Є. О. Павленко (помер 2022), який брав активну участь у створенні релігійної громади.
Започаткування Слов’янської духовної течії «Великий Вогонь» власне як релігійної конфесії датують 1989. Лідером та одним із провідних ідеологів групи був Геннадій Миколайович Боценюк (1973‒2019; Україна). Через рік він очолив також житомирську школу слов’янського бойового мистецтва. Вже на початку 1990 Г. Боценюк розпочав працювати над упорядкуванням вчення «Великого Вогню», публікував у пресі статті, які пропагували відродження прадавньої слов’янської культури. 17.08.1991 огнищани на установчих зборах громади обрали його Князем «Великого Вогню» та затвердили чільні положення духовного вчення. Обранець прийняв духовне ім’я Огін. У березні 1992 офіційно зареєстровано першу громаду «Великого Вогню» в м. Житомирі (перша офіційно зареєстрована громада язичників у незалежній Україні). 1992 громади «Великого Вогню» з’явилися в м. Києві, в 1993 — у містах Рівному та Донецьку.
Спільнота вбачає сенс своєї релігійної діяльності у відродженні дохристиянської культури давніх слов’ян: світогляду, звичаїв та обрядів.
Творчий спадок Г. Боценюка (Князя Огіна) представлений переважно у жанрах фентезі, містичного бойовика, детектива, есе. Твори упорядковано в збірці «Безкінечна зброя» (опубліковано на офіційному сайті 2025, посмертно), де викладено, зокрема, віровчення «Великого вогню».
Основи віровчення
Учення огнищан відзначає оригінальна концепція нетеїстичного (див. Теїзм) світогляду. Віряни вважають, що виникнення людини й світу відбувалось без втручання надприродних сил. Боги в уявленні огнищан постають радше як символічні вияви сил природи, ніж духовні чи надприродні істоти: зокрема, Даждьбог персоніфікує силу неба, Стрибог — силу вітру та ін. Боги уособлюють життєдайні стихії, якими окремі люди можуть керувати.
Космогонія у вченні «Великого Вогню» практично відсутня. Огнищани вірять, що душі великих пращурів (навії, або народжені на віки вічні) не загинули, а зберегли свою сутність після смерті «грубого тіла». Навії пам’ятають своїх нащадків та допомагають їм, а люди мусять дбати і пам’ятати про наступні покоління. Вважається, що для збереження і вічного життя душі необхідно мати кровних живих нащадків — дітей, онуків, правнуків. Старшим серед навіїв називають пращура Сварога — «духовного володаря вогню», який, за легендою, жив 12 тисячоліть тому. На думку огнищан, культ Сварога був головним фактором, який сприяв об’єднанню протослов’янських племен та появі духовно спорідненої групи балтських народів.
Шляхом трансформування давніх культів Сварога, а також Рода та Перуна, послідовники «Великого Вогню» намагаються поєднати гуманістичний світогляд прадавніх жителів Європи (головними особливостями якого вважають заперечення рабства та цінування особистої гідності) з сучасними езотеричними концепціями та елементами наукової картини світу. На відміну від інших неоязичницьких конфесій у вченні «Великого Вогню» відсутні поняття з «Велесової книги»: «Прав» («Права»), «Нав» («Нава»), «Яв» («Ява), характерні для віросповідної доктрини більшості рідновірських громад України.
Визнають духовну єдність чоловіка й жінки, а звідси цінують шлюбну вірність; духовну спільність людини з рослинним і тваринним світом; необхідність свободи для щастя людини; смертність фізичного й духовного тіла людини. Категорія совісті постає основним моральним орієнтиром, який замінює поняття гріха чи карми. Моральні закони включають любов до живої Природи, Матері-Землі, сприяння утвердження в світі добра і зневаги до зла.
Головним документом релігійної організації (від 1995), де викладені основні положення віросповідної доктрини «Великого Вогню», є «Совість огнищанина». Певною мірою розширюють віровчення брошури Князя Огіна (Г. Боценюка): «Мольфаріум», «Жива кров глибокої старовини» (рос. «Живая кровь глубокой старины»), «Моя боротьба» (рос. «Моя борьба»), усі — опубліковано на офіційному сайті 2022. Як доповнення до віровчення «Великого Вогню», від 2017‒2018 була презентована книга дружини Князя Огіна Радаслави «Золотий молот Сварога» (2016, опубліковано 2023). Книга пояснює вчення «Великого Вогню», а одночасно є реконструкцією провідної міфологічної концепції конфесії.
Духовний центр течії діє в м. Житомирі. Офіційний орган — газета «ЯЗИЧNИК». Офіційний сайт релігійної спільноти: https://ogin.in.ua/
Релігійні практики
Культова діяльність духовної течії «Великий Вогонь» спрямована не так на реконструкцію стародавніх язичницьких ритуалів, як на впровадження сучасних форм релігієтворчості. Останні ґрунтуються на дохристиянських уявленнях, моральності та символіці вогню. Підґрунтям обрядової практики є наразі не завершена та не опублікована (на вересень 2025) праця «Волхв Сила».
Характерною рисою культової діяльності послідовників релігійної організації є застосування магічних, езотеричних практик, які включають різного роду екстрасенсорні, енергетичні та альтернативні цілительні обрядодії.
Головне місце в обрядах конфесії відведено вогню. Навколо розпаленого вогнища відбуваються спільні духовні зібрання громади, де цитують уривки з праці «Совість огнищанина», обговорюють етичну тематику, вшановують предків, проводять обрядові дійства, під час яких згадують духовних пращурів, особливо Сварога, якого вважають духовним володарем вогню.
Сакральне значення надають відзначенню свят сонячного циклу, зокрема, літнього та зимового сонцестояння, весняного й осіннього рівнодення. Календар передбачає поклоніння чотирьом положенням сонця протягом року. Їх уособлюють відповідно боги Хорс, Ярило, Святовид і Сварог; вони символізують гармонію з природою та річне коло.
Головні свята огнищан: Коляда — день зимового сонцестояння; Народження магічної сили — ніч проти 31 грудня; Новий рік — 31 грудня; Йоль — свято середини зими — 15 січня; Тури — мисливське й воїнське свято, яке відзначають у лютому; Масниця — свято кінця зими; Великдень — прихід Хорса (веснянє рівнодення); Навський великдень — день пам’яті пращурів (7 днів після Великодня); Пробудження сил природи — 1 травня; Купала — день літнього сонцестояння; Перунів день — початок серпня; головне воїнське свято «Великого Вогню» (біля скелі Тура на Житомирщині) — 17 серпня; Ярило — свято сімейних пар; Святовид — осіннє рівнодення; Золотий плуг Сварога — свято зібраного врожаю.
Особистими святами огнищанина вважають: день народження; весілля — головне свято усього життя; народження дітей; посвячення дитини (через два місяці після народження); весілля дітей (онуків); духовне посвячення — для тих, хто стає на шлях магії «Великого Вогню». Центральним місцем для здійснення обрядів є капище-святилище, на якому розташоване житло князя громади.
Огнищани вважають священними усі давні дохристиянські культові споруди та речі, слов’янські поховання, а також монумент Слави і Вічний вогонь в м. Житомирі.
Джерела
- Радослава Огінська. Золотий молот Сварога // Духовна течія «Великий Вогонь». 2023. URL: https://ogin.in.ua/ZMS.pdf
- Боценюк Г. Безкінечна зброя // Духовна течія «Великий Вогонь». 2025. URL: https://ogin.in.ua/bezkzbr.pdf
Література
- Колодний А. Великий Вогонь // Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного і Б. Лобовика. Київ : Четверта хвиля, 1996. С. 55–56.
- Боценюк Г. Слов’янська духовна течія «Великий Вогонь» // Історія релігії в Україні: у 10-ти т. / За ред. А. Колодного. Київ : Український Центр духовної культури, 2010. Т. 8: Нові релігії України. С. 303–310.
- Лозко Г. Боги і народи. Етносоціальний вимір: курс релігієзнавства. Тернопіль : Мандрівець, 2015. С. 574–575.
- Базик Д. Феномен українського рідновірства: сутнісна характеристика, особливості становлення та розвитку // Релігієзнавчі нариси. 2016. № 6. С. 15.
- Сморжевська О. Постмодерністські візії релігійності: сучасне язичництво у міській культурі (Україна в загальноєвропейському контексті). Київ : Олег Філюк, 2017. 198 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Базик Д. В. Великий Вогонь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Великий Вогонь (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.09.2025
