Масниця

Масниця («Масниці», «Масляниця», «Сиропусний тиждень», «Сиропуст», «Сирна неділя», «Сирниця», «Мясопустний тиждень», «Бабський тиждень», «Тлустий тиждень», «Жирна неділя», «Колодій», «колодки», «Запусти», «Заговини», «Ніжкові заговини», «Пущення») — одне із найдавніших слов’янських свят-забав, що стало традиційним українським народним гулянням (інтермедією, народним театром) із рудиментами давніх магічних язичницьких ритуалів та обрядодій, приготуванням і споживанням значної кількості ситної борошняно-молочної їжі. Відзначається на останньому тижні перед Великим постом і розпочинає весняний цикл традиційних свят українців. Це церемонія прощання із зимою та зустріч весни. Одна із назв свята — Колодій або Колодка.

Характеристика

Християнська церква включила Масницю у свій календар, проте релігійного змісту вона досі не набула. Українці святкували Масницю три тижні поспіль:

• перший тиждень — Всеїдний (Блудний) (не купували поросят, бо з них не буде сала.),
• другий — Переступний (М’ясоїд ) (субота на Переступному тижні була однією із трьох субот на рік, які душі випросили у Бога, щоб повертатися на землю, дві інші такі суботи — перед Трійцею та Дмитрієм.),
• третій — Масний, Сирний.

Масниця поділяється на три частини: зустріч у понеділок; широкий четвер; у прощальну неділю (Прощена, Прощенська) відбувалися її проводи. Кожен день Масничного тижня святковий і мав свою назву, що відрізнялися в регіонах. Наприклад, на Київщині та Житомирщині понеділок звався Окаянним (бо чоловіки в цей час були небажаними в хаті та пропадали в корчмі), вівторок — Веселим, середа — Бабською або Широкою, четвер — Масним або Жирним, п’ятниця — Конечною. У більшості регіонів вихідні дні не мали назв. На Масничному тижні закоханих уже не вінчали.

Поширеним був звичай «колодки» (Колодія). Колодій у давньоукраїнській міфології — бог шлюбу, любові та злагоди. Існувало й інше трактування та традиція: Колодка, Колодій — символ того, що сонце піднімається вище по своєму небесному колу, тобто «коло діє».

«Колодки справляли» від понеділка до суботи переважно заміжні молодиці, збираючись у складчину. Це єдиний тиждень у році, впродовж якого молодицям була нагода трохи відпочити від домашніх справ: жінки не пряли, не ткали, не білили, не шили не вишивали.

Гуляти тиждень Масниці годилося гучно й весело, інакше «на весь рік нудьга нападе». Тож влаштовували бенкети у складчину, ходили один до одного гостювати, об’їжджали коней; молодь збиралася на прощальні вечорниці: варили вареники, співали веснянки, грали в «кістки», «картошку», «ойра», «водили козла». Серед інших вуличних гулянь була ще така забава: дівчат хлопці возили на фуркалі (вбивався стовп, до нього прибивали від воза дві палки, до однієї прив’язували сани, а за другу хлопці крутили).

Регіональні особливості

Кожен регіон мав свої особливі страви. Серед них «запікані вареники», які були поширені на Черкащині. Вареники відварювали, поливали маслом та сметаною, а потім запікали в печі. «Бліни» смажили лише на Слобожанщині та Чернігівщині — у прикордонних регіонах. Не обходилося і без хмільних напоїв. У той час варили мед та пиво. Мед (медовуха) і стала прообразом нинішньої горілки. Що не могли осилити з’їсти — роздавали родичам, сусідам.

На Воронежчині ворожили, «в’язали колодки»: дівчата оздоблювали «колодку» (дровину) стрічками та квітками й прив’язували їх до лівої руки парубкам. Натомість парубки мали обдаровувати дівчат грішми, прикрасами, солодощами — купували (запивали) колодку.

На Поділлі парубки пригощали дівчат пивом і горілкою. У подяку за це, дівчата вишивали на хусточці квіти та ініціали свого обранця і дарували її на Великдень — повертали колодку. Такі ритуали нерідко завершувалися шлюбом.

На Гуцульщині не було традиції колодки, натомість залишилося реліктове поняття «віддати колодку». В’язати — нема, а викупити — є. Робили це на Великдень, а «колодками» були дві однакові писанки.

На Вінничині був звичай «волочити колодку» — відвідували оселі (могли бути ряджені, наприклад на Поліссі одягали вивернуті «куртяки»). Люди знаходили на вулиці колоду, вирішували, до кого з нею йти (де були дорослі неодружені парубки й незаміжні дівчата) і тягнули ту колоду до двору, починали «ганити», вигадувати всілякі капості. Щоб ті нарешті заспокоїлися, мати виставляла їм могорич. Ряджені частувалися і йшли до іншої хати.

На Житомирщині і Київщині з Колодієм був пов’язаний кожен день останнього тижня перед постом. Люди вірили, що якщо вони виконають звичні їм обряди, всяка біда омине їх у році.

Обрядові страви

Головна ритуальна страва на Масницю — вареники із сиром зі сметаною.

Впродовж семи днів (від понеділка) господиням годилося щодня готувати багато вареників, щедро присмачуючи їх вершками, маслом, подавати їх зі сметаною. У цей час споживали рекордну кількість масла та сметани, а також страв, які можна було приготувати з ними. Окрім вареників із сиром готували: мандрики, гречані млинці (млинець уособлював Сонце), пшеничні налисники з сиром, сирники, сирні баби, баби до вершків і ряжанки, запіканки із сиром, з яйцями, пшоняну молочну кашу, запікані молочні каші, галушки в молоці, локшину в молоці, білий борщ (з додаванням сироватки, вершків, сметани чи молока), молочний кисіль («крохмаль»), малаї (малай — вчинений невеликих розмірів хліб або корж з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна) на житньому чи гречаному борошні пекли дужики (поминальний продовгастий хліб). Випікали багато солодощів. Готували багато молочних страв — «ряжанку», «колотухи» («сколотини»), «розтирачки». Могла на столі бути і риба, і яйця. Усе, крім м’яса.

Додатково

У народі побутували прислів’я:

«Чекайте вареники, прийде і на вас Масниця!»

«Масниця, масниця, яка ти мала! Якби тебе сім неділь, а посту — одна!»

«Хоч пузо роздайсь, а Божий дар не останьсь».

«Прийде піст і наступить на хвіст».

Колодій нагадував молоді та їхнім батькам: «Не женився єси, то колодку носи!». Звідси пішла традиція «в’язати колодку».

Приблизний сценарій щоденних зустрічей-гулянь міг бути таким: клали на стіл «колодку» у вигляді дровини, качалки, хустки: у понеділок — колодка народилася, тож її пеленали (в одній з хат збиралися заміжні жінки. Вони розігрували справжню інтермедію. «Ой, кумо, що це ви так погано себе почуваєте? — Оце ж, певно зараз родю!». Розмови могли бути геть різні, згадувалися різні випадки з життя, обговорювали спогади. Потім сідали за стіл і починалися святкування. І тільки ввечері приходили чоловіки. Казали «Колодій родився»); у вівторок — Колодій хрестився (повністю відтворювали обряд хрестин, вибирали хресних батьків Колодієві); у середу — були похристини. Приходили всі, хто не встиг прийти в понеділок чи вівторок в гості. В цей день був найбільший «розгуляй». У ньому вже брали участь і неодружені, і чоловіки, і діти. Все село гуляло — це були «структуровані гуляння», люди бавилися в межах дозволеного, в межах обрядовості»; у четвер — за сценарієм інтермедії Колодій вмирав; у п’ятницю — його ховали; у суботу — «плакали» за Колодієм, «притоптували» — ніхто не сумував, гомоніли, співали, наймали музик.

Відео

Масниця (СтудіяПрим24)

Література

1. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян / Сост. М. А. Маркевич. Київ : Типография И. и А. Давиденко, 1860. 174 с.
2. Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край : в 7 т. Санкт-Петербург : Типография В. Безобразова, 1872. Т. 1. 468 с.
3. Мала енциклопедія українського народознавства / За ред. С. Павлюка. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2007. С. 327.

Автор ВУЕ

О. В. Щербань

Покликання на цю статтю: Щербань О. В. Масниця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Масниця (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.03.2020