Біоко

Біо́ко (ісп. Bioko), до 1973 — Ферна́ндо-По (ісп. Fernando Poo), 1973–1979 — Масі́ас-Нге́ма-Бійо́го (ісп. Macias Nguema Bijogo) — острів вулканічного походження у затоці Біафра Атлантичного океану.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Додатково
4 Література
5 Автор

Історична довідка

Імовірно відкритий 1472 мореплавцем Ф. По (15 ст.; тепер Португалія) під час пошуків морського шляху до Індії за часів короля Португалії Афонсу V Африканця. Спочатку отримав назву Формоза (Прекрасний), пізніше на честь першовідкривача — Фернандо-По. Під час кампанії зі зміни європейських географічних назв на африканські перейменований у Масіас-Нгема-Бійого (1973) на честь першого президента Екваторіальної Гвінеї Ф. М. Нгеми (1924–1979; тепер Екваторіальна Гвінея), після повалення і розстрілу якого у 1979 отримав сучасну назву. Із моменту відкриття європейцями належав Португалії (до 1778), Іспанії (1778–1827), Великій Британії (1827–1845), потім Іспанії (1845–1968), доки 1968 не увійшов до складу Екваторіальної Гвінеї.

Характеристика

Найбільший острів у межах Гвінейської затоки та в складі Екваторіальної Гвінеї. Розташований на 3° північніше екватора, орієнтований у напрямку з північного сходу на південний захід — довжина 70 км, ширина до 32 км, площа 2017 км².

Біоко відносять до Камерунської лінії (геологічний розлом або рифтова зона, утворена близько 80 млн років тому під час руху Африканської тектонічної плити), що продовжується в Атлантичному океані. Острів лежить на африканському шельфі континентальному, за 32 км від узбережжя материкової частини Екваторіальної Гвінеї. Від суходолу Африки відокремлений протокою (завглибшки до 60 м) наприкінці останнього льодовикового періоду пізнього плейстоцену близько 10 тис. років тому. Острів гористий, переважно зі стрімкими крутими берегами. Утворився внаслідок злиття кількох згаслих вулканічних конусів. Найвища точка острова й країни — гора Піко-Басіле (3011 м).

Клімат екваторіальний, постійно вологий, середня місячна температура +26 °С, опадів до 2 500 мм/рік. Завдяки шару вулканічного попелу розвинуті родючі ґрунти особливо багаті на мікроелементи. Природні ресурси: нафта, газ, золото, боксити, алмази, тантал. Гірські схили вкриті вологими вічнозеленими лісами екваторіальними.

Додатково

Населення острова загалом складає 334,5 тис. осіб (2015, оцінка). На північному узбережжі Біоко розташоване м. Малабо (до 1973, Санта-Ісабель) з населенням 297 тис. осіб (2018, оцінка) — столиця і найбільше місто Екваторіальної Гвінеї. Головні етнічні групи (2002, оцінка): бубі (корінні жителі острова, 58 %), фанг (група народів банту, 16 %), фернандіно (нащадки англомовних звільнених рабів, 12 %), ігбо (народ мовної підгрупи ква, 7 %) та ін. На острові вирощують какао (понад 90 % збору какао-бобів країни), види родів хінне дерево і кавове дерево, цукрову тростину, олійну пальму. Промисловість: видобуток нафти й газу, експорт нафти та зрідженого газу природного.

Література

Castelo R. Biogeographical Considerations of Fish Diversity in Bioko // Biodiversity & Conservation. 1994. № 3. P. 808–827.
Muller F. Bryophytes of Bioko (Equatorial Guinea), Results of an Excursion in 2002 // Bryophyte Diversity and Evolution. 2006. № 27 (1). P. 9–17.
Guerra C. A., Kang S. Y., Citron D. T. et al. Human Mobility Patterns and Malaria Importation on Bioko Island // Nature Communications. 2019. № 10 (1). P. 1–10. URL: https://www.nature.com/articles/s41467-019-10339-1
Brauner J., Walter T., Ela O. et al. Volcano-Tectonic Controls on the Morphology and Volcanic Rift Zone Configuration on Bioko Island (Equatorial Guinea) Derived from TanDEM-X Data // Bulletin of Volcanology. 2024. № 86. P. 1–24. URL: https://link.springer.com/article/10.1007/s00445-024-01764-2