Біциллі, Петро Михайлович

Біци́ллі, Петро́ Миха́йлович (13.09.1879, м. Одеса, тепер Україна — 25.08.1953, м. Софія, Болгарія) — історик, філософ, літературознавець.

Біциллі, Петро Михайлович
Народження	13.09.1879
Місце народження	Одеса
Смерть	25.08.1953
Місце смерті	Софія
Місце поховання	Софія
Місце діяльності	Україна, Північна Македонія, Болгарія
Напрями діяльності	історія

Життєпис і діяльність

Походження

Народився в заможній дворянській (див. Дворянство) сім’ї. За батьковою лінією походив із роду, представники якого наприкінці 18 ст. переселилися до Російської імперії з Балканського півострова. За свідченням з автобіографії, рід мав італійське походження й прибув до Російської імперії з території сучасної Албанії. У середині 19 ст. рід Біциллі осів у м. Одесі. Батько дослідника М. Х. Біциллі (1849–1916; тепер Україна) працював секретарем наглядової ради Одеського міського кредитного товариства — третього за розмірами недержавного іпотечного банку в Російській імперії. Мати К. А. Біциллі з дому Штейнгарт (1851–1936; Україна) народилася у сім’ї, яка перейшла з юдаїзму на православ’я. Генеалогічні дані свідчать про змішане німецько-єврейське походження її родини.

Освіта

За станом здоров’я початкову освіту здобував удома. Навчався в 2-й чоловічій гімназії м. Одеси (закінчив 1899). Студіював 1899–1905 у Новоросійському університеті (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова): 1899–1900 на юридичному, 1900–1905 (з перервами) — на історико-філологічному факультетах. У студентські роки брав участь у політичних заворушеннях. У лютому – вересні 1902 виключений з університету. У липні 1905 вимушено подав заяву про відрахування за власним бажанням.

1905–1906 відбував військову повинність в м. Одесі, готуючись до складання іспитів за останній курс університету екстерном. 1906 успішно склав іспити. У липні 1908 залишений при кафедрі загальної історії для підготовки до професорського звання. 1910 склав магістерські іспити, одержавши звання приват-доцента.

1917 у Петроградському університеті (тепер Санкт-Петербурзький державний університет) захистив магістерську дисертацію «Салімбене: Нариси італійського життя 13 ст.».

Викладацька діяльність

1907–1911 — викладач Жіночої гімназії Г. Березіної / О. Белен-де-Баллю (назва закладу змінювалася). 1909–1919 читав низку курсів на Одеських вищих жіночих курсах. 1911–1917 викладав на кафедрі загальної історії Новоросійського університету. Після захисту магістерської дисертації переведений на посаду штатного доцента цього університету. До еміграції 1920 працював також на посадах екстраординарного професора і професора. Читав вступні і спеціальні курси з політичної історії, історії культури, історії літератури і права середньовічної Західної Європи.

На початку 1920 (перед взяттям міста частинами Червоної армії) із родиною евакуювався з м. Одеси.

З лютого 1920 мешкав у Королівстві Сербів, Хорватів і Словенців у м. Вранє (тепер Сербія), згодом — у м. Скоп’є (тепер Північна Македонія).

Від 1924 до кінця життя жив у Болгарії.

1921–1924 викладав на філософському факультеті Белградського університету в м. Скоп’є (факультет на правах філії університету, тепер Університет Святих Кирила і Мефодія в м. Скоп’є).

1924–1948 викладав та очолював кафедру нової й новітньої історії історико-філологічного факультету Софійського університету (м. Софія).

1948 вийшов на пенсію. 1950 прийняв болгарське громадянство (від 1922 жив із Нансенівським паспортом як апатрид).

Помер і похований у м. Софії.

Наукова й публіцистична діяльність

Перші публікації присвятив історії стародавнього світу — «До питання про джерела Athenaeon politeia» (рос. «К вопросу об источниках Athenaeon politeia»; 1912) і «Тацит і римський імперіалізм» (рос. «Тацит и римский империализм»; 1912). Його наукові інтереси еволюціонували, тяжіючи до медієвістики. 1914 видав першу студіяю, присвячену Давній Русі («Західний вплив на Русь і початковий літопис» — рос. «Западное влияние на Руси и начальная летопись»), 1916 — перше монографічне дослідження «Салімбене: нариси італійського життя 13 ст.» (рос. «Салимбене: Очерки итальянской жизни 13 в.»; захистив як магістерську дисертацію). Ця робота стала важливим внеском в історію францисканства й означила новий напрям наукового пошуку дослідника — інтерес до історії Європи та європейської культури доби середньовіччя й Ренесансу. Автор книжки «Елементи середньовічної культури» (рос. «Элементы средневековой культуры»; 1919).

Після падіння Російської імперії Біциллі видав брошуру «Основи соціалізму» (рос. «Основы социализма»; 1917). Деякі з його наукових праць мають гостру політичну спрямованість, тематика перегукується з тогочасними політичними подіями («Падіння Римської імперії» — рос. «Падение Римской империи»; 1919).

На еміграції Біциллі продовжив займатися історією культури середньовіччя та Ренесансу. Він також звертався до теорії й методології історичних досліджень. Вибір тем досліджень пов’язаний із підготовкою матеріалів для курсів, які дослідник викладав на філософському факультеті Белградського університету у м. Скоп’є та Софійському університеті. Вийшли його праці «Вступ до всесвітньої історії» (болгар. «Увод у светску историjу»; 1923), «Нариси теорії історичної науки» (рос. «Очерки теории исторической науки»; 1925), «Вступ до вивчення нової й новітньої історії: спроба періодизації» (болгар. «Увод в изучването на новата и най-новата история: Опит за периодизация»; 1927), «Основні напрямки історичного розвитку Європи від початку християнської ери до наших часів» (болгар. «Основни насоки в историческото развитие на Европа от началото на християнската ера до наше време»; 1940). Із викладанням пов’язано спробу написання синтетичної праці з історії Росії — «Історія Росії від початку 19 ст. до другої революції 1917: внутрішня політика й суспільний рух» (болгар. «История на Русия от началото на XIX-ия век до втората революция 1917 год: Вътрешна политика и обществени движения»; 1946), а також навчальні посібники.

Із літературознавчої проблематики опублікував «Етюди про російську поезію» (рос. «Этюды о русской поэзии»; 1926), підручник «Коротка історія російської літератури» (рос. «Краткая история русской литературы»; 1934), упорядкував видання для студентів «Коротка хрестоматія російської літератури» (рос. «Краткая хрестоматия русской литературы»; 1931). У 1920-х виступав як літературний критик у паризькому емігрантському журналі «Сучасні записки» (рос. «Современные записки»). 1941 узяв участь у дискусії щодо автентичності «Слова о полку Ігоревім», підтримавши тезу про справжність пам’ятки (виступив проти поглядів А. Мазона).

Суспільно-політичні погляди

З 1920-х Біциллі полемізував з ідеологами євразійства. Його публіцистичні й філософські праці з критикою основних положень євразійців друкували у болгарській пресі, російській еміграційній періодиці, зокрема виданні «Современные записки». Виступав зі статтями з політичної філософії («Фашизм і душа Італії» — рос. «Фашизм и душа Италии»; 1927; «Нація і народ» — рос. Нация и народ»; 1928).

Критично ставився до перспектив українського національного руху, висловивши відповідні погляди в низці статей і брошурі «Проблема російсько-українських відносин у світлі історії» (рос. «Проблема российско-украинских отношений в свете истории»; 1930). На відміну від правих монархічних кіл російської еміграції, не заперечував справедливості вимог українців і принципової можливості відокремлення України, однак вважав такий сценарій небажаним. Ідеал майбутнього устрою Біциллі вбачав у перебудові простору колишньої Російської імперії на федеративних засадах, проводячи паралель із поширеними концепціями федералізації чи конфедералізації Європи (ідея «Сполучених Штатів Європи» як альтернативи існуванню повністю незалежних національних держав).

Вшанування пам’яті

2023–2025 в м. Одесі існувала вул. Петра Біциллі (перейменована 2025 згідно з Законом України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії»).

Праці

К вопросу об источниках Athenaeon politeia. Одесса : Экономическая типография, 1912. 13 с.
Тацит и римский империализм. Одесса : Типография «Славянская» Е. Хрисогелос, 1912. 13 с.
Западное влияние на Руси и начальная летопись. Одесса : Экономическая типография, 1914. 30 с.
Салимбене: Очерки итальянской жизни 13 в. Одесса : Техник, 1916. 390 с.
Падение Римской империи. Одесса : А. А. Ивасенко, 1919. 104 с.
Увод у светску историjу. Београд : Геце Кон, 1923. 203 с.
Очерки теории исторической науки. Прага : Пламя, 1925. 338 с.
Этюды о русской поэзии. Прага : Пламя, 1926. 284 с.
Увод в изучването на новата и най-новата история: Опит за периодизация. София : Художник, 1927. 342 с.
Основни насоки в историческото развитие на Европа от началото на християнската ера до наше време. София : Университетска печатница, 1940. 280 с.
История на Русия от началото на XIX-ия век до втората революция 1917 год : Вътрешна политика и обществени движения. София : Университетска печатница, 1946. 161 с.

Література

Казаков Г. Петро Біціллі // Київська старовина. 1995. № 1. С. 79–81.
Довгополова О. Екзістенційний жест історика в світі, що руйнується (міркування про долі П. М. Біциллі та Л. П. Карсавіна) // Libra: Збірка наукових праць кафедри історії стародавнього світу та середніх віків. 2014. Вип. 3. С. 106–114.
Галчева Т., Голубович И. «Понемногу приспособляюсь к “независящим обстоятельствам”». П. М. Бицилли и семья Флоровских в первые годы эмиграции. София : Солнце, 2015. 320 с.
Попова Т. Петр Михайлович Бицилли: портрет в манере «сфумато». Одесса : Бондаренко М. А., 2021. 560 с.
Голубович І. В. Середньовічна автобіографія: від «недоречного відступу» до «біографічного повороту» в сучасній гуманітаристииці (казус П. М. Біциллі) // Libra: Збірка наукових праць кафедри історії стародавнього світу та середніх віків. 2022. Вип. 6. С. 7–26.
Довгополова О. Методологічний вибір історика та філософсько-історичні установки (теоретичні пошуки П. М. Біциллі та Л. П. Карсавіна) // Libra: Збірка наукових праць кафедри історії стародавнього світу та середніх віків. 2022. Вип. 6. С. 27–40.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Біциллі, Петро Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біциллі, Петро Михайлович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.07.2025