Васьковський, Євген Володимирович

Васьковський, Євген Володимирович, до 1942

Васько́вський, Євге́н Володи́мирович (пол. Waśkowski, Eugeniusz Włodzimierz; 21.11.1866, м. Аккерман, тепер м. Білгород-Дністровський Одеської області, Україна — 29.05.1942, м. Варшава, тепер Польща) — правознавець, фахівець з цивільного права і процесу та організації й етики адвокатської діяльності, автор навчально-методичних праць.

Васьковський, Євген Володимирович (Waśkowski, Eugeniusz Włodzimierz)
Народження	21.11.1866
Місце народження	Білгород-Дністровський
Смерть	29.05.1942
Місце смерті	Варшава
Alma mater	Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Місце діяльності	Україна, Литва, Польща
Напрями діяльності	правознавство, цивільне право, цивільний процес, адвокатура
Традиція/школа	позитивізм

Життєпис

Народився в сім’ї збіднілих польських дворян. 1883 закінчив 1-у Одеську гімназію (із золотою медаллю), 1888 — юридичний факультет Новоросійського університету (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) з дипломом 1-го ступеня. В університеті слухав лекції Д. Азаревича (1848; тепер Білорусь — 1912, за іншими даними 1920; тепер Польща), Ф. Леонтовича, І. Г. Табашникова (1844–1913; тепер Україна), М. Чижова, В. Палаузова (1851–1920; тепер Україна). Дипломний твір був присвячений проблемам віндикації у цивільному праві. Одночасно на факультеті вчилися О. Бугаєвський (1874; тепер Україна — 1942; тепер Україна), М. Пергамент (1866; тепер Україна — 1932; тепер Росія), майбутній депутат 1-ї Державної Думи Російської імперії О. Пергамент (1868 або 1869; тепер Україна — 1909; тепер Росія).

Від березня 1889 — помічник присяжного повіреного, згодом — присяжний повірений. 1893 опублікував двотомну монографію «Організація адвокатури», яку планував захистити як дисертацію на здобуття магістерського ступеня. Однак цю роботу відмовилися розглядати у Санкт-Петербурзькому університеті (через відсутність закордонного стажування автора та інших, окрім монографії, друкованих наукових праць).

Продовжив творчі пошуки на юридичному факультеті Казанського університету (тепер Казанський федеральний університет). Змінив практичну діяльність на наукову за пропозицією проф. Г. Шершеневича (1863; тепер Україна — 1912; тепер Росія). Стажувався в Німеччині та Франції, опублікував монографію «Основні питання адвокатської етики» та близько тридцяти статей і рецензій у «Журналі Санкт-Петербурзького юридичного товариства» (рос. «Журнал Санкт-Петербургского юридического общества») та «Журналі Міністерства юстиції» (рос. «Журнал Министерства юстиции»). Виконавши ці необхідні умови, 1897 захистив магістерську дисертацію в Казанському університеті, 1901 — дисертацію «Цивілістична методологія: Вчення про тлумачення та застосування цивільних законів» на ступінь доктора цивільного права. Опонентами дисертації були професор Казанського університету Г. Шершеневич і його учень приват-доцент того ж університету О. Завадський (1873–1915; тепер Росія).

Паралельно викладав на кафедрі цивільного права та цивільного судочинства в Новоросійському університеті: від жовтня 1897 — приват-доцент, від січня 1904 — екстраординарний професор, від жовтня 1906 — ординарний професор. Викладав курси про коментування і застосування цивільних законів, цивільне право, судоустрій. Виконував обов’язки декана юридичного факультету, від листопада 1906 — проректора з роботи зі студентами.

У червні 1907 імператорським указом тимчасово відсторонений від посади проректора. У лютому 1909 на підставі рішення Кримінального касаційного департаменту Урядового сенату усунений з цієї посади за звинуваченням у бездіяльності під час студентських хвилювань під час Революції 1905–1907. Процес набув суспільного розголосу, до захисту Є. Васьковського долучилися депутати Державної Думи та відомі адвокати імперії, зокрема О. Пергамент, В. Маклаков (1869; тепер Росія — 1957; тепер Німеччина), Є. Трубецькой. У травні 1909 Є. Васьковського звільнили з університету.

Після Лютневої революції 1917 поновлений на посаді професора кафедри цивільного права та цивільного судочинства. У жовтні 1917 — травні 1920 — декан юридичного факультету, водночас від лютого до 17.03.1920 виконував обов’язки ректора Новоросійського університету. 1917–1919 — мировий суддя в м. Одесі. 1920 на базі гуманітарних факультетів колишнього Новоросійського університету відкрито Одеський гуманітарно-суспільний інститут (1921 приєднаний до Одеського інституту народної освіти), у якому Є. Васьковський працював професором і проректором. Від серпня 1921 до кінця 1924 був проректором Одеського інституту народного господарства (1931 реорганізований у кредитно-економічний інститут; тепер Одеський національний економічний університет).

З початку академічного 1924–1925 — професор кафедри цивільного права відновленого Віленського університету Стефана Баторія (1939 трансформований в Литовський університет; тепер Вільнюський університет). Наступного навчального року — декан юридичного факультету, 1926–1934 — заступник декана. Колегами по факультету були Ф. Боссовський (1879–1940; тепер Польща), В. Комарницький (1891; тепер Польща — 1954; Велика Британія), теоретик права, учень Л. Петражицького Є. Ланде (1886; тепер Естонія — 1954; тепер Польща), історик права С. Еренкройц (пол. Stefan Łukasz Ehrenkreutz; 1880; тепер Польша — 1945; тепер Литва).

Від вересня 1934 отримав право на пенсію, однак не поривав зв’язку з кафедрою (обов’язки виковував на умовах погодинної оплати). Указом Президента Польщі 15.12.1936 Є. Васьковському присвоєно звання почесного професора.

Від 1926 брав участь у роботі юридичної ради Міністерства юстиції Польщі. Від 1928 входив до секції цивільного процесу Кодифікаційної комісії (пол. Komisji kodyfikacyjnej).

Опублікував кілька навчально-методичних праць та наукових публікацій монографічного характеру, серед яких підручник із цивільного процесу — курс лекцій, прочитаних у Віленському університеті.

Член Товариства приятелів науки (пол. Towarzystwо Przyjaciół Nauk) та Товариства імені Ігнатія Даниловича у м. Вільно (пол. Towarzystwo Prawnicze im. Ignacego Daniłowicza w Wilnie). 1938 — член-кореспондент Польської академії знань (пол. Polska Akademia Umiejętności). У передвоєнні роки входив до редколегії журналу «Судова практика польських судів» (пол. «Orzecznictwo Sądów Polskich»; видається від 1925).

Переїхав до м. Варшави.

Помер під час німецької окупації. Місце поховання невідоме.

Діяльність

Поєднував якості правознавця, педагога й адміністратора вищої школи, адвоката та популяризатора юридичних знань. Найважливішим напрямом розвитку юридичної науки вважав розроблення, теоретичне осмислення, побудову і класифікацію наукових методів праворозуміння, тлумачення і застосування правових норм, заснованих на загальних принципах філософської герменевтики. До наукових інтересів вченого входили теоретичний аналіз інститутів та норм цивільного та цивільного процесуального права; учення про їх інтерпретацію й застосування у практиці правосуддя; завдання раціонального судочинства і вимоги до осіб, які здійснюють правосуддя; учення про класифікацію юридичних осіб та позовів, а також історія, організаційно-правові та етичні основи адвокатської діяльності.

Розуміння права вченого визначають як юридичний позитивізм, поєднаний з новітнім методологічним інструментарієм. У цивільному праві був прихильником пандектної системи (Див. Пандекти). Запроваджував новаторські методи тлумачення законів і їх адаптації до соціальних змін. Один із піонерів застосування положень юридичної герменевтики в цивільному праві. Зробив внесок у рецензування юридичних наукових творів та переклад праць іноземних учених. Опублікував низку навчально-методичних праць та наукових монографій, серед яких класичні підручники з цивільного процесу.

Визнання

Доктор цивільного права Казанського університету (1901), ординарний професор Новоросійського університету (1906), почесний професор Віленського університету (1936), член-кореспондент Польської академії знань (1938).

Творчості Є. Васьковського присвячені кандидатська дисертація, ювілейний збірник до 150-річчя вченого та наукові статті.

Підручник Є. Васьковського з цивільного процесу витримав кілька перевидань, останнє 2003.

Додатково

Мати вченого походила зі шляхетського роду Чеховських, батько — В. Васьковський — був присяжним повіреним при Кишинівському окружному суді, дослужився до чину титулярного радника. Імовірно, присяжним повіреним також був брат вченого А. Васьковський.

Праці

Организация адвокатуры : в 2 ч. Санкт-Петербург : Типография П. П. Сойкина, 1893.
Учебник гражданского права : в 2 вып. Санкт-Петербург : Н. К. Мартынов, 1894–1896.
Основные вопросы адвокатской этики. Санкт-Петербург : Н. К. Мартынов, 1895. 46 с.
Учебник морского торгового законоведения Санкт-Петербург : Типография А. Бенке, 1906. 254 с. (у співавт.)
Руководство к толкованию и применению законов для начинающих юристов. Москва : Издание Бр. Башмаковых, 1913. 152 с.
Курс гражданского процесса. Москва : Издание Бр. Башмаковых, 1914. 372 с.
Учебник гражданского процесса. Москва : Издание Бр. Башмаковых, 1914. 571 с.
Zasady procesu cywilnego (Z powodu projektu polskiej procedury cywilnej) // Rocznik Prawniczy Wileńsky. 1930. R. IV. P. 265–381.
Prawo cywilne: część ogólna. 2 wyd. Wilno : Koło Prawników Studenckie U.S.B., 1934. 207 p.
Prawo cywilne: część szczegółowa. Wilno : Koło Prawników Studenckie U.S.B., 1934. 246 p.
Teoria wykładni prawa cywilnego. Metodologia dogmatyki cywilistycznej w zarysie. Warszawa : Izby Adwokackiej w Warszawie, 1936. 276 p.
Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов. Москва : Центр ЮрИнфоР, 2002. 508 с.
Задачи по русскому гражданскому праву. Задачи по гражданскому процессу. Москва : Ленанд, 2016. 168 с.
Правотворческая деятельность новых судов в сфере процесса и права гражданского // Правовое регулирование отношений в сфере частного права: традиции и современность: к 150-летию со дня рождения Е. В. Васьковского. Одесса : Астропринт, 2016. С. 235–274.

Література

Революционное гнездо: Из истории Новороссийского университета: Дело ректора Занчевского и проректора Васьковского. Санкт-Петербург : Академический союз студентов Санкт-Петербургского политехнического института, 1909. 185 с.
Музиченко П. П. Євген Володимирович Васьковський // Юридический вестник. 1995. № 4. С. 89.
Белов В. А. «…Выдающийся русский ученый-юрист…» // Васьковский Е. В. Цивилистическая методология. Учение о толковании и применении гражданских законов. Москва : Центр ЮрИнфоР, 2002. С. 7–41.
Шемшученко Ю. С., Шевченко Я. М. Є. В. Васьковський // Антологія української юридичної думки : в 6 т. Київ : ВД «Юридична книга», 2003. Т. 6: Цивільне право. С. 332–334.
Ульотова Г. Д. Профессор Е. В. Васьковский и его творчество // Гражданский процесс: наука и преподавание / Под ред. М. К. Треушникова, Е. А. Борисовой. Москва : Городец, 2005. С. 18–30.
Канзафарова И. С. Ординарный профессор Императорского Новороссийского университета Е. В. Васьковский (к 145-летию со дня рождения) // Вісник Одеського національного університета. Серія: Правознавство. 2011. Т. 16. Вип. 9. С. 9–14.
Redzik A. Eugeniusz Waśkowski (1866–1942). W siedemdziesięciolecie śmierci wybitego uczonego i adwokata // Palestra. 2012. № 9–10. P. 255–267.
Корнієнко І. В. Є. В. Васьковський та Одеська школа права // Митна справа. 2012. № 4. Ч. 2. Кн. 1. С. 108–112.
Корнієнко І. В. Євген Володимирович Васьковський: До 150-річчя від дня народження видатного представника одеської школи права // Актуальні проблеми політики. 2016. Вип. 57. С. 177–186.
Евгений Владимирович Васьковский: правовед, литератор, критик / Сост.: Н. А. Яцун, И. А. Бирюкова. Одесса : Бондаренко М. А., 2017. 587 с.

Автор ВУЕ

І. Б. Усенко

Покликання на цю статтю: Усенко І. Б. Васьковський, Євген Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Васьковський, Євген Володимирович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.03.2025