Василіянські школи
Василія́нські шко́ли — заклади освіти різного рівня, засновані й керовані членами чернечого згромадження василіян.
Історична довідка
Василіянські школи діяли від початку 17 ст. у білоруських та українських землях за сприяння митрополита Уніатської (греко-католицької) церкви Йосифа Велямина Рутського. Він у 1605 представив план розвитку освіти, наполягав на дозволі василіянам засновувати грецькі, церковнослов'янські школи та семінарії. Папа Римський прийняв вимоги унійного духовенства й задекларував фінансову допомогу в освітній справі. Кількарічні зусилля митрополита в розвитку шкільництва мали наслідком королівську та папську підтримку. Привілей короля Сигізмунда III Вази від 1613 дозволяв василіянам створювати початкові та середні школи з грецькою, латинською, церковнослов’янською, руською (народною) та польською мовами навчання. 1615 папська канцелярія Павла V видала документ, за яким василіянські школи прирівняно до єзуїтських (див. Єзуїти), а відповідальність за подальший їх розвиток покладено на ченців Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ).
Василіянське шкільництво за період 16–18 ст. розвинулося до загальноєвропейського рівня. За «золотої доби» Чину (1750–1772) василіяни утримували 43 публічних школи. До поділів Речі Посполитої та подальшої ліквідації структури василіянського ордену в межах територій, приєднаних до Російської імперії, василіянські школи існували у містах Барі, Бучачі, Каневі, Острозі, Овручі, Супраслі (тепер Польща), Угневі тощо (разом 13 закладів із 2 700 учнями). Ці школи були руськими (українськими), непідконтрольними московському православ'ю, а тому їх діяльність була припинена російською владою (у Галичині — 1939).
Характеристика
Василіянські школи влаштовували за зразком єзуїтських колегіумів (що були на той час найкращими освітніми закладами Європи), але не копіювали їх, а враховували потреби Уніатської церкви та місцевих вихованців.
Василіянські освітні заклади поділяли на кілька ступенів:
- елементарні школи,
- парафіяльні школи,
- публічні школи (колегії),
- семінарії для світських греко-католицьких священників,
- внутрішні школи Чину для підготовки власних ченців.
Школи навчали писати і читати, а також надавали початкові знання з церковнослов’янської та латинської мов. У парафіяльних школах упродовж трьох років вивчали богослужбові книги, написані церковнослов’янською мовою. У публічних колегіумах та парафіяльних школах отримували освіту головно молоді шляхтичі, міщани (й не лише уніати) та сини унійного духовенства; частину місць на пільгових умовах обіймали вихідці з убогіших родин. Василіянські ченці навчались у монастирських школах за спеціальною програмою, яка включала 2 роки риторики, 3 — теології та 2 — філософії (філософські курси включали логіку, фізику, метафізику та ін.).
Зокрема, у 1630–1640-х василіянські школи активно функціонували в містечках Лаврові (тепер село Самбірського району Львівської області), Бучачі, Добромилі та кількох інших василіянських монастирях Галичини. 1639 засновано Василіянську гімназію в м. Холмі. Близько 1670 кафедральну школу в м. Володимері (тепер Володимир) реорганізовано у василіянський колегіум, який 1773 перетворено в підокружну, згодом повітову школу. Після Замойського синоду 1720 парафіяльні школи діяли при кожному третьому василіянському монастирі. У 18 ст. василіянам належали також колегіуми в містечках Гощі (поч. 18 ст., тепер смт), Умані (1765), Любарі (1760, тепер селище) та Шаргороді (1748). Після скасування єзуїтського ордену (1773) до василіян перейшли єзуїтські колегіуми в містах Острозі та Овручі.
Окрім колегіумів, де навчалася світська молодь, у великих монастирях влаштовували студії чи семінарії, де викладали богослов'я й філософію для монахів (найбільші — у містах Львові, Лаврові, Замості та Кам'янці). Загалом діяли у 13 містах Галичини і 6 містах Правобережжя (Барі, Кам’янець-Подільському, Корсуні, Овручі тощо). При деяких монастирях були й початкові школи, а в м. Бучачі — мала гімназія, що здійснювала підготовку до вступу в семінарію. Термін навчання у школах василіянських монастирів становив до 5–6 років.
У 19 ст. діяли також школи сестер-василіянок у с. Словіті (тепер Львівського району Львівської області) та м. Яворові, від 1881 — у м. Львові.
Зазвичай василіянські школи мали принаймні двох професорів, а найбільші з них — десятки викладачів для сотень учнів. До прикладу, василіянська школа при Любарському монастирі (м. Дубно) була шестикласною, в ній (у 1784) викладали 74 вчителя для 450 учнів. Окрім традиційних предметів, вивчали моральне право, правила етикету, фізику, міжнародну політику, музику. Ця школа мала добре обладнаний фізичний кабінет, хімічну лабораторію та ботанічний сад з багатою та рідкісною колекцією (понад 500 екзотичних рослин) для занять з природознавства, а також свого медика. Монастир виділяв кошти й для будівництва та щедрого наповнення бібліотеки, фонд якої складав понад 17 тис. книг латинською, руською, церковнослов'янською, німецькою, французькою, італійською, польською мовами, та фізичного кабінету, що налічував понад 40 приладів. У Любарській школі діяли класи гри на гітарі, кларнеті, скрипці, флейті й фортепіано, функціонували балетна, оперна та оркестрова трупи. Батьки та шанувальники музичного мистецтва відвідували шкільні іспити, які, завдяки творчій праці викладачів і дітей, перетворювались на святкові концерти.
Значення
Попри складнощі діяльності василіянських шкіл за умов перебування українських земель у складі різних держав, ці заклади виховали покоління освічених і патріотичних українців: як священнослужителів, так і світських просвітників, учителів, учасників українського національно-демократичного руху та ін. Василіянські школи були й серед небагатьох освітніх закладів на вітчизняних теренах, які залучали до навчання дівчат.
В Україні від 1990-х функціонують Бучацький ліцей ім. Святого Йосафата (офіційний сайт: http://collegium.osbm.info/) та Василіянський інститут філософсько-богословських студій імені Митрополита Йосифа Велямина Рутського (с-ще Брюховичі, офіційний сайт: https://vifbs.in.ua/). Василіянам також належить Українська папська колегія Св. Йосафата в Римі.
Натепер василіянські школи та освітні заклади сестер-василіянок діють у Бразилії, Аргентині, Канаді, США.
Література
- Лукань Р., ЧСВВ. Василіянські школи // Записки Чину св. Василія Великого. 1932. Секція 1. Т. 5. Вип. 1–4. С. 1–5. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21COLORTERMS=0&S21STR=0013169
- Wojnar M. Basilian Seminaries, Colleges and Schools // Записки Чину св. Василія Великого. 1974. Секція 2. Т. 9. Вип. 1–4. С. 48–64.
- Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата. Рим : ОО. Василіян, 1992. 640 с.
- Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI — середини XVII ст. Львів : Свічадо, 2005. 340 с.
- Лотоцький П., ієром. ЧСВВ. Історичний погляд на виховання священиків у василіанському Чині в добі Просвітництва (ХVІІ–ХІХ ст.) // Вazylianie.pl. 2009. URL: http://bazylianie.pl/index.php?option=com_content&view=article&id=347:v&catid=16&Itemid=3## Lorens B. Szkoły przy klasztorach bazyliańskich w Galicji na tle austriackiej polityki oświatowej w latach 1772–1850 // Historia i dziedzictwo regionów w Europie Środkowo-Wschodniej w XIX i XX / Red.: M. Stolarczyk, A. Kawalec, J. Kuzicki. Rzeszów : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2011. Р. 225–238.
- Lorens B. Bazylianie prowincji koronnej w latach 1743–1780. Rzeszów : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2014. 560 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Недавня О. В. Василіянські школи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Василіянські школи (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.04.2023
